Владіміру Путіну не бракує проблем, і багато з них він створив собі сам. На Сході України триває кровопролиття, тоді як він і надалі підкидає хмизу у вогонь. Відносини із країнами Заходу напружені, а тепер від нього відвертається навіть Німеччина. На кордонах Росії – ісламістський спротив, а в самій країні зростає невдоволення й більшає тих, хто сумнівається в розумності політики свого лідера стосовно України. Але є одна проблем, що може все це перевершити: ослаблена російська економіка має всі шанси скотитись у кризу.
Деякі з економічних недуг РФ відомі усім. Її нафтозалежна економіка зростала шаленими темпами, бо дорожчали енергоресурси. А тепер, коли ціна нафти скотилася від майже $110 за барель у першій половині року до менш ніж $80 зараз, Росії боляче. Енергоносії перевищують дві третини її експорту. Рубль за три місяці упав на 23%. Санкції Заходу теж подіяли, бо західні банкіри обмежили операції не тільки із друзями Путіна, а й зі значно ширшим колом російського бізнесу. Якщо дивитися загальніше, Росію роз’їли роки клептократії. Більшу частину багатства країни поділено між друзями Путіна.
Усі очікують подальшої стагнації економіки РФ, але все-таки прийнято вважати, що Путін достатньо сильний, щоб вистояти. Завдяки падінню рубля деякі експортні галузі, як-то сільське господарство, наростили конкурентоспроможність. У поєднанні з російськими санкціями, що блокують імпорт у відповідь на західні, такий експорт поки що виходить на додатне сальдо. За офіційними даними, Росія має золотовалютні запаси на рівні близько $370 млрд. Крім того, треба врахувати витривалість росіян, які схильні звинувачувати в нинішніх бідах іноземців, й домінуючу в Москві думку, що Путіну лишається час для маневрів – плюс-мінус два роки.
Насправді криза може настати значно швидше. Опори, на яких стоїть Росія, слабші, ніж здаються на перший погляд, і підірвати їх можуть чергове падіння цін на нафту, хаотична реструктуризація боргів російських компаній або нові санкції від Заходу. Коли економіка нестійка, міжнародна фінансова система часто тільки каталізує проблеми, доводячи її до межі швидше, ніж сподіваються політики чи інвестори.
Талант не проп’єш
Найактуальніша проблема для Росії – ціни на нафту. Путін упевнений, що вони піднімуться до колишнього рівня. Але пропозиція чорного золота, схоже, зростає, бо країни ОПЕК намагаються утримати свою частку ринку за рахунок її збільшення. Американські державні агенції прогнозують, що у 2015-му нафта коштуватиме в середньому $83 за барель, що значно нижче за $90, необхідних, щоб у Росії не почалася рецесія (і для збалансованого бюджету). Якщо впаде світовий попит (у Японії, наприклад, від моменту появи останньої серії прогнозів почалася рецесія), ціни на нафту опускатимуться й надалі. Тоді інвестори терміново переглянуть перспективи Росії.
Читайте також: Слава Рабіновіч: «Ніколи у своїй пострадянській історії РФ не залежала від імпорту настільки, як тепер»
Наступний виклик – виплата кредитів. Наразі зовнішній борг російських компаній перевищує $500 млрд. $130 млрд треба погасити до кінця 2015-го. Усе це в час, коли західні банки хочуть мінімізувати ризики від контактів із РФ. Нафтовий велетень «Роснефть» нещодавно попросив у Кремля позику на $44 млрд. Путін поки що опирається, але не може дозволити компанії із 70% державного капіталу й 160 тис. робочих місць збанкрутувати. Крім того, збільшується черга російських підприємств, що не можуть виплатити боргові зобов’язання. Обсяги проблемних кредитів почали зростати ще до того, як центробанк підняв ключову ставку до 9,5% на захист рубля. Тим часом фінустанови РФ залежать від нього у плані капіталу, яким мусять поповнювати кошти, що їх вкладники зі зрозумілих причин забирають і конвертують у долари.
Багато що із цього доведеться оплачувати уряду, тож резерви мають для нього життєву вагу. Тим часом вони випаровуються: безуспішні спроби підтримати рубль за останній рік обійшлися у $100 млрд із цих запасів. Іще важливо придивитися до хитрої бухгалтерії російських резервів. Із $370 млрд резервів (за офіційною статистикою) понад $170 млрд перебуває у двох фондах національного добробуту країни. Деякі з цих активів сумнівної якості, зокрема різні частки в державних банках і позика, видана Україні, яку стрімко нівелює власне агресія Путіна. Один із цих фондів призначений для виплат пенсій. Насправді російський уряд має, можливо, $270 млрд у твердій валюті, що доступні й можуть бути використані без серйозного урізання видатків деінде; це менше, ніж потрібно для погашення зовнішніх боргових зобов’язань упродовж наступних двох років.
Усе це не віщує Росії нічого доброго, але мародерська політика Путіна може пришвидшити погіршення. Адже він вторгався в інші країни й брехав про це. Якщо він зайде далі в Україну, на нього чекають суворіші санкції західних держав. Деякі з них, як-от відключення банків РФ від міжнародної системи платежів SWIFT, можуть узагалі зупинити російську торгівлю. Часткова блокада експорту нафти з РФ здатна завалити її економіку, як колись іранську. А що більше проблем виникатиме в Путіна, то активніше він, певно, розігруватиме карту націоналізму, і це означає посилення набігів на інші землі, а у відповідь – іще більше санкцій.
Привіт Ріо з Росії
Найбільша економічна криза Росії за новітню історію – у 1998 році – призвела до дефолту. Цього разу, ймовірно, буде низка банкрутств банків, дефолтів корпоративних боргів, а також глибока рецесія. Навіть у цьому випадку шкода стрімко пошириться й за кордоном: як на країни, що торгують із Росією (експорт туди з Білорусі та держав Балтії становить 5% їхнього ВВП), так і на фінансові ринки. Під ризики підпадають банки в Австрії та Швеції. А коли компанії однієї сировинної країни, що має неефективне управління, стануть неспроможними розраховуватися з борговими зобов’язаннями, взятими в доларах, то інвестори почнуть боятись і за інші, наприклад бразилійські.
Читайте також: Андрєй Зубов: «Із криз Росія виходила завдяки налагодженню зв’язків із закордоном та вступу до європейських політичних союзів»
Якщо російська економіка впритул підійде до колапсу, на Заході неодмінно почуються заклики послабити санкції. Цього тижня Путін зазначив, що від торгівлі з його країною залежать 300 тис. робочих місць у Німеччині. Але Анґела Меркель не поступилась, і правильно. Дії мають наслідки, і лідерові Кремля нарешті доведеться це засвоїти. Те саме з економікою. Якби Путін більше часу присвячував її зміцненню, а не збагаченню власних друзів, нині він не був би такий вразливий.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com