Британське видання The Economist називає смерть Нємцова найбільш значущим політичним вбивством в новітній російській історії, провівши паралелі між цим злочином і долею Галини Старовойтової – демократичного реформатора, яку вбили в 1998 році. У статті зазначають, що атмосфера в сучасній Росії все більш нагадує темні періоди минулого.
«Враховуючи рівень охорони безпеки поблизу Кремля, важко уявити собі, чому вбивці Нємцова вибрали саме це місце для пострілів, якщо лишень вони не мали гарантій того, що їм вдасться утекти. Вбивці не намагались приховати свої сліди; вони не стріляли в жінку, яка йшла поруч з Нємцовим», – йдеться в публікації.
The Economist наголошує, що Нємцов «уособлював все те, до чого клептократичний режим Путіна був нетерпимим».
«Харизматичний і розумний фізик з кучерявим чорним волоссям і усміхненими очима, він підтримував Єльцина, коли комуністи спробували влаштувати переворот у серпні 1991 року. У віці 32 років його призначили губернатором Нижнього Новгорода. Його ринкові реформи і відкритий стиль управління схвалювала Маргарет Тетчер. Єльцин розглядав Нємцова як свого наступника, тож переконав його приєднатися до уряду в Москві в 1997 році. Він (Нємцов – ред.) був першим політиком, який назвав російських нуворишів «олігархами», і вбачав в них одну з основних загроз для російської демократії. Він кинув виклик їх впливу, але незабаром втратив посаду віце-прем'єра», – зазначили в статті, додавши, що Нємцов був унікальним серед російських політиків.
«Нємцов залишався скрупульозно чесним та щирим протягом всієї своєї політичної кар'єри. Він не нажив багатства, і у віці 53-х років повернувся до низових щаблів політики, вигравши вибори до місцевої ради в Ярославлі… Буде справедливим сказати, що все своє життя Нємцов керувався цінностями, а не інтересами чи ідеологією. Щодо його патріотизму не може бути сумнівів. З одного боку, він міг стати президентом Росії; однак став свідком того, як його країна скотилася на шлях потворного націоналізму, що у підсумку коштувало йому життя», – пише The Economist.
Видання наголошує, що те, хто несе відповідальність за вбивство політика, є лише однією частиною питання – не менш важливо, як саме смерть Нємцова використовуватиме Кремль. Зокрема у статті посилаються на російського історика Міхаіла Ямпольского, який порівняв вбивство Нємцова із вбивством Сєргєя Кірова.
«Йшлося про харизматичного більшовицького лідера, якого вбили в 1934 році в мерії Ленінграду. Сталін використав вбивство Кірова як виправдання для розв'язання терору і репресій», – резюмують у публікації.
Видання The Financial Times порівнює вбивство Нємцова із вбивствами інших російських політиків, журналістів, правозахисників, які відбулися в період правління Путіна – Сєргєя Юшенкова, Анни Політковскої, Станіслава Маркелова, Анастасії Бабурової та Наталії Естімірової. Тож, вочевидь, розслідування справи спіткає така ж доля.
У статті стверджують, що загибель політика знаменує черговий виток політичного насильства в сучасній Росії та підриває опозиційний рух. Крім того, автори публікації наголошують, що в офіційних ЗМІ Нємцова, який неодноразово критикував державну корупцію та заявляв про причетність РФ до війни в Україні, називали «зрадником» та представником «п’ятої колони».
«Цей воєнний психоз, поширений Кремлем, знову пробудив ультранаціоналістичних демонів російського минулого. Нємцов не міг зрозуміти, чому Захід не карає кремлівських пропагандистів, які розпалюють цю культуру ненависті», – пише The Financial Times.
«У період міжнародної напруженості через Україну, Захід може не встояти перед спокусою умити руки щодо Росії та ізолювати країну. Але це нашкодить справі усього життя Нємцова та інших демократичних активістів РФ. Так само, як і в радянські часи, дисиденти з Росії сприймають західні демократії як джерело надії. І, накладаючи санкції на режим, Захід не повинен уникати співпраці – там, де це можливо – з російським народом», – резюмує видання.
Американське видання The New York Times зазначає, що у справі про вбивство Нємцова Кремль «каламутить воду». Зокрема, в публікації згадують, що одразу після злочину, без попередніх висновків слідчих прес-секретар Путіна назвав вбивство «провокацією» та підкреслив, що жодного політичного підґрунтя для нього начебто не було. Крім того, російські медіа, які співпрацюють з Кремлем та органами безпеки РФ, висувають припущення, які також мають мало спільного з діяльністю політика та його різкими заявами на адресу чинної російської влади.
«Максім Кац, один з опозиційних активістів, написав у Твіттері, що, як би там не було, відповідальність (за вбивство – ред.) лежить на Путіні: «Якщо це був його (Путіна – ред.) наказ, то він винен як замовник. І навіть якщо ні, то (винен – ред.) як підбурювач до ненависті, істерії і гніву серед людей». Важко сперечатися з цією точкою зору. Агресивна зовнішня політика Путіна, консерватизм його внутрішньої політики, його позначення опозиції «п'ятою колоною» і «націонал-зрадниками», нагнітання державним телебаченням воєнних, націоналістичних настроїв – все це створює певну атмосферу», – йдеться в статті.
У статті для видання The Guardian фахівець з глобальної політики Марк Галеотті підтримує схожу позицію. За його словами, малоймовірним є те, що Путін особисто віддавав наказ про вбивство політика. Крім того, Галеотті не вважає, що смерть опозиціонера стала наслідком боротьби за лідерство всередині опозиції.
«Моя робоча гіпотеза полягає в тому, що Нємцова убили не урядові агенти й не опозиційні фанатики», – пише він, зазначивши, що виною всьому, вочевидь, є підготований безпосередньо Кремлем токсичний політичний клімат, через який Нємцова зображували агентом Заходу, ворогом росіян, російської культури, цінностей та інтересів.
Таким чином, я підозрюю, що Путін є винним – зважаючи на поки що відсутність вагомих доказів – так само, як тютюнові компанії вважають винними в смертності від раку, враховуючи їх обізнаність щодо ризиків», – йдеться в публікації.
«Але я підозрюю, що задля збереження влади (його найбільша мрія) і затвердження справжнього суверенітету Росії (його друге бажання), незважаючи на російську опозицію та лібералів, Україну, Захід або будь-кого іншого, Путін надто далеко зайшов темним і небезпечним шляхом, з якого важко звернути, і – що навіть гірше – хоча б зупинитися», – резюмував Галеотті.
Німецьке видання Die Zeit пише про те, що смерть Нємцова стала ударом для усього російського опозиційного руху.
«Люди, які зібралися вчора в Москві на потужний похоронний марш, не були опозицією. Це були стурбовані і налякані люди, які намагалися захистити свою гідність. Вони розуміли, що з убивством опозиційного політика Боріса Нємцова була остаточно перейдена лінія неповернення», – йдеться у публікації.
Разом з тим видання наголошує, що 50 тисяч учасників маршу в 12-мільйонній Москві є порівняно незначною кількістю людей, зважаючи на те, що Росія перебуває на «фатальному роздоріжжі».
Die Zeit має сумніви щодо особистої відповідальності президента РФ за вбивство, однак заявляє про «політичну відповідальність» Путіна.
«Він (Путін – ред.) за останні два роки створив в Росії режим, який має в своїй основі насильство», – резюмує видання.
Видання The Foreign Policy стверджує, що суспільство навряд чи дізнається правду про вбивство Нємцова, доки при владі залишатимуться чинні керманичі Росії.
«Звісно, все можливо, але як і випадку із вбивствами та підозрілими смертями інших опонентів режиму – Сєргєя Юшенкова, Анни Політковскої, Александра Літвінєнка – правда не може бути встановленою, доки нинішній режим перебуває при владі», – зазначають у статті.
«Купаючись в крокодилячих сльозах, Кремль намагається демонструвати скорботу і обіцяє провести розслідування. Але навряд чи це станеться», – резюмує видання.