Алла Лазарева головна редакторка «The Ukrainian Week, Edition Francaise», керівниця напрямку іномовлення, власна кореспондентка «Тижня» у Парижі

На зламі епох

Світ
14 Лютого 2015, 18:00

«Культура – це тяг­­лість», – каже Марі-Деніз Перес, колиш­­ня працівниця Лув­­­ру, яка не раз і не десять організовувала виставки архівів Французької академії наук. «Деякі про­токоли наукових зборів, зокрема ті, що збереглися із XVII сторіч­­чя, мають спеціальний захист та обмежений допуск, – пояснює дипломований архіваріус н а пенсії. – На щастя, навіть під час Великої французької революції варварство не підштовхнуло повсталі верстви до знищення наукових архівів, як це не раз було в країнах, що зазнали комуністичної деспотії. Палили пала­­ци, винищували спадкових аристократів, але науковців лиха година більш-менш оминула. Попри спроби у 1793 році ідеологічно почистити Королівську академію наук, себто викинути з неї «ворогів революції», інституції пощастило пройти через горнило народного гніву май­­же неушкодженою. Обидві світові війни, за винятком кількох пожеж, практично не зруйнували архівів наукової установи. Сьогодні кожен, хто навчається або пише наукову працю, може без перешкод оформити відповідні перепустки й працювати з будь-якими документами».

Французьку академію наук було засновано в 1666 році. Ініціатором скликання своєрідної дослідницької асамблеї був славетний міністр Людовіка XIV Жан-Луї Кольбер. Вправний політик і далекоглядний стратег зумів переконати егоцентричного монар­­ха, автора вислову «Держава – це Я!», у необхідності заснуван­­ня системи постійних консультацій, які надавали політичній владі найкращі науковці країни. Сірий кардинал Короля-Сон­­ця від перших днів існування поставив Академію наук під королівський протекторат. Тяглість французької історії сьогодні виявляє себе, зокрема, й у тому, що офіційно Академія і нині перебуває під символічним захистом керівника держави.

Читайте також: Страсті по Академії

Деспотичний характер коро­­ля Людовіка XIV не завадив Академії ухвалити у 1699 році свій перший статут. «Нехай цей регламент не раз переглядався та зазнавав змін, сам факт існуван­ня чітких правил функціонування структури став добрим фундаментом для розвитку науки в державі, – вважає Марі-Деніз Перес. – Аналогічно розвивалися події в Римі та Лондоні, де приблизно в той самий час також з’явилися славетні в майбутньому академії наук». Аж до Французької революції всі 70 членів АН призначав король. До скла­­ду струк­­тури входили також 85 член-кореспондентів АН.
Нині наукова інституція налічує 266 дійсних членів. Половина з них віком до 55 років, усі дістають членство на виборній основі. Із середини ХХ століття структура практикує залучення іноземних асоційованих членів.  

Історично так склалося, що успішні наукові дослідження у Франції здійснюються переважно тоді, коли вченим пощастить об’єд­­натися довкола або популярного ерудита, або мецената. «Роль особистості у французькій історії, а також науці та культурі традиційно дуже велика, – каже колишня працівниця Лувру. – Фран­­цузи – великі індивідуалісти, але зі схильністю знімати капелюха перед непересічними особистостями. Вага таланту, сила духу, яскравість і зухвалість тут гарантовано рано чи пізно зривають оплески. Можна сказати, що меценатство в нас – це не лише іміджева інвестиція, як прийнято в анлосаксонському світі, а й самореалізація за посередництвом митця або науков­ця».

Приватна підтримка науки не тільки практикується у Франції з королівських часів, а й захищена законодавчо, принаймні із сере­дини ХІХ століття. Фінансувати дослідження почесно й вигідно. Стипендії, премії, гранти різноманітних фундацій – поширена практика, хоча тутешні науковці й скаржаться на гірші умови, ніж у Штатах та Японії, а інтелектуали б’ють на сполох через «втечу мізків».

«У Японії працювати перспективніше, – вважає Жан-Франсуа, фахівець у галузі сонячної енергії, який поїхав на роботу на два роки до Токіо. – Це зовсім інший менеджмент досліджень, краще фінансове забезпечення, цікавіше сузір’я фахівців…» Науковець наголошує, що й публікації у французьких щотижневих звітах Академії наук не мають тієї ваги в дослідницьких колах, як, скажімо, в американському Proceedings of the Natio­­nal Academy of Sciences, що є визнаною референцією у світі. «Фран­­ція помалу відстає від США, Британії, Японії та навіть Німеччини, – підсумовує Жан-Франсуа. – Наші реформи запізнюються». Експертні оцін­­ки збігаються в прогнозі, що Франція зберігатиме позиції в десятці найсильніших не довше як 10 років.  

Читайте також: Гуманітарні виклики для освіти й міністерства

Позначки: