У. Т.: Верховна Рада ще торік ухвалила закон про військово-цивільні адміністрації, які мають дещо спростити управління областю. Що конкретно він змінює на практиці?
– Ми вже надто довго чекаємо на підпис президента під цим законом. Питання перезріло. Цей документ у нас просто як настільна книга. Він фактично відновить керованість області. Наразі із цим складно. Нещодавно внесли зміни до Бюджетного кодексу, які дозволяють за відсутності облради передати повноваження до обласної адміністрації. Прийняли їх за рішенням Кабміну. І то, якби не приїхав до нас віце-прем’єр Геннадій Зубко, рішення не було б. Узагалі історія України не знала такого прецеденту, коли розбігалась би обласна рада. І вона так учинила свідомо. Депутати розуміли, що мають усі повноваження, насамперед кадрові, фінансові. І ми лишилися біля розбитого корита зі зв’язаними руками, з війнами, фронтами, обстрілами, знищеними школами, церквами, будинками, загиблими й пораненими.
У. Т.: Що входитиме до повноважень адміністрацій?
– Є три види адміністрацій. Військово-цивільні – населених пунктів, районів та областей. Депутати в парламенті почали бунтувати, не розібравшись у питанні. Хтось щось почув – і виникла паніка. Ніхто не хоче читати закони. Багато депутатів телефонували нам і казали, що я тут хочу мати необмежені повноваження і стати мало не Піночетом та керівником сєверодонецької хунти. Особливо депутатів турбувало, що я одноосібно розпоряджатимуся найціннішою у світі луганською землею, яка задарма нікому не потрібна. Вони чомусь подумали, що тут, певно, можна розбудувати Кончу-Заспу, Ялту чи Буковель. Я пояснив, що до населених пунктів належать села, селища й міста. Оце і є їх вичерпний перелік. У нас немає хуторів, кутів, дворів тощо.
Читайте також: Михайло Мінаков: Громадянське суспільство має контролювати владу, а не підміняти її
Для Луганщини цей закон надто актуальний. Бо, щойно починають обстрілювати населений пункт, першим утікає голова сільради на машині зі своєю сім’єю, за ним увесь депутатський корпус, потім фельдшери, вчителі, директори шкіл. І залишаються в селі звичайні громадяни, яким нічим і нікуди їхати. Друге. Тікають підприємці. Адже селище обстрілюють, вони не возитимуть туди товар, бо прилетить міна, вдарить «Град», «Торнадо» чи щось інше. Вони як мінімум зазнають збитків. Настає гуманітарна катастрофа. Наша адміністрація в такі селища постійно возить їжу. Окрім того, є проблема з ліками. Бракує медиків. Добре, коли поруч військова частина з лікарями або медсанбатом. Тоді ми приходимо, просимо допомогти. Але ж у військових теж не все є.
У. Т.: Скільки в області таких проблемних населених пунктів?
– Нині це 12 селищ. Яка їх кількість буде завтра-післязавтра, не знаю. Зрозумійте, військово-цивільні адміністрації перебуватимуть у подвійному підпорядкуванні (голови ОДА й Антитерористичного центру). Президент призначатиме їхніх голів, а ті формуватимуть військово-цивільний склад. Повноваження сільської, селищної та міської рад переходять до них. Голова розписуватиме кількість штату й отримуватиме фінансування залежно від специфіки населеного пункту. На ці органи покладатимуться абсолютно всі функції: від моменту народження людини і до самої її смерті. Це перше.
Друге – районні військово-цивільні адміністрації. Таких районів у нас три: Станично-Луганський (що лежить цілком у зоні бойових дій), Попаснянський (який у ній майже весь) і Новоайдарський (де вона охоплює тільки частину території, зокрема вже відоме всім місто Щастя). У решті районів ми не запроваджуватимемо такого керівного органу. Взагалі створити військово-цивільну адміністрацію можна у двох випадках: коли не діє районна рада або ж потрібно гарантувати громадський порядок і безпеку. Слід знайти баланс між військовими формуваннями й цивільним населенням. На жаль, у нас є певні проблеми, люди не вміють поводитися з військовослужбовцями. Не можуть уторопати, що особа зі зброєю представляє українську армію.
І третє. Створення обласної військово-цивільної адміністрації. Тут ми підпадаємо під другий пункт: відсутність обласної ради, що працювала б. А ще закон наділяє нас додатковими компетенціями. На мій погляд, це щось між миром і війною. Частина повноважень таких адміністрацій узята саме із закону про воєнний стан. Так, військово-цивільна адміністрація може обмежувати рух на певних вулицях і територіях, може закрити в’їзд до міста, заборонити продаж алкоголю, зброї, вилучити її, навіть ту, що придбана на законних підставах, заборонити масові заходи, якщо є ризики для життя.
У. Т.: Як щодо комендантської години?
– Військово-цивільна адміністрація встановлює обмеження щодо перебування в певний період доби на вулицях та в інших громадських місцях без відповідних документів. Ми визначаємо, яких саме.
У. Т.: Як на Луганщині просувається люстрація кадрів МВС?
– Міліціонерів залишилося дуже мало. Орієнтовно не більш ніж 10% працівників, які були до окупації. Як очищати лави силовиків? Покажіть мені, як це робити.
Сержанти, прапорщики й офіцери з Януковичем не співпрацювали. Те, що вони пішли служити Україні після окупації, як на мене, найкращий спосіб довести свою вірність присязі. Якщо проти них почато кримінальні провадження, є внутрішня безпека, МВС, прокуратура, хай перевіряють.
Читайте також: Нове життя луганських прикордонників
Поясніть, як люструвати тих, хто вийшов з окупованих територій. Майно все там лишилося: квартири, машини. Життя людину роздягло, вона сидить на блокпостах у мороз і дощ за 2,5 тис. грн. Хто в гуртожитках мешкає, хто на орендованих квартирах із сім’єю, хто в родичів та знайомих. Комусь ніде жити, а деяким – навіть поїсти. Хтось поминки справляє, і туди приходять із блокпостів, бо така ситуація. Думаю, людина вже покарана. Як на мене, навіть якщо десь у душі вона мала симпатію до Партії регіонів, то тепер від цього словосполучення в неї підвищуються і цукор, і тиск. Усі розуміють: у тому, що діється на Донбасі, винні саме регіонали. Я хотів би, щоб люстратори цей шлях пройшли, а потім бралися до люстрації.
У. Т.: Як у регіоні із проросійськими настроями?
– Не скажу, що вони зникли. Якщо у 2004–2014 роках ПР насаджувала тільки одну ідеологію, якщо ми межуємо з Воронезькою, Ростовською і Бєлгородською областями, у нас можуть зникнути проросійські настрої? Явно ні. На деяких територіях вони зашкалюють, на деяких їх поменшало. Я не сказав би, що той-таки Львів, наприклад, стерильний від цього. Він теж прийшов із Радянського Союзу.
У. Т.: Як інтегрувати таких людей в українське суспільство? Чи можна із цим боротися?
– Частину просто неможливо. Та водночас є громадяни, які самі все розуміють. Як на мене, інтегрувати треба молодь. Якщо бабусі, дідусі й матусі виховують дитину, то ми маємо робити навпаки. Щоб дитина, буваючи в інших областях, особливо західних, виховувала батьків. Наприклад, ми хотіли на Новорічні й Різдвяні свята вивезти хлопчиків та дівчаток на відпочинок, звернулися до всіх країн колишнього соцтабору із проханням про допомогу. Але ніхто не відгукнувсь, окрім Чехії. Втім, у нас, на жаль, була проблема з паспортами. Не склалося. А західні області України відгукнулися всі. І зараз приймають дітей. Скажімо, у селі Нижнє на Заході України вже відпочило три групи. Психологічний бар’єр подолано. Трапляються й комічні ситуації. Наприклад, селище Новотошківка. Приїжджаємо, закликаємо: «Дайте дітей на відпочинок, люди, ми вас можемо евакуювати». І ніхто не хоче ані сина чи дочку дати, ані сам їхати. Бо далі свого населеного пункту більшість ніколи не бувала. І нам кажуть: «Ми ж їх більше не побачимо, їх же на органи розберуть!». Це може бути смішно раз, два. Але коли це повторюють постійно…
У. Т.: Регіонали не пропонували співпраці?
– Їх тут немає, всі повтікали. А хто не втік, тих я розігнав. Наприклад, приїжджаю в район – а там 75% райради від ПР. Визвірився на одного, коли збирався партактив. Іншого разу почав їх виганяти із зали. А коли їхав утретє, вчетверте, регіоналів не було: самі розпустилися. Деякі, щоправда, переконували в любові до неньки України. Я їм пропонував прилюдно зібрати ЗМІ та невеличкий мітинг, на якому вони прилюдно спалили б партквитки. Ніхто цього не зробив. Тому я їм не дуже вірю.
Читайте також: Розстріляне Щастя
У. Т.: Чи доцільно проводити вибори у зоні бойових дій?
– У жодному разі! Це була порнографія, коли всі округи лишилися на окупованій території, а 30 тис. осіб вибирали депутата. Кого він представляє? Такого не можна повторювати. Там, де тривають бойові дії, виборів бути не повинно. А де війни немає, можна обирати депутатів сільських, селищних, районних рад.
У. Т.: Але не обласної?
– Якщо ми проведемо такі вибори, то покажемо, що капітулювали. Що ми не є Луганська область. Ми виберемо Сєверодонецьку обласну раду. Луганська облрада має бути єдиною. Територіальну цілісність України конституційно не ділили. Це зробили бойовики. На окупованих територіях живуть громадяни нашої держави, які мають право голосу. І позбавляти їх цього не можна.
У. Т.: Чи вірите в мирне врегулювання конфлікту на Донбасі?
– У мене не залишається іншої віри. Я не вірю у воєнне вирішення цієї проблеми.