Судячи з відсутності економічних новин у російських ЗМІ, криза настала. Як і в радянські часи, державне ТБ не повідомляє факти, а приховує їх. Офіційна картинка – це війна в Україні (за підтримки Америки), розвал української економіки (який США ігнорують) і російські досягнення в спорті, балеті та інших царинах (яким вони заздрять). Тим часом звичайні росіяни квапляться обміняти рублі на долари і скупити все, що ще не подорожчало.
За перші два тижні нового року рубль обвалився на 17,5% проти долара. Інфляція перевищила 10%. Ціна нафти – головної статті російського експорту – сповзла нижче ніж $50 за барель, що змусило економістів переглянути прогнози в негативний бік. Тепер падіння ВВП цього року очікується на рівні 3–5%. Кредитний рейтинг Росії невпинно рухається до «сміттєвого».
Незворушний спокій влади свідчить про відсутність у неї стратегії. Телебачення показує, як Владімір Путін вислуховує бадьорі реляції губернаторів. Але нинішній спад цін на нафту обійдеться федеральному бюджету, планованому з розрахунку $100 за барель, у $45 млрд, або 20% передбачених надходжень, вважає міністр фінансів Антон Сілуанов. Він уже й так планував урізати бюджет на 10%, але, можливо, доведеться ще більше. Навіть якщо пенсії та заробітні плати підвищаться при цьому на 5%, інфляція понад 10% означає зменшення реальних доходів уперше після приходу Путіна до влади у 2000-му.
Кремль сподівається витримати й цю кризу, як пережив 2008–2009 роки, коли ВВП утратив 7,5%. Тоді уряд зміг простимулювати попит, збільшивши бюджетні видатки й посприявши підприємствам-боржникам. Зараз такого варіанта немає. Золотовалютні резерви Росії менші, ніж чотири роки тому, і в найкращому разі їх вистачить на півтора року. Ще гірше те, що правлячий кабінет утратив довіру громадян. Збільшення відсоткових ставок до 17% у грудні мало на меті захистити рубль, але це не спрацювало. Росіяни зневірились у національній валюті й починають забирати депозити, як каже старший економіст Альфа-Банку Наталья Орлова.
Читайте також: Вони працюють
Рубль упав би ще нижче, якби Кремль не наказав експортерам продавати валютну виручку, а великим компаніям – не скуповувати валюту. Проте ліквідність, яку центробанк виділяє російським фінустановам, просочується на валютний ринок, що створює ще більше тиску на рубль. Будь-яка ін’єкція ліквідності, таким чином, замість стимулювати внутрішній попит може просто збільшити відплив капіталу. Єдиний спосіб підтримати рубль – це обмежити надання ліквідних активів банкам, але це, своєю чергою, створить тиск на них. Ґєрман Ґреф, голова «Сбербанка», найбільшої державної фінустанови Росії, нібито попередив, що валютна криза може перерости в масштабну банківську.
Зіткнувшись із відпливом капіталу й падінням цін на нафту, а також браком доступу до закордонних ринків та власними демографічними проблемами, Росія навряд чи швидко вийде з кризи. Її сподівання на те, що девальвація рубля пришвидшить імпортозаміщення (як після дефолту 1998 року) й таким чином викличе економічне зростання, нереалістичні. Тоді РФ проводила заміну основних товарів, які можна було виробляти на резервному радянському обладнанні. Сьогоднішній імпорт не можна швидко замінити місцевими аналогами. Для цього потрібні інвестиції, а охочих ризикувати мало.
Колишній міністр фінансів Алєксєй Кудрін та економіст Євсєй Ґурвіч вважають, що російській економіці не допоможуть ані монетарні, ані фіскальні заходи. В основі хвороби Росії – ослаблення чинників ринкової економіки та придушення конкуренції. Посилення впливу держави означає, що в російській економіці панують державні чи квазідержавні підприємства, чиї доходи залежать не від господарської ефективності, а від політичних контактів. Спотворене стимулювання, а також корупція і брак прав власності витіснили найуспішніші компанії з ринку, зміцнивши становище державних фірм-паразитів з неефективним управлінням. Падіння цін на нафту виявило ці недоліки, а не спричинило їх.
Читайте також: Санкціоноване майбутнє
Як пояснюють Кудрін і Ґурвіч, виняткове зростання Росії в період 1998–2008 років було, по суті, не її власним: йому посприяли легкі гроші, що з’явилися завдяки підняттю цін на нафту й дешевим кредитам. Це стимулювало споживання, яке задовольнялося за рахунок імпорту й збільшення внутрішнього виробництва. Уряд був зайнятий перерозподілом доходів, а не реструктуризацією чи модернізацією економіки. Приватні компанії та Кремль обрали швидкі прибутки, а не довготермінові інвестиції. Навіть у 2009 році метою уряду була мінімізація політичних наслідків фінансової кризи, а не підвищення конкурентоспроможності економіки.
Зараз єдиний шлях для Росії – це реструктуризація економіки з метою відновлення ролі ринків. 25 років тому цей перехід став можливим завдяки розпад Радянського Союзу і змінам у Кремлі. У завуальованому зверненні до Путіна Кудрін заявляє, що зараз це можна зробити й під час його президентства, але з іншим урядом. Переконати президента не вдалося. А поки він розмірковує над варіантами, економіка не перестає котитися вниз, хоч би про що там мовчав телевізор.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com