«Куди ж ви лізете?!», – у розпачі кричить він хлопцям, що під кулями біжать угору зимовою Інститутською. Але Небесна Сотня його не чує…У цей день Володимир Мазур, активний учасник Майдану, вдома – у Херсоні. Він дивиться пряму трансляцію. І все кричить: «Куди ж ви лізете?..»
Згодом у його рідному місті почнуться провокації проросійських сил. Він візьме зброю та піде на площу Свободу.
«Наші менти мене тоді бачили, – розповідає 44-річний чоловік. – Знали, що я прийшов зі своєю зареєстрованою зброєю. Я їм сказав: якщо щось почнуть з того боку, буду їх рядочками класти».
Підмозі херсонська міліція не зраділа. Більш того – коли почалася війна, Володимира Мазура півтора місяці не хотіли приймати до лав добровольчого батальону «Херсон». «Покійний Руслан Старчеус, наш комбат, казав, що вони були дуже налаштовані проти мене, – усміхається Володимир. – Вирішили «того придурка не брати».
Але він свого домігся.
«Бажаючих записатися до батальону було дуже багато, – зауважує. – Але працівники УВД під будь-яким приводом відсилали людей геть».
Чому? Володимир висловлює дуже поширену, а тому – напевно, вірну думку. Добровольців влада боїться – боїться настільки, що, можливо, навмисно підставила їх…
«Ефір мовчав»
«Іловайськ – це підстава, – вкотре каже боєць. – Інакше, як цим сленговим словом, ситуацію не назвеш. Я впевнений, що добровольців злили. Вояк не так зливали, як нас… Ви б бачили, як ми виходили. Їхали на китайський машинці жовтенькій. Хомчак не керував – він утік. Не керував ніхто. Ефір мовчав. А за нормальних умов шанси пробитися були – мали танків кілька, артилерію, навіть «Гради»… А розвідка докладала «герою України» Хомчаку, що є слабкі місця, у яких можна пробитися – хоча б у бік Комсомольського».
«Потім всі розвели б руками: «Боже, яка страшна трагедія!». Але ж дехто з оточення вирвався… Коли ми виходили – йшли три доби, – згадує боєць. – Бо поранених багато було – більше, ніж тих, хто міг ходити. Та й те – я, наприклад, теж був поранений, просто ще міг іти. Поранених ми несли тільки вночі. Прийшли у Комсомольське – а воно вже не наше…»
Не були прораховані й елементарні речі та сценарії розвитку подій: «Не було що їсти та пити. Нам сказали, що ми заходимо на один день. Таке, шоколадок натикали у кишені…»
Тоді загинуло 9 бійців невеличкого батальону. Ще 3 зникли безвісті. «Ані тіл, ані інформації. Нічого».
«Дуже не вистачає хлопців… Ну що ми, їздили на могили… Стараємося про родини не забувати – є родини взагалі забуті усіма. Приїздимо з хлопцями, привозимо овочі якісь хоч – а вони такі вдячні… Влада не чухається взагалі. Ті 619 тисяч не виплачують – а гроші знецінюються».
«Наче й вигнати не можуть»
«Зараз, після Іловайська, вони бояться нас ще більше. Але наче й вигнати не можуть – як так, виганяти готових обстріляних воїнів, які мають неабияких бойовий досвід?», – знизує плечима доброволець.
Утім, не розформовуючи батальон, йому просто не дають працювати. Хлопці перебувають у місті. Завдання та перспективи, кажуть, не зрозумілі. Набір до батальону начебто іде – але у лави «підтягують міліцію». «На одного цивільного – два міліціонери! Це, звісно, краще – набрати ментів. Вони не заважатимуть ДАЇ брати хабарі, наприклад. Зараз з ДАЇ стоять бійці колишнього «Беркуту». Чому не ми?.. Тим часом нові хлопці, яких все ж таки беруть, досі навіть не знають як розібрати автомат. Мовчу вже про «Утьос» чи АГС – хоч би показали їм як заряджати… Але ніхто в тому не зацікавлений».
Не зацікавлений у навчанні добровольців на фоні постійних розмов про чергову хвилю мобілізації яка необхідна для того, аби замінити бійців, деякі з яких у зоні АТО вже понад півроку.
Що нині роблять херсонці? «Хлопців розтикали по блокпостах. Я розумію, що потрібні блокпости у Запорізькій області, наприклад – на напрямках, де треба перевіряти машини, де може йти зброя. Але блокпост під мостом у Херсоні! Пацани сидять там – а ми їм дрова возимо, щоб не мерзли…»
«Нам дістається хлам»
Бійцям «Беркуту», каже боєць «Херсона», тим часом купують нічні приціли – хоч іти воювати ті не збираються.
У тих, хто воював і прагне повернутися на фронт, постачання інше. «Ситуація комітрагічна. Все тримається на волонтерах. Відтепер, доречі, у влади є радник по волонтерах, який начебто має координувати волонтерський рух – вказувати людям, які вже засвідчили свою самодостатність, що робити. Ми були на тематичному зібранні, і молодий заступник голови ОДА Андрія Путілова сказав про свого шефа: «Ви ж бачите, який він відкритий!». За руку з усіма привітався… Але як може бути інакше?»
Щоправда, місто допомогло аптечками. «Побратим вийшов на начальника медицини по Херсону – і той дійсно не відмовив. Але аптечки кумедні трохи – повністю цивільні. Вугілля активоване, наприклад… Є там з потрібного хіба що джгути та заправлене у шприці знеболювальне. Celox і таке інше нам обіцяють бійці «Дніпра». Коломойський їм все ж таки трохи допомогає».
Наміри допомогти, між іншим, не завжди добрі. «Ще навесні у місті утворився фонд для бійців «Херсону». Корінець Іван Михайлович такий собі став керівником. Дуже дивна особа – незрозуміло звідки взявся. Але рахунки завів. Пообіцяв максимальне сприяння.
Потім у комбата покійного з ним вийшов конфлікт… Руслан вдарив його, зірвав табличку з приміщення фонду. Бо зникло 300 тисяч гривень…»
Не завжди добрі наміри й у держави. «Знову починають казати, що добровольчі батальони небезпечні, що в них дисципліна слабка, – підкреслює співрозмовник Тижня. – Але куди там! В армії немає такої дисципліни, як серед добровольців. Пам’ятаю, як вночі перед виходом з 51 бригади дезертирували 37 осіб. Цілий взвод, який міг би прикрити інших…»
«А днями я був у 30-й бригаді. Хлопці кажуть, приїхали отримувати БМП – і там «трійки» стоять, найновіші! Але це ті, які арабам продають. Нам дістається хлам. «Одиниці» та «двійки» видали…»
Подейкують, що батальон «Херсон» можуть перевести до Нацгвардії. Що буде тоді – буде видно. Поки реалії інші – такі, що про перспективи отримання важкої техніки й говорити смішно.
Володимир Мазур згадує: нещодавно дістав три сокири, щоб рубати дрова. Щоб хлопці, змушені стояти на безглуздих блокпостах, хоч не замерзли. Віддав їх бійцям, і попросив не ставити на облік: «Ми один у одного не вкрадемо, – пояснює. – Але не хотілося б, щоб держава записала як свою заслугу з питань нашого забезпечення хоча б ті три сокири». Ну, чи то кашу із них.