Директор Укроборонпрому в ексклюзивному інтерв’ю Тижню розповів про оновлення й виробництво військової техніки, втрачені потужності та скандали в галузі. Роман Романов, який від липня 2014 року очолює стратегічний державний концерн «Укроборонпром», є класичним представником менеджерів «порошенківського призову». Тобто підприємцем, що має досвід роботи з паном Порошенком, за що на нього вже встигли вилити купу бруду. Не менше критики посипалося через скандали з поставкою нібито неготової чи неякісної техніки у війська, закупівлю певних видів озброєння за кордоном тощо. Хоча й результат є: в останні місяці у війська справді пішов потік техніки.
У. Т.: Вас часто звинувачують у нефаховості, адже за першою освітою ви вчитель фізики, а за фахом підприємець і не мали жодного стосунку до армії. Якою для вас є головна мета роботи в Укроборонпромі й чому сюди взагалі пішли?
– По-перше, я народився в сім’ї військовослужбовців, тому з дитинства був оточений військовими й мені болить за стан армії. Так, я маю диплом вчителя фізики, чим пишаюся, бо завдяки цьому в мені прокинулася любов до точних наук. Підприємець за фахом, очолював Раду малих підприємств Херсона, був депутатом тамтешніх міської та обласної рад. Закінчив MBA, практику проходив у Гонконгу та Макао. Організував близько 35 підприємств із нуля, тобто я є професійним менеджером. І саме в цій якості призначений на посаду. Маю досвід роботи в реальному секторі економіки, чим і є передусім Укроборонпром. Моя головна мета як менеджера – прибутковість. Державна власність має забезпечувати їй прибуток, а не збитки. Ми повинні приносити гроші в бюджет, щоб потім працювали лікарні, підміталися вулиці, будувалися дороги тощо. Потрібно робити якісний бізнес. Неймовірно дратує, що зараз в армії, оборонці та війні тепер усі стали розбиратися, як у футболі, тобто всі й одразу. І коли постійно критикують, то я відповідаю тільки одне: не подобається, що роблю я, прийди й зроби сам. До речі, у нас на сайті постійно відкритий конкурс резюме, тож усіх критиків з-поміж «диванної сотні» запрошую на роботу.
У. Т.: Чи проведена ротація керівних кадрів на підприємствах концерну та в самому Укроборонпромі? Які результати вашої діяльності за півроку?
– 23 роки Укроборонпром деградував, здебільшого продаючи радянську зброю. А якщо й мав якісь контракти на виробництво нової продукції, то виконував їх дуже повільно. У середньому кожен контракт був розрахований щонайменше на два-три роки. І коли внутрішні замовлення для української армії й надходили, то мізерні – на кількасот тисяч гривень. Просто була інша політична воля. А тепер нам потрібно було все виконувати «на вчора». Я прийшов сюди зі своєю командою, як ми тут жартуємо, молодих «очкариків-ботанів», майже всі вони не мали досвіду у військовій царині. Моєму першому заступникові трохи більше ніж 30 років, заступник із зовнішньоекономічної діяльності теж молодий, має ступінь MBA. Зі старого керівництва залишили лише кількох людей. Я змінив на сьогодні 12 керівників підприємств із понад 100, які входять до Укроборонпрому, що фактично є таким собі міністерством військової промисловості. Більшість цих об’єктів були збиткові, на сьогодні маємо вісім прибуткових. Ми втратили 12 підприємств у зоні АТО в п’яти містах. Ще 13 перебувають у стані санації або банкрутства. Впевнено стверджую, що за шість місяців 2014-го ми зробили і поставили у військо більше, ніж за всі роки існування концерну. За перше півріччя 2014-го збиток Укроборонпрому становив 400 млн грн.
2014-й ми закінчили з прибутком 150 млн грн. Тобто не лише погасили збитки, а й заробили – загалом 0,5 млрд грн. Відкрили 2 тис. нових робочих місць, при цьому віддавши 40 млн грн боргів із зарплат. На внутрішній ринок, наприклад Міністерству оборони, поставили у другому півріччі на 1,5 млрд більше продукції, ніж у першому. Як ми це зробили? Абсолютно не завдяки тому, що я геніальний керівник. Передусім, і це головне, запровадили систему електронних торгів, яка реально працює з 6 листопада. Щоб ви розуміли, на сьогодні провели вже понад 300 тендерів і заощадили близько 4 млн грн. Наприклад, у Київського бронетанкового заводу були позиції, за якими вдалося заощадити до 60%. Яким чином? Провели на КБТЗ 17 тендерів. Тобто йому 17 разів потрібно було купувати метал, пластмасу, гуму тощо. Раніше на 17 запитів було б рівно 17 пропозицій від фірм, які належать кумові, братові, сватові директора. А тепер було подано близько 2 тис. Ось таким чином нам і вдалося заощадити в середньому по підприємствах холдингу 35–36%. Кожен завод, який входить до концерну, – окреме самостійне виробництво. Ми лише затверджуємо плани директорам і не маємо права втручатися в оперативну господарську діяльність, тобто не можемо сказати: «Купуй запчастини там-то», у них окремі рахунки. Через нас проходять питання координації та узгодження. Керівника можемо зняти, якщо він не виконує замовлень чи просто краде. Щодо того, чому звільнили тільки 12, усе просто: брак кадрів.
Читайте також: Невидимий фронт Маріуполя
Як ви думаєте, чи легко зараз підібрати людину, яка має досвід роботи в бронетанковій чи ракетній галузі, знає основи маркетингу, є не зовсім шахраєм і яка була б краща за наявного посадовця, та ще й щоб завод ні на секунду не припиняв випускати таку потрібну продукцію? Шукаємо професійних управлінців всюди. Окрім того, змінили ганебну практику, коли після призначення голови Укроборонпрому до нього приходили директори заводів і він їм розповідав, скільки треба заплатити за право лишитися на посаді. Як ви думаєте, після такого цей голова щось від них міг вимагати?
У. Т.: Чи здатні підприємства українського ОПК забезпечити ВСУ зброєю власного виробництва? За якими позиціями так, а за якими ні?
– Укроборонпром робить усе можливе – гарантую. Але коли в середині минулого року Міністерство оборони раптом захотіло легкі броньовані автомобілі, які раніше просто не випускали, то їх і не було одразу звідки взяти. Та цього року ми відправляємо у війська наші перші бронемашини «Дозор-Б». А до цього задовольняли потребу тими самими англійськими «Саксонами», навколо яких намагалися роздути величезний скандал, мовляв, це старий мотлох тощо. Я вже не кажу про те, яким чином може застаріти «броня», якщо на ній замінити двигун, підшипники, та й виробник надає гарантію. Якщо з’явилася можливість купити якісну техніку, якої гостро потребують війська, за в десятки разів нижчою ціною, то чому її не купити? Конкретні цифри: у Туреччині машина класу «Саксон» коштує €460 тис., тоді як британська обійшлася нам у межах €50 тис. з усіма платежами. «Дозор-Б» коштує, для порівняння, близько $200 тис. Щоб усі розуміли трудомісткість військового виробництва, скажу: аби створити один такий автомобіль, у нас працює 40 підприємств-сумісників. Тому на той момент, коли українська промисловість просто не могла ще виробляти бронемашини, ті 75 «Саксонів» були найкращим варіантом для збереження людських життів.
У. Т.: Нещодавно спалахнув величезний скандал із приводу танків, які президент урочисто передав військам, а вони виявилися неготовими.
– Винним у цій ситуації є конкретний генерал Міноборони, який і дав команду пригнати недовідновлену техніку і який вже, до речі, звільнений. Ці танки не пройшли військову «прийомку», не були доукомплектовані, Укроборонпром не ставив свій підпис під їх передачею у війська. Людина вирішила зайнятися «показухою» – й відповідний результат не забарився. Гарантую, що коли щось подібне станеться в моєму концерні, завтра ж ця людина буде звільнена. В Україні багатоступенева система перевірки техніки: спочатку внутрішній відділ технічного контролю, згадана вище військова «прийомка», яка проводить повноцінну перевірку. У тому випадку ні ми, ні вони техніку не погоджували. Натомість створили 47 виїзних бригад для роботи на фронті, і люди героїчно під вогнем витягають підбиту техніку для ремонту – вже відновили близько тисячі одиниць безпосередньо в зоні АТО.
Читайте також: Лише молоді офіцери радикально змінять Збройні сили України
У. Т.: Чи здатна українська оборонка виробляти цілком нову техніку, а не тільки переробляти й модернізувати стару радянську?
– За останні місяці відновлено й модернізовано понад 700 одиниць техніки і випущено 350 нових. Плануємо створювати своє боєприпасне виробництво, адже патронний завод у Луганську ми втратили. Голову попелом посипати не треба – на складах ще цілком достатньо боєприпасів. Проблема в тому, що луганський завод виготовляв припаси не тільки для ЗСУ, а й на продаж по всьому світу, саме тому росіяни й вивезли звідти все обладнання – прибирають конкурентів. Щодо модернізації, то більшість тих самих танків – це Т-64, модернізовані до «Булата», але то фактично вже інший танк з абсолютно покращеними показниками, хіба що корпус старий. І завдяки цьому ми заощаджуємо кошти, бо уявіть собі, якби зараз треба було варити ще й нові корпуси. Давайте порахуємо: капітальний ремонт коштує близько 1 млн грн. Для порівняння: один новий «Оплот» – 80 млн грн. Тепер ви розумієте, чому ми ремонтуємо старе? Певна річ, МО вибере 80 танків замість одного. Що стосується артилерії, то саме займаємося організацією виробництва стволів великих калібрів, бо раніше наше КБ «Артозброєння» випускало щонайбільше 30-мм гармати для БМП і працювало два дні на тиждень. А зараз – сім днів на тиждень.
У. Т.: Не можу не згадати про ситуацію з канадськими літаками, які нібито нам пропонували…
– Навіть не казатиму про неправдивість цієї інформації. Однак уявімо, що справді на якомусь аеродромі в нас стоять
20 F-16. І що далі? Їм же потрібне спеціальне обслуговування, яке ми не можемо наразі забезпечити: підключення заправок, електричні виделки, яких у нас немає, спеціальні генератори і, головне, люди. Механіки, пілоти, спеціалісти з експлуатації. А всі ці 23 роки ОПК нищився, людей не навчали. Тож навіть розмову про це смішно вести. Ми зараз організували при Укроборонпромі 27 курсів із навчання військовослужбовців, які надалі проходитимуть службу на цій техніці. Тобто якщо здаємо 20 БТР, то одночасно пропонуємо МО двотижневу програму підготовки для екіпажів ще до прийому техніки. Далі, після отримання, вони ж обкатують та обстрілюють її на наших полігонах.
У. Т.: Чи повністю припинена співпраця з Росією і які втрати українського ВПК унаслідок цього?
– Наша оборонна промисловість внаслідок припинення співпраці з Росією втратила 3,3 млрд грн. Ми отримували з РФ близько 30 тис. найменувань. На сьогодні налагоджено випуск на українських заводах уже близько 11 тис. замінників – це 30%. Насамперед ідеться про авіаційну техніку, де ми взагалі піднялися після припинення співпраці. Там уже налагоджено випуск понад 4 тис. категорій виробів. Заощаджуємо ось як: ціна БТР як була, наприклад, 1 млн, так і є, але тепер ці гроші лишаються в Україні.
У. Т.: Чи продає Укроборонпром техніку за кордон?
– На сьогодні жоден контракт і жодна одиниця техніки з України не може бути продана без погодження з Міжвідомчою комісією з політики військово-технічного співробітництва та експортного контролю при РНБО, згідно з наказом президента, а також державною службою службою експортного контролю. Але якщо в нас є контракти, їх треба виконувати? Наприклад, на ремонти авіаційних двигунів. А в нас є кілька якісних таких заводів. І при цьому вони мають вільні потужності й попит з-за кордону. То невже не можемо заробити гроші для держави? От який вигляд це має. Ми отримуємо замовлення, направляємо його на розгляд МО та комісії і, якщо ті дозволяють, тобто вважають, що воно не шкодить оборонним замовленням для ЗСУ, починаємо працювати. За півріччя в нас з’явилося 20 нових іноземних партнерів, із якими укладено контрактів на $450 млн. Передусім ідеться про надання послуг, а також про понад 70 одиниць готової продукції та десятки тисяч одиниць стрілецької зброї. Повторюся: ми не приймаємо рішення про те, чи потрібна ця техніка, а лиш дістаємо дозвіл чи заборону на продаж. До речі, було чимало випадків, коли МО, попри те що не могло знайти одразу безпосереднє застосування тій чи тій техніці, все одно просило її притримати, не збувати.
Читайте також: Як російські війська 23 серпня заходили на Донбас
Понад те, часто ми спонсоруємо МО. Пам’ятаєте, нещодавно в армію надійшла чимала партія САУ «Гвоздика»? Їх ще два роки тому викупив один завод для ремонту та продажу за кордон. Так і мало статися. Але Міноборони їх знайшло й почало вимагати одразу їм віддати просто так. Ми пояснили, що, мовляв, без проблем, беріть, віддамо безплатно хоч зараз, але ж якщо ви не хочете банкрутства підприємства, то заплатити таки треба. Та в міністерстві досить довго не знаходився той, хто погодився б поставити свій підпис під обіцянкою заплатити гроші постфактум. На щастя, було досягнуто компромісу, і САУ одразу пішли у війська. У мене взагалі питання, чому тих «Гвоздик» не було за штатним розкладом в армії? Чому за це ніхто з військових досі не сів? Зрештою, у кожного своя компетенція – ми тільки випускаємо зброю, а те, як її використовувати, вирішує МО. Перебуваємо з ними в діалозі, намагаємося, як патріоти й спеціалісти, підказувати де можемо. Ще був цікавий випадок, коли зчинилася істерика, мовляв, Укроборонпром продає зброю цивільним, після того як один благодійний фонд купив у нас гвинтівки. Питаємо нашу службу безпеки й проводимо внутрішнє розслідування, чому вона дала дозвіл. Виявляється, кінцевим одержувачем є МВС, під контрактом стояв підпис Авакова, а благодійний фонд просто заплатив гроші, що цілком легально й нормально. От таких випадків, коли нас звинувачують, не перевіривши й не розуміючи, вже навіть рахувати не хочеться.
У. Т.: Як щодо співпраці із західними союзниками? Що й хто нам продає?
– Наприклад, Україна отримує високоточну снайперську стрілецьку зброю, засоби контрбатарейної боротьби тощо. У більшості випадків партнери йдуть нам на поступки і щодо ціни, і щодо термінів виробництва, адже на збройному ринку контракти переважно розписані на кілька років наперед. Я особисто об’їздив усі країни, у яких ми щось закуповуємо, й просив виручити нас, бо ми в біді й нам потрібно терміново і за хорошою ціною. Найчастіше розуміють. Найбільшими партнерами є США, Велика Британія, Литва, Польща, які справді допомагають. Є ще також Сербія та Болгарія (боєприпаси радянського зразка). Постійно контактуємо з багатьма послами, які нам теж допомагають, зокрема Естонії, Латвії. Хочемо залучати іноземні компанії, як-от Lockheed Martin, Airbus, Textron, Boeing, які володіють високими військовими технологіями, для спільного збройного виробництва. Що дуже цікаво нам, адже українська армія потребує сучасних озброєнь, і якщо їх випускатимуть у країні, це буде дуже вигідно. Для них така співпраця також становить інтерес, бо в нас багато хороших збройних підприємств із великим досвідом роботи. Зараз із Польщею розробляємо перший вітчизняний бронетранспортер за стандартами НАТО. Вбачаю стратегічну мету в тому, щоб перевести всю техніку на стандарти Альянсу, аби, коли настане час вступати до нього, все було до цього готове. Як, приміром, Швеція, що хоч і не в НАТО, але має натовські стандарти озброєння. Це також питання не тільки обороноздатності, а й бізнесу – ми відкриваємо для себе ринки Європи, а не тільки Азії чи Африки, як досі.
У. Т.: А як щодо скандалу з іноземними тепловізорами, закупленими через ваш концерн, про які казали, що насправді вони вітчизняного виробництва й поганої якості?
– Незважаючи на статус державного концерну, ми є лиш одним із постачальників озброєння для МО. Й у випадку з тими тепловізорами наш Укрінмаш брав участь у тендері, де суперником була одна вітчизняна компанія, яка пропонувала свою продукцію на 42 млн грн дорожче. І коли вони програли, то стали нас звинувачувати в низці замовних матеріалів, що, мовляв, ми продали неякісні тепловізори одеського виробництва замість закордонних за ціною іноземних. Це маячня, звичайно, не кажучи вже про те, що якби МО хотіло придбати вітчизняні тепловізори, спокійно могло це зробити без нашої участі. Теоретично воно може й за кордоном купувати без нас, але по факту так не робить, бо, зрештою, Укроборонпром є головним суб’єктом експортно-імпортних операцій з озброєнням. А ця ситуація не випадкова – хтось хоче вибити з ринку державне підприємство, яке працює з рентабельністю 3% й навіть іноді менше, тому, зрозуміло, автоматично виграватиме всі тендери. На внутрішньому ринку ми не заробляємо, а комплектуємо армію. Це завдання президента.
БІО нота
Роман Романов – український підприємець, державний службовець. Народився 1972 року в місті Потсдам (Німеччина). Закінчив Херсонський державний педагогічний інститут ім. Н. К. Крупської (спеціальність – викладач фізики та інформатики). З 1992-го підприємець. Власник автосалону «Автопланета плюс», який заснував у 2001-му. З 2003 року член Спілки підприємців малих, середніх і приватизованих підприємств України та Асоціації роботодавців України. З 2005-го очолює Херсонську регіональну спілку малих, середніх та приватизованих підприємств України. У 2005-му призначений заступником голови Херсонської ради підприємців при голові Херсонської обласної державної адміністрації. Двічі поспіль (2006-го і 2010-го) обирався депутатом. У 2006 році обраний депутатом Херсонської міської ради V скликання. У 2010-му – депутатом Херсонської обласної ради від партії «Фронт змін», де став членом Постійної комісії з питань промисловості, будівництва та житлово-комунального господарства. У 2012–2014-му навчався в Міжнародному інституті менеджменту (МІМ-Київ), здобув ступінь MBA Senior Executive. На президентських перегонах у 2014 році керував виборчою кампанією кандидата Петра Порошенка у своєму регіоні. З 4 липня 2014-го є генеральним директором Державного концерну «Укроборонпром».