А пропагандистська війна? Такого вже давно немає. У нас вільна преса й вільний ринок ЗМІ. Що там може бути не так?
Такий спосіб мислення сформувавсь у період, який зараз хочеться назвати «віком невинності» – після падіння Берлінського муру. Тоді він був просто хибним, а зараз уже небезпечно застарів. Захід зіткнувся з гібридною війною, яку важко розпізнати і якій майже неможливо протистояти. Головний (але не єдиний) учасник – путінська Росія, яка бачить наші слабкості набагато чіткіше, ніж ми самі, й безжально на них грає. Ті слабкості, які використовує Москва, зазвичай загальні. Перед тим їх до певної міри експлуатували Саудівська Аравія та Китай.
Найяскравіший приклад гібридної війни з’явився торік в Україні. Кремль забезпечив собі перемогу ще до того, як 17 березня 2014 року до будівлі кримського парламенту в Сімферополі зайшли російські військові. Він просочився в кожен елемент українського державного апарату через підкуп, залякування й кібершпигунство. Без перебільшення можна сказати, що Кремль був краще поінформований про українські плани й можливості відбити напад, ніж керівництво у Києві.
Економічний тиск Росії на Україну (через енергетичні санкції, торгову блокаду та фінансові маніпуляції) зробив останню банкрутом іще до початку війни. Процес ухвалення політичних рішень не просто кульгав – це була дезорієнтація. У Криму та серед значної частини українського населення російська пропаганда створила враження, що владу захопили фашисти й на «російськомовних» (навмисно добраний розмитий термін для невизначеної категорії) чекають переслідування.
Читайте також: Апетити російського реваншизму
Іноземці (й політики, і громадськість) теж не знали, що думати. Росія зуміла показати події в Україні не як вторгнення й окупацію території іншої країни, а як частину виправданої реакції на цинічне захоплення влади Євросоюзом і НАТО. Навіть зараз багато хто на Заході не усвідомлює масштабу амбіцій та можливостей РФ. Кремль прагне розділити й дезорієнтувати Захід, розмити солідарність Європи та Америки і знову встановити свою гегемонію над сусідніми країнами, обмежуючи їхній вибір у сфері безпеки, щоб вони не загрожували пануванню режиму в Росії. Скрізь у Південно-Східній і Центральній Європі зростає російський вплив, тобто ні НАТО, ні ЄС не може функціонувати належним чином. Це добре видно з позиції нового грецького уряду стосовно Москви.
Лояльність на продаж
Перша й найбільша слабкість – віра в те, що гроші не пахнуть. Після 1989 року ми дійшли думки, що заробляти їх похвально (або щонайменше нейтрально з морального погляду), якщо не порушувати при цьому закон. Й аспект національної безпеки важить у цьому навіть менше, ніж скарги «зелених» активістів та борців за права людини, бо конфлікт з ними може обернутися падінням продажів чи акцій. А от коли активно ведуться справи з іноземною державою, яка ненавидить вашу країну, її політичну та економічну систему і прагне їй нашкодити, – це просто бізнес. Тому ми у щасливому забутті купували нафту в арабських держав, які експортують екстремізм і фінансують терористів, і допустили бум торгівлі з Китаєм, який хоче змінити східноазійський режим безпеки, продовжує окупацію Тибету і проводить наймасштабнішу за всю світову історію модернізацію збройних сил.
Активний бізнес із ворожими державами – це не просто наші гроші, за які вони на нас нападають. Він також робить нас вразливими. Він робить політиків боягузами. Мало який європейський лідер хоче зустрічатися з Далай-ламою. Американські посадовці уникають відкритих розмов про фінансування саудитами тероризму. Довгі роки Британія відмовлялася від відкритого розслідування вбивства російського розвідника-перебіжчика Алєксандра Літвінєнка, тому що боялася наслідків викриття ролі РФ у його смерті. Досить уявити собі, який наслідок для лондонського Сіті мало б перекриття всіх тих грошових потоків із Росії.
Москва та інші супротивники використовують п’яті колони, створені на Заході залежністю від торгівлі й інвестицій. Енергетичне лобі в Німеччині багато років було надійним адвокатом російських інтересів, а в Австрії залишається таким і досі. Газопроводи РФ експортують корупцію навіть коли їх іще не прокладено. Страх зашкодити майбутньому транснаціональної компанії BAE Systems, яка має вигідні, але неоднозначні, контракти на Близькому Сході, паралізує британську систему кримінальної юстиції.
Читайте також: Лондонські мізки не промиваються
Гроші наших ворогів фактично безпосередньо вливаються в наше громадське життя. Ми вже бачили, як Росія нахабно купує собі вплив у європейських партіях від Естонії до Франції. Нинішні політики, можливо, таємно отримують «зарплату». Ті, хто вже відійшов від справ, посідають тепленькі місця в радах директорів. Відкрито й відверто обговорювати це небезпечно: на вас можуть подати до суду за наклеп у прихильних до позивача країнах, як-от Англія.
Гроші саудитів обмежують наукове вивчення делікатних тем, що стосуються ісламу (як, наприклад, суперечливих моментів у ранніх версіях Корану). Якщо ослухатися, потік їхніх грошей відразу пересихає. Краще триматися чогось безпечного й вигідного – архітектури чи каліграфії. Особливо беззахисні аналітичні центри. Їм не вистачає матеріального забезпечення та підтримки з бюджету, яку мають університети. Нещодавно газета Washington Post провела дослідження науково-аналітичних центрів в американській столиці. Результати шокували виявленою залежністю від іноземного державного фінансування. Великі західні газети можуть за гроші друкувати прибуткові рекламні додатки; за неписаним правилом «ти – мені, я – тобі» журналістські розслідування й гостра полеміка оминають спонсорів.
Це підводить нас до ще одного важливого елемента гібридної війни – інформації. Ми хибно вважаємо, що істина сильніша за меч скрізь і завжди. Аж ніяк. Щедро проплачена брехня може облетіти півсвіту, доки з’ясується правда. Повчальна історія RT – багатомовної телекомпанії, раніше відомої як Russia Today. RT слизька, спритна і вміє переконувати. Вона не зациклюється на рекламуванні Росії. Натомість проводить широку роботу проти Заходу. Неофіційна (а інколи й відкрита) тематика її передач – про загнивання, лицемірство, залякування й експансію Заходу. Демократія – лише прикриття, а права людини – зброя, яку вибірково застосовують із цинічних геополітичних міркувань. Людям брешуть, і вони небезпідставно обурюються.
Цей підхід (який широко застосовують ще й інші телекомпанії, як-от іранська Press TV, китайська CCTV й деякі латиноамериканські) набагато ефективніший за дубову пропаганду на «Радио Москва» та інших станціях під час холодної війни. Він точно результативніший і за кволі спроби Заходу донести свої ідеї до населення Росії, Китаю чи Венесуели. Кілька років тому західні експерти з безпеки лише сміялися з RT. Тепер уже не сміються. У каналу понад
1 млрд завантажень на YouTube. НАТО й деякі жорсткіші західні сторони намагаються пожвавити свої потуги на інформаційному фронті, яких після холодної війни зовсім не використовували. Але вони спізнилися.
«Розділений» означає «переможений»
Основна проблема Заходу в тому, що в гібридній війні нам протистоїть об’єднана загроза, а ми не можемо дати об’єднану відповідь. Зокрема, Росія (а я вважаю її найактуальнішою небезпекою для Європи, тому що вона ближче й більше зосереджена на нас) може поєднувати розвідку, пропаганду, організовану злочинність, різноманітні кібератаки, дипломатію, військові засоби (стандартні й нестандартні), економічний тиск, санкції в енергетиці, гру на етнічних і регіональних суперечностях та корупцію в суспільстві.
Читайте також: Чи втягнеться Білорусь у російсько-українську війну?
Для протидії цьому потрібна тісна співпраця різноманітних урядових структур (що саме собою вже незвично), а також бізнесу, ЗМІ та неприбуткових організацій. Це дуже непросто. Уявіть собі залу, де контррозвідники, експерти із психологічної війни, іноземні дипломати, поліція, прокурори, представники фінансово-регуляторних органів, енергетичних компаній, банків, великого бізнесу, редактори медіа й політики сидять за одним столом: багато кому це може здатися катастрофою. Але якщо ми не погодимося взаємодіяти в такий спосіб, то програємо.
Проте в епоху холодної війни ми це змогли. Наприклад, бізнес із країнами соціалістичного табору завжди був під пильним наглядом, на нього накладали чіткі політичні обмеження. Експорт високотехнологічної продукції відбувався дозовано, лише в межах конкретних проектів. Радянська пропозиція побудувати газопровід до Західної Німеччини викликала велике занепокоєння у США в роки президента Рейґана. Журналісти знали про схильність СРСР до дезінформації; якщо вони потрапляли на вудочку, держава без вагань указувала їм на помилку. Брати гроші від радянських джерел було ризиковано: виявлення такого факту означало кінець кар’єри й, імовірно, ув’язнення.
Нині в нас не точиться боротьба за виживання з тоталітарною ідеологією. Ми не хочемо знову відроджувати високі мури, що колись розділяли світ. Добре, що торгівля й інвестиції не знають кордонів; ми повинні берегти свою свободу слова й толерантність до інших думок. Але нам треба ще й пам’ятати, що відбувається запекла конкуренція із затятими супротивниками, які прагнуть зруйнувати ті безпеку і свободу, які ми сприймаємо як належне. Щонайменше ми повинні спробувати позбутися цього клімату безкарності, котрий оточує поплічників і підбурювачів.