Вада цього віяла одна, і вона не нова: хто грає в чесність або ж не має грошей, може лишитися невідомим виборцю – деякі регіональні ЗМІ політичною рекламою і «джинсою» забивають до 70% шпальт. Утім, досвід попередніх виборчих кампаній показує, що і бездумне викидання грошей також не завжди допомагає. У результаті українці виберуть непоєднувану солянку: хтось проголосує за «розумних» (чесних), а хтось за «красивих» (грошовитих). І навряд чи від цього в плані побудови якісно нової держави Україна виграє.
Дочасні парламентські вибори в Україні специфічні не тільки через те, що відбуваються в умовах воєнного протистояння з Росією. Вони оголошені як такі, що мають оновити державу і надати їй новий імпульс для розвитку, але при цьому, хоч як парадоксально, проводяться за старими правилами гри. Йдеться не лише про змішану систему та закриті списки, що відкривають дорогу в Раду зненавидженим одіозним персонажам, а й про кричуще невиконання Закону «Про рекламу», ігнорування будь-яких етичних норм у боротьбі з конкурентами. Якщо за пізнього Януковича «мали право» на рекламу або можливість постійно просувати «заказуху» в ЗМІ лише ПР, її сателіти та технічні проекти, то тепер «джинсують» усі – навіть ті, хто півжиття віддав на боротьбу із цим явищем.
Читайте також: Чи будуть в новій Раді тушки і кнопокодави (опитування депутатів)
«Джинсовий» плюралізм
Парадоксів у цій виборчій кампанії крізь призму «джинсового» дзеркала чимало. Про один я вже побіжно згадав – його виконавчий директор Інституту масової інформації Оксана Романюк визначила як «повне торжество корупційного плюралізму». Можна уявити собі переворот у головах літнього віку любителів «Сегодня» і «Комсомолки», котрі після кількох років читання про всесвітнє зло в особі всіх постпомаранчевих на дух їх не сприймали, а тепер чи не в кожному номері натрапляють на розповіді про білу й пухнасту Тимошенко (яка до того ж агітує за НАТО) і навіть – о святий Серафім Саровський – Тягнибока!
Також впадає у вічі нерозбірливість штабів у цільовій аудиторії видань, у яких друкуються замовні матеріали. І це певною мірою пов’язано з попереднім чинником. Приміром, важко повірити в коефіцієнт корисної дії розміщення політичної «джинси» Опозиційного блоку чи «Сильної України» в «Газеті по-українськи» або в «Україні молодій». Все ж здається, що читачі цих часописів розбірливіші в уподобаннях. Або ж масовість представлення партії «ЗАСТУП», котра називає себе «захисником селянства», передусім в інтернет-медіа (за результатами моніторингу ІМІ, у вересні на чотирьох інформаційних сайтах найбільше згадувань було якраз про ЗАСТУП). Нашвидкуруч придумані слогани, дивне жонглювання інтересами, невиразність керівництва партії з огляду на вживання термінів «один із лідерів», «один із заступників» (майже кожну новину коментує як не новий «лідер», так новий нікому не відомий «експерт») створюють враження про проект як про суто передвиборчий або технічний: розпиляти голоси, ввести своїх представників у комісії і вигідно продати їхню лояльність до сильніших гравців.
Ігри в чесність
Наївними видаються намагання деяких політичних сил, котрі включили до списків чи підтримали громадських активістів-мажоритарників, зретушувати власну «джинсу», зробити її найбільш пухнастою до конкурентів. Приміром, улюблена фішка піарників «Народного фронту» – провести аналіз кількох політичних сил, усіх окремо, чи їхніх очільників, і в цьому аналізі лише свого лідера або команду показати комплементарно. Натомість «Громадянська позиція» Анатолія Гриценка, заплативши за кілька матеріалів із прес-конференції лідера партії в Луцьку, не подбала про їх належне маркування як реклами – на сайті «Волинські новини» заголовок статті подано із зірочкою, а що означає та зірочка, відшукати важко.
Читайте також: Троянський кінь мажоритарки
Зірочка, якби ми її знайшли, вочевидь, мала акцентувати нашу увагу на тому, що рубрика належить до рекламної, хоч і таке уточнення не відповідає букві закону. Одна з ужгородських газет таки «дотримала» цієї букви – на двох повних шпальтах про кандидата Віктора Щадея дрібнесенькими літерами в нижніх кутках зазначено: «Політична реклама», один із написів повністю розмитий. А їхні земляки зі «Срібної землі», недовго думаючи, надіслані прес-релізи від «Сильної України», «Народного фронту» і Радикальної партії розмістили під відповідними рубриками «Сильна Україна», «Народний фронт», Радикальна партія…
Щодо суті того обіцяного новими й не зовсім новими обличчями. Якби скласти все разом, Україна, вочевидь, жила б краще, ніж країни першого світу. Перед перегонами наші майбутні обранці знають, яких нагальних реформ потребує держава, а після в них зазвичай проявляється колективна амнезія. Тігіпко з Хорошковським розповідають про необхідність регіональної реформи, ніби в них на це не вистачило часу, коли вони були при владі. Комуністи підтримують мирний план Порошенка, нарікаючи, що проти них влаштували «інквізицію ХХІ століття» (про закони від 16 січня як диктаторські КПУ, природно, не згадує). ЗАСТУП обіцяє захистити українських селян при імплементації Угоди про асоціацію з ЄС, використовуючи польський досвід (маючи, певно, на увазі таких «селян», як Бахматюк, Косюк чи Вадатурський).
З піснею популізму
Проте головне знаряддя в проплаченій пропаганді охочих потрапити до парламенту – популізм і ще раз популізм. Критика влади з боку синьо-білої опозиції та «єдиного опозиційного» Тігіпка, жалі за Донбасом, пошуки винних у воєнних невдачах і навіть за вуха притягнені «інформаційні приводи» – усе це ретельно прожовується і віялом розсипається в переважній частині більш-менш значущих масових загальноукраїнських видань та дублюється в регіональних. Щоб зрозуміти масштаб такого явища, погляньмо на одного з лідерів «джинсового» фронту – «Сильну Україну». У першій половині жовтня в газеті «Факты» було 10 публікацій про політсилу Тігіпка, у номері від 3 жовтня навіть дві (одна з них про тігіпківський фонд «Ассоль»). У «Комсомолці» «джинса» СУ розміщується практично щодня. Відповідно в регіонах ці статті у зміненій формі також виходять: у Дніпропетровську моніторинг регіонального представника ІМІ в області виявив за цей самий період 10 публікацій (він охоплює по дві газети і два сайти), у виданнях Донеччини – 22, на Запоріжжі – 10.
Про їх суть говорять заголовки: «Сергей Тигипко выиграл политические дебаты у власти»; «Сильная Украина» Сергея Тигипко – единственная из всех оппозиционных сил, которая пройдет в Раду»; «Новый проект партии Тигипко «Сильная Украина» поможет переселенцам принять участие в выборах в ВР»; «Светлана Фабрикант: «Сегодня самое главное – социально защитить людей из зоны АТО»; «Тигипко призвал власть сохранить индустрию и поддержать производство»; «Сергей Тигипко: «Чем сильнее местные советы, тем эффективнее государство»; «Тигипко опасается, что антикоррупционные законы могут остаться только на бумаге»; «Хорошковский: «Народная люстрация иногда проходит в форме политических заказов»; «Проведение реформ должно проходить параллельно с масштабной борьбой с коррупцией», – Тигипко». Тональність, гадаю, зрозуміла.
Головних політичних гравців намагаються наслідувати кандидати в мажоритарних округах, і тут конкурс полягає в найцинічнішому самовихвалянні, котре нерідко тхне неприкритою тупістю піарників. «Артем Стрижаков: «Задача депутата-мажоритарщика – поставить проблемы своего округа «на уровне глаз» (Кіровоград); «Галина Булавка: «Беженцы и жители восточных регионов должны перестать быть людьми второго сорта для власти»; «Наталья Власова имеет хорошие шансы реализоваться в большой политике», – эксперты» (Дніпропетровськ); «Инициатива Александра Григорчука принесет жителям Запорожской области полторы тысячи рабочих мест»; «Инициатива Александра Григорчука в действии!»; «Запорожсталевцам в парламенте нужен профессионал. Металлурги выбирают Карташова» (Запоріжжя); «Генерал-розвідник Ігор Смешко: «З Домбровським я готовий іти в розвідку». Втім, іноді регіональні видання не гребують і жартами. Так, сайт http://gre4ka.info опублікував поруч дві новини: одну про те, як зростає підтримка Олеся Довгого в окрузі, а другу під заголовком: «На Кіровоградщині знову кидали яйця в Олеся Довгого».
ДОВІДКА
«Джинса» – промоційні матеріали економічного або політичного характеру, не позначені як реклама. Мають вигляд статей у пресі, новин на сайтах, на радіо, сюжетів на телебаченні. Термін походить із Росії, де на початку 2000-х за промосюжет про фірму пошиву джинсів остання розплатилася з телекомпанією джинсами