Перший вечірній обстріл 28-го січня тривав з недовгими перервами кілька годин поспіль. Коли близько опівночі все нарешті надовго затихло, ми з офіцерами вирішили таки повернутися до своєї кімнати на другому поверсі. Офіцери управління трималися упевнено і запевняли, що великої небезпеки від перебування в кімнаті вже немає й можна нарешті відпочивати. Ми ще тоді не усвідомлювали, що стався не поодинокий обстріл, а це тільки початок двотижневого наступу проросійських бойовиків при підтримці армії Росії на місто Дебальцеве з метою захопити його.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Зник мобільний зв’язок
Я втомлений приліг на своє ліжко і через мить здивувався, що мій новий спальний мішок розірваний з лівого боку біля стінки. Я не міг його чимось розірвати. Придившись, я помітив виїмку в стіні й схопився “А, може, це сліди від влучання осколка?” Це було справді так. У верхній частині вікна, забитого товстими дошками з ящиків з-під боєприпасів, які мали б врятувати нас від осколків, виднілася наскрізна діра товщиною з палець. Траекторія польоту осколка вказувала, що він влетів у нашу кімнату зверху, звідкись із неба, пробив товсту дошку, пролетів низько якраз над моїм ліжком, розірвав на ньому спальний мішок та зрикошетив кудись від стіни. Відшукати осколок виявилося нелегко, адже після рикошету він не впав на підлогу, а застряг у дерев'янній стінці ліжка.
Читайте також: Дебальцевський щоденник. Перший обстріл і перший порятунок
Осколок був величиною з півпальця, однак тонкий та гострий, як лезо. Це був шматочок російської ракети “Урагану” з касетною боєголовкою, яка розірвалася на підльоті в повітрі в той момент, коли я ховався на підлозі кімнати за пару метрів від свого ліжка. Товсті дошки, якими ми забили наші вікна, не рятували — осколок прошив їх, як ніж масло. Відтоді я вже ніколи не спав у тому ліжку й облишив ту кімнату. Її вщент розбомбили прямими попаданнями через два тижні 13-го лютого.