Не шукайте жінку

Суспільство
8 Березня 2015, 11:33

Нині на фронтах зони АТО воює вже чимало жінок. Торік мобілізація торкнулася близько сотні. Із новою хвилею, як кажуть у Міністерстві оборони, можуть призвати більше. Служать вони переважно як медики або ж у підрозділах зв’язку та логістики. А якщо дівчата перебувають нарівні з чоловіками в бойових частинах, то лише в добровольчих батальйонах або ж Національній гвардії. Вони здебільшого за власним бажанням пройшли вишкіл і самі вирішили, що хочуть бути на бойових позиціях. Це дівчата-снайпери, кулеметниці чи просто бійці, що виконують свою роботу однаково з вояками чоловічої статі. Попри вже чималу кількість їх на війні, в Україні бажання жінки пройти військовий вишкіл, а не лише вивчити ази медичної допомоги чи піти на фронт – поки що радше виняток із правил.

Холодний розрахунок

Від жовтня 2014 року військова служба для жінок – не дивина для Норвегії. Вона стала першою мирною європейською країною, яка (будучи ще й членом НАТО) поширила військовий призов на жінок. Згідно з ухваленими 14 жовтня 2014 року поправками до проголосованого ще у червні 2013-го закону дівчата, починаючи з літа 2016-го, теж відбуватимуть обов’язкову однорічну військову службу.

«Тепер кількість кадрів для відбору в нас подвоїться. Відтак мотивований персонал та людей із відповідним досвідом легше буде зорієнтувати», – заявив адмірал Гаакон Бруун-Ганссен. На залученні більшої кількості охочих наголошує і міністр оборони королівства, одна з небагатьох жінок у світі на цій посаді Іне Еріксен Серейде. Утім, вона додає, що військовий призов – це важливий принцип договору між державою та громадянами. Відтак усі норвежці опиняться в рівноцінних умовах. «Для нашої держави дуже важливо, щоб чоловіки й жінки мали однакові можливості», – зазначає знайомий норвезький журналіст. І справді, у 2013-му, коли закон лише було прийнято, країна відзначала століття, відколи жіноцтво здобуло право голосу. Окрім того, в Норвегії діє вимога до компаній, щоб 40% ради директорів становили жінки.

Читайте також: Уроки мобілізації

Нині 14% особового складу ЗС Норвегії – жінки. Вони здобули право служити як добровольці ще 1976 року. І загалом у країні схвально ставляться до нововведення. Утім, іще від 2003-го, коли почалася дискусія про обов’язкову службу для них в армії, лунають голоси проти. Аргумент: їм окрім іншого потрібно народжувати. «Ми, жінки, маємо кілька «перерв» у своєму робочому житті. Народивши, можемо залишатися поза роботою близько року. У чоловіків такого немає. Єдине, що їх відриває, – це армія», – каже норвезька журналістка Джина Кароліне Дален. Утім, представники уряду наголошують: призов потрібен насамперед для того, щоб надати обом статям рівні можливості й зробити професійнішою армію. Неохочі служити можуть відмовитися. І справді, юнаків до війська відбирають за мотивацією, а також на базі фізичних та фізіологічних текстів. Зазвичай із близько 60 тис. претендентів туди потрапляє лише 8–10 тис. Таким самим чином обіцяють відсіювати й дівчат. Звісно, для людини без мотивації можливість потрапити на службу залишається, але відбір найбільш мотивованих – це пріоритет нинішнього керівництва країни, яке вже не раз висловлювало стурбованість активністю Росії на своїх кордонах.

Соціальний інститут

«Я віддала армії рік і дев’ять місяців. Але це було вже два десятиліття тому, – каже вчителька арабської мови з містечка Кір’ят-Оно Ноа Ледерман. – Більшість ізраїльських дівчат служили. Я майже не знаю людей, які не побували б у солдатах. Це не тому, що ти видаєшся крутішим, коли побув військовим, а тому що дивно, коли нав­паки», – каже Ноа.

ЦАГАЛ визнають не лише однією з найпотужніших, а й найпрогресивнішою в питаннях гендерної рівності армією в світі. 50% його особового складу – жінки. Утім, на бойових позиціях їх досі лише 4%.

Останній конфлікт у Секторі Газа мобілізував багатьох жінок. Деякі видання країни писали, що таких було 60 тис. Серед них і одна з подруг Ноа. Втім, розповідати про свою службу вона поки що не повин­на. Мобілізувати можуть і жінок, і чоловіків до 40 років, незважаючи на сім’ю чи дітей.
Загальний призов для юнаків в Ізраїлі становить два роки й дев’ять місяців, для дівчат відповідно один і дев’ять. Утім, від служби в армії можна відмовитись і там. Найчастіше це роблять із релігійних причин чи за станом здоров’я. Тому серед ізраїльтянок військову форму зрештою вдягає лише половина 18-річних. Для решти існує обов’язкова альтернативна служба.

Читайте також: Недомобілізація

Спершу громадянки Ізраїлю служили в жіночих корпусах. Пройшовши п’ять тижнів базового вишколу, вони обіймали здебільшого небойові посади. Утім, поступово жінки виборювали право на службу та обов’язки нарівні з чоловіками. Офіційно це закріплено поправкою 2000 року до закону про військову службу. Тому сьогодні в ЦАГАЛ вони можуть бути пілотами винищувачів, а 2011 року Орна Барбівай стала першою жінкою зі званням генерал-майора. Нині 92% позицій в Армії оборони Ізраїлю відкриті для обох статей.

Для ізраїльтян армія – важливий соціальний інститут. «Це частина життя. 18–20-річна молодь зустрічається, знайомиться, подорожує разом. З усієї держави. Ви навіть не уявляєте, скільки пар зустрілося в армії. Служба у війську – це як бути в дитсадку, потім у школі», – пояснює Ноа. А крім того, ще й частина громадянського обов’язку для кожного: «Іще зі шкільної лави вас привчають до думки, що для того, аби бути найкращим громадянином, ви маєте відслужити. До 18 років ви усе отримуєте від держави, після 18 час їй щось повернути». Саме тому школярі вже розуміють і розраховують, що після випускних іспитів наступним кроком будуть два-три роки у збройних силах. Ізраїльтяни заздалегідь проходять відповідні тести. Адже слід визначити майбутній підрозділ для хлопця чи дівчини.

На перший погляд видається, що в обох країнах рівні можливості армійської служби для чоловіків та жінок – це насамперед прагнення зробити військо більш мотивованим і потужним. Утім, для Ізраїлю таке рішення зумовила, мабуть, головним чином наявність постійної мілітарної загрози. А для Норвегії – таки міркування гендерної рівності. Хоча, схоже, не останню роль і тут відіграв уже явний агресор на кордоні, з яким доводиться межувати й Україні.

У нас ніхто сьогодні не говорить про обов’язковий призов для жінок. А якщо й заводять мову про їхню службу, то лише зараз, маючи приклади з фронту, нарешті трактують їх як рівних  з чоловіками бійців, а не як «прекрасну половину людства».