«Jatszoter» («Дитячий майданчик») – так підписано ілюстрацію в журналі HVG, де Угорщина зображена у вигляді гойдалки. З одного боку сидить канцлер Німеччини Анґела Меркель, із другого – президент Росії Владімір Путін. Дуже вдала картинка з огляду на візит останнього до Будапешта 17 лютого – через два тижні після Меркель. Насамперед поїздка стосується поновлення газового контракту з Угорщиною, що закінчується 2015 року. Про це заявив прем’єр-міністр Віктор Орбан, який хоче, за його словами, «гнучкої» домовленості. Зі свого боку, Путіну кортить показати світові, що він не настільки ізольований, як дехто вважає.
Криза в Україні і зв’язки Орбана з Росією привернули до Угорщини пильну увагу. Країну щойно відвідав прем’єр-міністр Грузії; незабаром очікують президента Туреччини. На Заході посилилися побоювання, що Орбан сповзе в автократію. Він викликав неабиякий переполох у Європейському Союзі в липні 2014 року, оголосивши, що країна залишиться демократичною, але стане «неліберальною державою» за прикладом Росії, Туреччини та Китаю. Під час свого візиту Меркель розкритикувала цей термін, але зустріла рішучу відсіч господаря.
В українському питанні Орбан коливається між прагненням тісніших зв’язків із Росією та зобов’язаннями Угорщини як члена ЄС і НАТО. РФ – найбільший торговий партнер його країни поза межами ЄС, від якого вона одержує основну частину газу. Крім того, на думку Орбана, втрата Америкою інтересу та впливу в Центральній Європі свідчить про пильнішу увагу до Німеччини й Росії.
Справжнім ударом стало скасування будівництва запроектованого Москвою газопроводу «Південний потік». Дешевий газ – основна опора популістської політики угорського уряду, каже Петер Креко з будапештського аналітичного центру Political Capital. «Питання в тому, яку саме політичну ціну спробує вимагати президент Путін. Він хоче тиснути на найслабші ланки ЄС, щоб зруйнувати єдність Європи».
На Заході багато хто вважає, що запобігання Орбана перед Путіним зайшло надто далеко. Угорщина взяла в Росії кредит €10 млрд ($11 млрд) для модернізації своєї застарілої атомної електростанції. Угоду обговорювали потайки, тендерів не було (чиновники посилаються на міркування національної безпеки). Торік Орбан, окрім того, відкрито виступив проти запровадження Євросоюзом санкцій проти РФ, заявивши, що більше шкоди вони завдадуть якраз Європі, а не Росії. Будапешт не раз закликав до надання автономії етнічним угорцям на Заході України. Такі гасла сприймались як підрив позицій Києва, котрий переживає важкі часи, і як гра на руку Москві.
Але після того Орбан почав поводитися як належить, підтримав суверенітет України й наголосив на зобов’язаннях Угорщини перед НАТО. Він задобрює Німеччину, від економіки та інвестицій якої його країна залежить найдужче. Як сказав один із західних дипломатів, європейські держави розуміють позиції Угорщини щодо енергії, але виступати проти спільної позиції ЄС не варіант: «Держави – члени ЄС узгоджують політику, і ми всі втілюємо її, особливо у таких вирішальних ситуаціях, як зараз».
Відносини Росії з Угорщиною «ізольовані від загальної ситуації у світі», – каже російський посол у Будапешті Владімір Сєрґєєв. Але це не бачиться правдоподібним. Україна, яка межує з Угорщиною, – сильний і дедалі небезпечніший фактор. Апокаліптичні сценарії не виключають розвалу держави, а він міг би спричинити наплив біженців через кордон. На Заході України проживає близько 200 тис. етнічних угорців, і багато з них можуть шукати притулку. Не виключено, Орбанові ще доведеться гойднутися назад, на Захід.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com