Тиждень.ua: Ви вручили копії вірчих грамот посла України у Франції кілька тижнів тому. Якими є перші контакти з французькими політиками та дипломатами? Наскільки вони розуміють, що нині відбувається на Сході України?
– Перший місяць мого перебування в Парижі підтвердив те, що я знав і розумів перед тим, як сюди їхав. Можливо, в цілому ситуація виглядає ще навіть складніше. Втім, деякі кроки французького уряду виявилися більш послідовними та адекватними, ніж я сподівався, якщо відверто. Коли ж казати про сприйняття сутності конфлікту як війни, розв’язаної Росією проти України, то великих сюрпризів я не побачив. З одного боку, коли ти розмовляєш зі значною кількістю людей, то бачиш: є розуміння, що проблема — в Росії, що Росія здійснила агресію, розв’язала війну… Принаймні, якщо слово “війна” я чув досить рідко, то “агресія”, “агресивність” – справді часто, зокрема, – у бесідах із журналістами, експертами, офіційними особами. Тобто розуміння сутності проблеми є, але існує також якщо не небажання, то неготовність називати речі своїми іменами. Я розумію, чому так відбувається. Бо якщо це робити, – себто назвати війну війною, – відповідно і дії мають бути співрозмірними з тим, що відбувається. Якщо казати про експертів та журналістів, я б поділив їх на дві категорії: люди, які дійсно не розуміють того, що відбувається в Україні, та думають, ніби йдеться про громадянську війну, та ті, хто розуміють, що йдеться про агресію з боку Росії, але свідомо не хочуть це визнавати.
Тиждень.ua: Що робити з такими псевдоекспертами, які чудово розуміють справжню природу російського режиму, але з якихось своїх причин не бажають називати речі своїми іменами? Такі люди, як, скажімо, економіст Жак Сапір, системно спотворюють інформацію та свідомо транслюють позицію Кремля?
– Я проти того, щоб спускатися на планку їхньої аргументації. У французькому контексті це був би абсолютно контрпродуктивний підхід. Можливість я бачу в іншому. Треба не боятися дискусії з такими людьми та наводити контр-аргументи. Я вважаю, що дуже важливо спілкуватися не тільки з прихильниками України, але й з тими, хто відстоює іншу точку зору, зокрема і для того, щоб перевірити свою власну аргументацію. Наскільки вона є переконливою та вичерпною.
Читайте також: Бернар-Анрі Леві: «Доля Європи вирішується сьогодні в Україні»
Тиждень.ua: Отже, Ви — за стратегію дискусії?
– Я за дискусію, але не задля того, щоб переконати саме цих людей, – їх неможливо переконати. Але для того, щоб публіка почула аргументацію з іншого боку.
Читайте також:
Тиждень.ua : Чи існує можливість організувати, скажімо, серію конференцій у провідних столицях Європи, а також — поставити, нарешті, до дії українське іномовлення англійською та французькою мовою? Київ не чути, або погано чути…
– Абсолютно з Вами згоден. На мою думку, ми продовжуємо програвати в інформаційному протистоянні. Росія вкладає такі суми, які нам і не снилися, і я впевнений, що це будуть продовжувати робити, незважаючи на погіршення економічного стану цієї країни. Нам треба шукати асиметричні, креативні відповіді, й вони можливі. Безумовно, ми плануємо серію заходів у співпраці з мозковими центрами Франції. Наприклад, вже в січні планується мій виступ в IFRI (Французький Інститут Міжнародних Відносин). Недавно була цікава конференція у Вищій Військовій школі, організована Торніке Горгадзе. У січні планується приїзд журналістів з UkraineToday. Я недавно розмовляв з одним французьким експертом, і виникла ідея зробити дискусію щодо Києва. Путін і його оточення кажуть про нього як про знакове для росіян місто. Нам важливо показати, яку роль Київ відіграв у історії України та Східної Європи, і що це зовсім не російське місто. Отже, треба брати деякі складні питання, які тут часто трактуються перекручено (люди часто живуть міфами ) і які не треба боятися обговорювати. Місце Києва в історії, мовне питання, соціальна ситуація на Сході України… Потреба у франкомовному каналі очевидна. Я розумію, що ближчим часом це навряд чи відбудеться. Непогано, що з’явився UkraineTоday. Принаймні, експертне середовище, де всі практично знають англійську мову, отримало джерело інформації про Україну. Важливо, щоб приїздили українські експерти: соціологи, політологи, історики, і викладали точку зору українських інтелектуалів на події в Україні.
Тиждень.ua: Отже, йдеться про створення комунікативних майданчиків? У найближчій перспективі?
-Так, треба робити круглі столи, думаю також налагодити те, що я практикував у Вашингтоні — неформальне спілкування з журналістами, аналітиками, мозковими центрами… Не обов’язково кожного разу давати інтерв’ю. Але якщо в журналістів, експертів, політиків виникають деякі питання, або необхідність отримати інформацію, треба бути готовим її надати.
Тиждень.ua: Чи Ви вже зустрічалися з Вашим російським колегою, паном Орловим?
-Ми з ним поки що не перетиналися. Я думаю, що на заході, який ми плануємо в IFRI, очевидно, представник російського посольства буде. А планів встановлювати якісь особисті контакти, або робити візити до російської амбасади, у мене немає.
Тиждень.ua: Росіяни ніяк не зреагували на Ваше призначення?
– Якщо і зреагували, я поки що цього не відчув.
Тиждень.ua: Чи плануються якісь візити високих французьких чиновників до України, після Різдва?
– Ближчим часом ми плануємо проведення консультацій на рівні керівників підрозділів МЗС Франції та України, мають відбутися також візити парламентарів як з Франції, так і з України. Ми розраховуємо, що невдовзі відбудуться контакти на найвищому рівні на одному з важливих міжнародних форумів. Безумовно, ми хотіли б, щоб контакти на високому та найвищому рівнях були регулярними. Працюємо над тим, щоб відповідні візити як в Україну, так і з України, відбулися. Але про конкретний час говорити зарано.
Читайте також: Лобізмократія
Тиждень.ua: Минулого року в Лондоні відбулися Дні України, профінансовані Дмитром Фірташем. Вони були досить неоднозначно сприйняті, бо, з одного боку, Україна не має достатнього державного ресурсу на організацію масштабних заходів подібного плану, а з іншого — пан Фірташ — досить контроверсійна особистість. Чи не плануються у Франції якісь нові культуринцькі ініціативи від Дмитра Фірташа або, можливо, інших потужних українських бізнесменів?
– Ближчим часом таких планів немає. Але у нас є непогані можливості, маючи на увазі існування Українського культурного центру. Ознайомившись з його роботою, я побачив таке. З одного боку, кількість заходів, які відбулися впродовж року, є вражаючою. Дуже багато! З іншого боку, мені зрозуміло, що треба змінювати концепцію. Зараз це більше майданчик для проведення культурницьких заходів, а не культурно-інформаційний центр, до якого можуть зайти люди з вулиці, отримати якусь інформацію, і в якому будуть проходити не лише просвітницькі та культурно-мистецькі заходи, але також — презентація України як місця, привабливого для ділових пропозицій. За цей місяць ми провели декілька заходів. І я побачив, що треба організовувати більше імпрез сучасного українського мистецтва. Революція Гідності дала потужний поштовх до креативності саме мистецької молоді. Це треба використати. Щось подібне відбулося в 2004, але той імпульс задавила попса, зокрема і через російський культурний вплив. Дуже не хотілося б, щоб знов це трапилося. Отже, будемо реконцептуалізувати культурний центр з тим, щоб він презентував Україну та ті зміни, які в ній відбуваються.
Треба розуміти, що на голому ентузіазмі ні інформаційну політику нормальну не можна проводити, ні просувати інформацію для бізнесу. Дуже важливо зараз знайти тих спонсорів в Україні, які готові це підтримати. Зараз ще важче, ніж було раніше, але у держави грошей немає. Будемо шукати партнерів серед тих українських бізнесменів, які є патріотично налаштованими і хочуть працювати не в тому непрозорому середовищі, яке функціонувало раніше, а готові й хочуть працювати по-європейськи, як не тривіально звучить ця фраза.
Читайте також: Війна форматів
Тиждень.ua: Яким є нині стан двосторонніх економічних взаємин між Україною та Францією? Чи вплинула на них, опосередковано, війна з Росією?
– У цілому, економічні обміни між двома державами і до того були недостатніми, а зараз, безумовно, на них негативно вплинула агресія з боку Росії та пов’язана з нею нестабільність. Росіяни розповсюджують інформацію, ніби вся Україна “палає”. Я бачу два напрямки, де реально домогтися змін. Перше — заохочувати наших підприємців активніше працювати на європейському та, зокрема, французькому ринку, маючи на увазі ті можливості, які надають односторонньо запроваджені ЄС пільги, а згодом – зона вільної торгівлі. Я намагався, перед від’їздом, знайти українських підприємців, зацікавлених у роботі на французькому ринку, і на жаль, їх було дуже мало. Я хотів би, щоб це були не лише великі підприємства, а також — середній та малий бізнес. Він би міг тут знайти свою нішу, отже, спробуємо створити систему надання консультацій. З іншого боку, ми були б зацікавлені в розширенні французьких інвестицій в Україні. Але я зі своєї попередньої діяльності дуже добре розумію: всі заклики вкладати гроші в Україну будуть мати суто ритуальний характер, до того моменту, поки не буде змінюватися на краще інвестиційний клімат, а це не відбудеться без спрощення процедур ведення бізнесу, а також не буде забезпечено захист інвестицій. Необхідне реформування судової системи, щоб підприємець міг себе захистити, та реформи, спрямовані на реальну боротьбу з корупцією.
Тиждень.ua: Є сфери, в які сьогодні Франція зацікавлена вкладати гроші?
– Безумовно. Це агропромисловий комплекс, транспорт, енергетика, охорона довкілля. Є обопільна зацікавленість у тому, щоб поновити діяльність двосторонньої змішаної Комісії з економічного співробітництва та інші механізми співпраці, які були заморожені зі зрозумілих причин. У грудні відбулось засідання робочої групи з сільського господарства. Разом з тим, зрозуміло, що ніяка державна підтримка не буде достатньою, якщо, з одного боку, не буде більше інформації та бажання працювати в Україні, а з іншого — якщо не будуть створені сприятливі можливості для ведення бізнесу в Україні.
Тиждень.ua: У якому стані “Дорожня карта двостороннього співробітництва”, яку підписував, здається, Леонід Кожара?
– Дійсно, вона була підписана попереднім міністром закордонних справ. Але там є абсолютно слушні речі, які треба імплементувати. Можливо, коли підписували цей документ з нашого боку, було певне лукавство, і тодішня влада або не мала наміру повністю виконувати написане, або мала своє уявлення, як це робити. Але все одно до документу закладено програму розвитку двосторонніх відносин, яку треба наповнювати новим змістом.У цілому, дуже важливо, коли починаєш роботу послом – розуміти, чого ти можеш досягти за ці роки, що працюватимеш у країні, а чого ні. У мене є розуміння того, що повністю змінити ставлення до України, поїхати й сказати собі: “От тепер люди все бачать інакше”, – нереально. Але почати процес змін — цілком реально.
Біографічна нота:
Олег Шамшур народився 6 липня 1956 року.
1978 — закінчив факультет міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
1981 — закінчив аспирантуру Інституту соціальных та економічних проблем зарубіжних країн у Києві, має статус кандидата економічних наук.
1993 — викладач Лондонського унівеситетського коледжу.
1993 – 1996 – Перший консультант секретаря полномочного представителя України в ООН та інших міжнародних організаціях у Женеві.
1996 — 1998 — заступник керівника Держкомітету з питань національностей та міграції України.
1998 — 2003 — працював у Брюселі, у посольстві України в країнах Бенілюксу.
2004 — 2006 — заступник міністра закордонних справ України.
2005 — 2010 — посол України в США, Антігуа та Барбуда.
З 13 жоввтня 2014 призначений послом України у Франції.
