Як формувалось концепція конкурсу. Етичний вимір.
Конкурс було оголошено ще у квітні Мінкультом та КМДА. І одразу ж стало зрозуміло, що це — унікальний прецедент для України: причиною цієї ініціативи стало не чиєсь бажання “прикрасити” місто черговим недолугим пам'ятником, а актуальний суспільний запит. Незвичним було також і те, що до формування концепції конкурсу долучились як спеціалісти, так і небайдужі громадяни. Було сформовано експертну раду, яка на волонтерських засадах працювала над концепцією конкурсу.
Культуролог Владислава Осьмак, член Ради громадських експертів Конкурсу, розповідає, що під час першого ж публічного обговорення постало надзвичайно багато важких питань. Якщо таки має бути пам’ятник, то кому? Ті, хто загинули — це жертви чи герої? Чи долучати до Небесної Сотні тих, хто загинув в інших містах України? Як бути з тими, хто теж боровся — але за Україну Януковича? Пам’ятник – це символ єднання чи розколу суспільства? І ще безліч інших важливих нюансів.
Владислава зазначає: “Спочатку, у квітні, була вимога поставити пам'ятник якнайшвидше. Добре, що ця ідея не отримала значної суспільної підтримки. Фактично одразу після оголошення про конкурс з’явилися декілька проектів, зокрема – авторства відомих українських скульпторів, які вже робили монументи й меморіали загальнонаціонального значення. Проекти, м’яко кажучи, сирі. І якби їх втілили у життя, ми отримали б в центрі Києва ще один громіздкий несмак». Крім того, якби одразу з’явився монумент, може, не виникла б ідея про необхідність оновлення простору в центрі Києва. Все те, що принижує людську гідність зараз — засилля торгових яток, відсутність громадських вбиралень, проблеми зі сміттям — залишилось би. І все це впливало б на загальне сприйняття пам'ятника. “Ми запропонували розглядати це питання ширше. Для вшанування пам'яті загиблих не обов'язково робити скульптурну композицію — це може бути сквер, фонтан, звуковий ряд чи ефекти освітлення.
Читайте також: «Ми все бачимо». Київ згадав загиблих на Майдані
Це має бути щось, що буде жити, що змінить суспільне життя на краще”.
Питання, які має вирішити цей конкурс, на думку Владислави, лежать не в естетичній, а в етичній площині: для прикладу варто пригадати, якими недоречними були генделики з пивом просто на місці барикад, там, де вмирали від пострілів снайпера люди.
Перебіг конкурсу. Формування конкурсного завдання.
Власне, ця ідея — дати киянам і всім громадянам України простір Гідності, що відповідатиме потребам часу, і стала ключовою під час багатогодинних обговорень експертної групи. Концепцію було розроблено групою громадських експертів. Ґрунтується вона на результатах двох турів публічних дискусій, що тривали від травня до кінця жовтня і були відкриті для всіх охочих. Під час цих дискусій відбувались презентації громадських ініціатив, фахівці робили доповіді з різних галузей – історії, археології, містобудування, феноменології символів… Були і зустрічі з членами родин Небесної Сотні, опитування щодо необхідності меморіалу на Майдані… Варіанти відповідей респондентів варіювалися від “нічого не можна змінювати” до “потрібно збудувати щось якнайшвидше”. Та загальний настрій все ж таки виражався фразою “майдан не має бути цвинтарем».
Рада громадських експертів на підставі висловлених під час дискусій думок розробила умови та завдання конкурсу. Їх було оприлюднено 1 грудня, одразу по завершенні прийому заявок. Які зміни відбулися в «ідеології» конкурсу, добре видно з того, як змінилася його назва: “Територія Гідності: міжнародний відкритий конкурс на концепцію оновленого громадського простору ядра міста Києва з меморіалізацією подій Революції Гідності”.
Якщо початково йшлось лише про пам'ятник на Майдані, то зараз – не лише сам Майдан, а й вулиці Хрещатик, Інститутська, Грушевського, окремі місця Маріїнського парку… І не лише про пам’ятник, а про цілий комплекс заходів, які перетворять територію Революції Гідності не лише на місце пам’яті, а й на місце, максимально придатне для життя – відкрите, безбар’єрне, затишне і водночас придатне для масових заходів (від концерту до мітингу). Конкурс з всеукраїнського перетворився на міжнародний: станом на 1 грудня було подано 478 заявок із 40 країн світу — США, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Канади… Серед іноземних претендентів є і всесвітньо відомі, зокрема, бюро Захи Хадид.
Владислава Осьмак зазначає: “Важливо те, що, незважаючи на нагальність змін у центрі Києва, у завданні конкурсу не йдеться про реконструкцію. Пам'ятки, що внесено до державного реєстру, обов'язково має буде збережено. Так що швидше йдеться саме про оновлення: ми маємо оновити простір вулиці, вирішити проблему транспорту, очистити будівлі від візуального «бруду».
Номінації конкурсу: простір і пам'ять.
У вже опубликованому конкурсному завданні (всупереч традиції, зважаючи на суспільну важливість теми, організатори зробили текст доступним для всіх) є чотири номінації. В матеріалах вказано межі кожної ділянки, її охоронний статус, основні функції та споруди, загальноміське значення, транспортні схеми, стан благоустрою, та іншу необхідну інформацію, насамперед, чітко сформульований соціальний запит – яких змін громада очікує, чого потребує.
Читайте також: Публічність віри
Конкурсантам пропонують розробити ідеї для оновлення центру Києва та вшанування пам'яті Небесної Сотні у таких номінаціях:
1. Громадський простір Майдану та центрального ядра м. Києва.
2. Меморіалізація подій Революції Гідності та увічнення пам`яті Героїв Небесної Сотні.
3. Міжнародний культурний центр «Український Дім на Європейській площі».
4. Багатофункціональний музейний комплекс «Музей Майдану/Музей Свободи».
На виконання завдання в учасників буде три місяці: останній термін прийому конкурсних проектів – 28 лютого. Проекти буде оприлюднено, до червня буде триватиме виставка конкурсних проектів та їх публічне обговорення, а переможці мають бути названі у травні 2015 року.
“Це конкурс концепцій, ідей, — каже Владислава, – і завдання містить багато викликів: у проект потрібно вписати ті будівлі, що мають історичну та культурну цінність, врахувати інтереси мешканців вулиць, представників бізнесу, одним словом, поєднати оновлення простору із меморіалізацією”. І додає: “Мені інколи стає страшно, бо це ж величезна відповідальність… Але водночас — і унікальний шанс долучитися до створення проекту, що визначатиме образ Києва щонайменше на найближчі 50 років”.
Проведення цього конкурсу відбувається дуже нестандартно для України: його завдання та мета були сформовані спеціалістами та небайдужими громадянами, а не «спущені» беззаперечною директивою “зверху”. Усі етапи – аж до втілення – передбачають публічні обговорення. Будемо сподіватись, що центр Києва стане місцем культурної та політичної комунікації, а меморіал Небесній Сотні — не місцем плачу, а символом перемоги.