До новопризначеного уряду увійшло троє нерезидентів. Їхній прихід у держуправління зумовлений не лише наявністю дефіцитних серед українців рис, навичок і вмінь, а й багаторічною традицією користуватися послугами експатів в управлінні українським бізнесом. Що спричинило появу такої традиції, наскільки вдалим є цей досвід і чого варто очікувати від міністрів-іноземців?
Експати в бізнесі
Поява іноземців у структурах управління підприємствами не є суто українським феноменом. Це радше данина глобалізації. Річ у тім, що для успішної кар’єри в транснаціональних корпораціях (ТНК) потрібно пройти кілька циклів ротації. Тобто попрацювати на різних ринках (у різних країнах) і повиконувати різні функції, обіймаючи різні посади не лише у вертикальному, а й у горизонтальному розрізі. Ротація в ТНК – це немов розв’язання набору шкільних задачок на одну тему: є більш та менш динамічні ринки; країни з налагодженими й оптимізованими процесами та менш розвинені, локальні; регіональні та головні офіси компанії. Успішно розв’язавши їх – пройшовши кілька етапів ротації та кар’єрних сходинок, працівник готовий переходити на роботу в штаб-квартиру та претендувати на найвищі посади.
Унаслідок глобалізації та проникнення ТНК практично в усі куточки земної кулі присутність висококваліфікованих іноземців стала атрибутом будь-якої країни, відкритої для світу. Результати роботи експатів на ринках, що розвиваються, привертають увагу місцевих компаній, які також прагнуть стати глобально конкурентоспроможними й часто запрошують іноземців на керівні посади, переманюючи їх із ТНК. В Україні таку стратегію свого часу застосовувало багато олігархів – від Ахметова і Пінчука до Жеваго, Клюєвих та ін. З часом нерезидентів із олігархічних конгломератів стали частково витісняти молоді українці із західною освітою та досвідом роботи за кордоном, але висока кваліфікація експатів дає їм змогу досі обіймати більшість топових посад в українських філіях ТНК.
Що ж приваблює іноземців у таких країнах, як Україна? Вони мають кілька мотивів працювати тут. По-перше, як зазначено вище, для багатьох Україна – це просто етап у кар’єрі, а наш ринок – своєрідний тренажер для шліфування управлінських навичок. Такі люди тут не затримуються і намагаються якомога швидше повернутися до штаб-квартири ТНК. По-друге, є багато «практиків», які відчувають драйв від роботи на ринках із високим потенціалом зростання. Вони бачать у нашій країні необмежені можливості для заробітку й дістають істинне професійне задоволення від їх реалізації. Це стосується не лише найманих управлінців, а й, приміром, партнерів інвестиційних компаній, тих, хто володіє відсотком у капіталі й отримує частину прибутків, як міністри фінансів та економіки. По-третє, часто мотиви працювати в Україні є суто матеріальними. Окрім щомісячних зарплат зі щонайменше чотирма нулями (у доларах, звичайно) експати одержують величезні бонуси, прив’язані до результатів діяльності компанії на українському ринку. Важливо й те, що при переїзді, наприклад, з Австрії до України на ту саму посаду зарплата збільшується на певний коефіцієнт, що додатково стимулює нерезидентів. У деяких галузях, наприклад тютюновій, такі коефіцієнти захмарно високі. Роботодавці оплачують експатам оренду фешенебельних апартаментів у центральних районах міста, розширену страховку, великий соціальний пакет, навчання дітей в елітних школах тощо. Усе це не просто заохочує іноземців працювати в нашій країні, а й часто псує їх. Дехто уявляє себе царем і дозволяє собі занадто багато. Джерела Тижня повідомляють, що один із іноземних «бордів» (член правління компанії) постійно порушував правила дорожнього руху, а коли його зупиняли даішники, жбурляв їм кількасот гривень і спокійно їхав далі. Інший, коли працював у Китаї, мав спеціального слугу, який відчиняв і зачиняв для нього двері. Коли він, переїхавши до України, наказав своєму водієві робити те саме й дістав відмову, то оскаженів. Подібних прикладів вистачає.
Читайте також: Реформатори на експорт
На сьогодні як такої альтернативи експатам в управлінні українськими компаніями та філіями ТНК немає. Це стосується й інших пострадянських країн. Хоча внутрішні кадри обходяться набагато дешевше, своїх керівників глобального масштабу дуже мало. Навіть якщо знаходиться українець, який уміє працювати й має потенціал стати топ-менеджером, то йому спочатку треба повчитися за кордоном, потім пройти кілька циклів ротації. На такий кар’єрний шлях багато наших людей просто не згодні через низьку мобільність. Коли українець і пройде його, то немає гарантій, що він повернеться в Україну, а не залишиться десь у Лондоні чи Франкфурті. Тому експатів у нашій країні не меншає.
Разом із тим не кожен іноземець досягає помітних успіхів у нас. Особливо це стосується «бордів». Приїжджаючи сюди, вони часто переоцінюють свої можливості. На відміну від розвинених держав з усталеними інституціями та оптимізованими бізнес-процесами в Україні дуже багато компаній, які працюють на відчутті та особистісних якостях керівників. Також є проблеми з робочою силою: хоча українці дуже талановиті (це завжди стає приємною несподіванкою для іноземців, які вважають Україну країною третього світу й очікують відповідного рівня людського капіталу), але вони не знають, як реалізувати свій талант, і часто не надто хочуть це робити. Якось один іноземний топ-менеджер сказав, що українці мають дві основні проблеми: безініціативність (радянський спадок) і брак елементарного менеджменту (управління часом, собою, підконтрольними людьми). Це перетворює більшість підприємств та організацій на болото, з яким експати не знають, що робити. Вони довго адаптуються в Україні, дехто з них, керуючись принципом «не рухай – не розвалиться» або «підкидай дрова – горітиме», спокійно відпрацьовує визначений контрактом термін, зазвичай це два-три роки, а когось система з’їдає, і він починає красти. І лише деякі наважуються на революційні перетворення в довірених їм компаніях, наштовхуючись на величезні перешкоди, що почасти стають нездоланними. Непоодинокими є випадки провалів в Україні «бордів», які в інших країнах досягали вагомих успіхів.
Водночас на роботі в різних країнах експати розширюють кругозір і доходять розуміння, як має працювати бізнесовий механізм. Виховання та життєвий досвід роблять їх менш схильними до використання тіньових схем. Та й, не знаючи мови ментальних особливостей українців, їм важче сформувати коло довірених людей, які організовано б крали, покриваючи одне одного круговою порукою без ризику бути підставленими. Тому іноземні топ-менеджери, які досягли успіхів в Україні або подібних країнах, добре підходять на роль чистильників, хірургів, що відрізатимуть усе зайве.
Експати в уряді
Новопризначених міністрів, які донедавна були іноземцями, не можна вважати експатами повною мірою. Міністр фінансів має українське походження і брала активну участь у Помаранчевій революції. Міністр економіки одружений з українкою. Тому вони мають певний рівень співпереживання з Україною та українцями. Що стосується Квіташвілі та інших грузинів, які обійняли посади в органах влади чи просто радниками, то, як сказала Ека Згуладзе, новоспечений заступник міністра внутрішніх справ, «в України та Грузії спільний ворог: ідеться не про Росію, а про радянське минуле, яке наздоганяє нас з року в рік».
Читайте також: Це страшне слово «реформи»
Міністри-іноземці мають усі переваги експатів: попрацювали на різних ринках, мають широкий кругозір і необхідну для очолюваного відомства кваліфікацію, у двох із них багаторічний позитивний досвід роботи в Україні, тож вони обізнані з особливостями ведення бізнесу по-українськи й, можливо, з багатьма схемами уникнення оподаткування чи виведення капіталу в офшори. При цьому успіх їхньої роботи на урядових посадах, як і їхніх колег у бізнесі, не гарантований і багато в чому залежатиме від якості команди, котру вони сформують під реалізацію реформ.
Міністри фінансів та економіки є партнерами в інвестиційних компаніях, які володіють активами в Україні. Отже, вони особисто зацікавлені в розвитку країни, бо тоді зросте вартість активів тих компаній. Можливо, це додасть їм мотивації. Ще одним генератором мотивів втілювати в життя зміни й триматися якнайдалі від участі в корупційних схемах є МВФ, а також інші міжнародні донори, які не просто схвалили ці кандидатури, а й, можливо, навіть ініціювали їх призначення. Позитивний досвід роботи експатів у бізнесі та величезна донорська підтримка дають міністрам-іноземцям високі шанси на успіх.