У. Т.: Яким чином ви координуєте роботу фракції «Об’єднання «Самопоміч»? Чи відчуваєте відповідальність за роботу партії в парламенті?
– Після виборів я двічі брав участь у засіданні фракції, постійно підтримую зв’язок, спілкуюся з колегами. На сьогодні депутати мають велику відповідальність. Входять у нову професію, якої ще не знають, бо ніхто з них раніше не був парламентарієм, але це також і плюс, адже у них є свій, інший досвід. Насправді це дає великі можливості, бо за останні 10 років інститут парламентаризму в Україні було майже знищено. Позиції партій з того чи іншого питання часто заздалегідь визначені. У «Самопомочі» все відбувається інакше. Кожне питання – це жива дискусія, жива розмова, і приймається рішення, корисне для країни в конкретний момент. Є ілюзія, що якби я був із ними щодня, то щось змінив би. Це самодостатні люди. У партії має бути моральний та ідеологічний контроль, а місце розташування для цього неважливе.
У. Т.: Під час останнього голосування в парламенті щодо бюджету з 32 представників «Самопомочі» лише 10 були «за». Як для учасників коаліції це доволі мало…
– Перед ухваленням бюджету було прийнято рішення, що кожен голосує так, як вважає за потрібне. У нас є люди, які мають досвід виконавчої роботи і знають, що таке бюджет, розуміють важливість його вчасного ухвалення. Є багато й тих, хто хотів би дотримання всіх процедур, і це також правильно. Обидві позиції мають право на життя, тому реакція була дуже адекватною. Кількість голосів, яку дала «Самопоміч», є достатньою для того, щоб бюджет було прийнято. Я також підтримую тих колег, які стоять на позиції чіткого дотримання всіх процедур. Однозначно бюджет має бути фахово підготовлений, і вже зараз треба розпочати роботу над кошторисом 2016 року. «Самопоміч» братиме в цьому активну участь.
У. Т.: Майже одразу після виборів спалахнув скандал, який був пов’язаний із «Самопоміччю», через розкол у «Волі»… Чому це трапилося?
– Ми мали велике бажання об’єднати багато середовищ із активними людьми, тому запросили членів «Волі» до співпраці. Втім, уже в процесі помітили, що там є багато непростих моментів і партія «Воля» повинна над собою серйозно працювати. На сьогодні Єгор Соболєв, Вікторія Войціцька та інші колеги вийшли з цієї політсили та повністю інкорпоровані в «Самопоміч». Вони дуже гідно почуваються і, гадаю, принесуть державі багато користі своєю діяльністю. Утім, про «Самопоміч» я готовий говорити, а про «Волю» було б некоректно.
Читайте також: Дискусія про передчасні місцеві вибори
У. Т.: У вас доволі напружені відносини із ВО «Свобода» у міській раді… З чим це пов’язано?
– Як правило, конфлікти мають релігійне, сексуальне або економічне підґрунтя. З релігійного погляду в нас немає розбіжностей, із сексуального тим більше. Єдине питання – це економіка. Я не дозволяю грабувати місто, не дозволяю розбазарювати майно, землю. Це викликає спротив і незадоволення, але, на щастя, чотири роки пролетіли як один день. Нинішнього року відбудуться вибори до органів місцевого самоврядування, і громада міста належним чином оцінюватиме мою роботу, а також роботу депутатів міської ради.
У. Т.: Ви стверджуєте, що більшість руйнувань пам’яток відбувається за підписом Міністерства культури. Які повноваження треба було б повернути місту?
– Ті, що були раніше. Вони відбиралися, щоб вибудовувати корупційні ліфти. Раніше, коли мова йшла про історичну спадщину, рішення приймалися тут, у Львові. Потім вибудували окремий ліфт, призначили керівником цього напряму нинішнього чоловіка Юлії Льовочкіної Андрія Вінграновського (екс-голова Департаменту культурної спадщини. – Ред.), і там можна було вирішувати будь-яке питання. Це завдавало дуже великої шкоди, зокрема Львову. Саме тому завдання нинішнього міністра – дезавуювати всі ті рішення й повернути повноваження містам, у тому числі Львову. Наше місто готове до цього, ми маємо достатньо сильний кадровий потенціал, на місці краще відчуваємо ситуацію.
Якщо держава хоче мати успіх, вона повинна сфокусуватися на максимальній самоврядності регіонів відповідно до місцевої специфіки. За останні 10 років держава відібрала в місцевого самоврядування близько 60% повноважень, і це призвело до великої біди.
У. Т.: Чи не відбуваються в місті певні неконтрольовані процеси у зв’язку з міграцією внутрішніх переселенців із зони АТО та Криму та трудових мігрантів з інших регіонів?
– Коли Росія анексувала Крим, до Львова стали їхати люди з того регіону, коли почалася окупація Донбасу, ми приймали переселенців і звідти. Зробили для них все, що могли. Разом із тим приїхало багато тих, хто мав змогу купити собі помешкання. Вони відкрили нові робочі місця. Також прибувають самодостатні люди з Києва і не тільки, вони тут працюють. Підтримуємо і їх, тому що місто багатіє не архітектурними пам’ятками, а людьми. Ми всіх радо вітаємо. У світі є таке правило, що люди навчаються у школі в одному місті, потім вступають до університету в іншому, працюють та одружуються ще деінде. Це нормальний процес. Якщо хтось бачить можливість своєї самореалізації у Львові, маючи хороший фах і бажання, то будь ласка.
Читайте також: Як подолати дефіцит якісних кадрів у державному секторі
У. Т.: Чи розбудовуються нові райони у Львові? Наскільки сильною є забудова центру міста?
– Забудова в центрі є мінімальною. Вона переважно з’являється через дірки в законодавстві, тому що інспекцію архбудконтролю також свого часу забрали з-під підпорядкування міста. Сьогодні це державна структура і ще один корупційний ліфт, який держава збудувала для себе. Потрібно всі ті повноваження повернути. Я противник будівництва в історичній частині, за винятком випадків, коли це прийнятно для громади і справді забезпечить окрасу тому чи іншому району. Потрібно розбудовувати нові райони. Є Сихів, де ведеться будівництво, є Рясне, Рясне-2. Насправді Львів обмежений своєю територією. Це одне з найкомпактніших міст нашої держави. На сьогодні плануємо будувати низку великих інфраструктурних цікавих проектів. Це і великі індустріальні парки, ІТ-парк. Хочемо звести великий конгрес-центр і виставковий центр, а також низку готелів. Планів дуже багато, але в державі має бути нормальна ситуація, яка дала б змогу інвесторам вкладати свої кошти. Тому що, коли в країні війна, гинуть люди, тут не до інвестицій.
У. Т.: Після погромів райвідділків міліції 19 лютого 2014 року у Львові лунали заяви про зникнення зброї. Чи повернуто її і чи ведеться розслідування?
– Це велике питання, що саме зникло. Взагалі щодо тих подій небагато відкритої інформації, тому питання треба адресувати правоохоронцям. Міліція не перебуває в підпорядкуванні міста. Багато зброї вивезено ще до того, і частина, за моєю інформацією, зникала в тому напрямку, у якому було вигідно правоохоронцям.
У нас у країні дуже великий штат міліціонерів, здається, більший, ніж армії. Утім, їхня робота не надто результативна, і це велика біда для держави. Усі органи, які мають дбати про дотримання закону (міліція, СБУ, прокуратура), потребують дуже серйозного реформування.
У. Т.: Було багато дискусій щодо розширення повноважень РНБО. Як ви до цього ставитеся?
– Є повноваження глави держави, і вони в Україні нечітко прописані. Законопроект, який був проголосований у Верховній Раді, фактично делегує частину повноважень президента очільникові РНБО. Якщо глава держави відчуває потребу в тому, щоб йому хтось допомагав, то має право таке рішення приймати, а саме він і виступив ініціатором згаданого документа. Парламент, хоч і не з першого разу, підтримав його. Зауваження «Самопомочі» були враховані. Ми сьогодні перебуваємо у стані війни.
Читайте також: Роман Безсмертний: «Ми живемо на території, де люди завжди прагнули впливати на владу»
У такий період часто приймаються рішення, яких не було б у мирний час. Утім, саме час розставить усе на свої місця.
У. Т.: Вас часто запитують, чи не балотуватиметеся в президенти, чи не обіймете посаду в уряді. Що може вас змусити вийти за межі міста в політиці?
– У нас чомусь політику сприймають лише у двох кольорах: чорному та білому, а політика – це набагато більша палітра. На сьогодні в Україні так багато роботи, що кожен може активно долучитися, знайшовши ту позицію, яка буде найвигіднішою для держави. Мені надходило і надходить чимало пропозицій, але є відповідальність. У нас чомусь про це забувають. Я сьогодні відповідальний, працюючи міським головою. Моя каденція триватиме до жовтня нинішнього року. Не маю морального права приймати будь-які пропозиції, якщо мільйонна громада міста довірила мені бути мером. Можливо, в інших це дуже просто. Можна кинути й піти. Я так не звик. Я консерватор. Коли закінчиться каденція, тоді побачимо, яка буде ситуація в країні, які будуть запити, чи захоче громада, щоб далі працював мером. Не забувайте також, що я батько, в мене п’ятеро малих хлопців і повинен приділяти їм час. Останні вісім із половиною років живу містом зранку до вечора щодня.
Утім, для мене то дуже цінно, бо, якщо ти народився у Львові, бути міським головою – це найвище досягнення. Щиро завдячую громаді за таку можливість, тому нині навіть некоректно говорити на якісь інші теми.
Біографічна нота
Андрій Садовий народився 1968 року у Львові. У 1995-му закінчив Державний університет «Львівська політехніка» за фахом «інженер електронної техніки», у 1997-му здобув кваліфікацію економіста. Працював заступником директора Львівського відділення Фонду соціальної адаптації молоді. З 1997–2005-го – голова правління ВАТ «Південьзахіделектромережбуд», із 2005-го – лідер громадського об’єднання «Самопоміч». Міський голова Львова з 25 квітня 2006 року, засновник громадської організації «Самопоміч» та голова політичної партії «Об’єднання «Самопоміч»