Однак за своїми наслідками розвал системи освіти на Донбасі стане одним із найболючиших підсумків нинішньої війни.
Донецьк ніколи не був науковим та освітнім центром. Місцеві виші не вважалися престижними, й ті, хто справді мріяв про якісну освіту, маючи змогу її оплатити, старалися виїжджати на навчання до Харкова чи Києва. Якість гуманітарної освіти в місті була традиційно низькою ще з радянських часів, а технічної – неухильно знижувалася всі останні 20 років, що дуже наочно проілюстровано тим станом, у якому перебуває місцева важка промисловість. Утім, попри хронічну кризу, навчальні заклади Донбасу так чи так загалом справлялися зі своїм завданням.
Війна й окупація поклали край освіті на Донбасі. Майбутнє університетів туманне, і деякі з них, швидше за все, не переживуть 2014 року ні в якому вигляді. Цілком очевидно, що існувати в умовах невизнаної псевдодержави й тотального хаосу, який тепер панує на захоплених бойовиками теренах, вони просто не зможуть. Дипломи, що їх такі виші видаватимуть, із погляду міжнародного законодавства будуть просто шматками пластику. Та й грошей на фінансування таких гігантських махин у сепаратистів немає. Налагодити економіку й організувати наукову діяльність – це вам не METRO розграбувати.
Українська влада вже заявила про евакуацію освітніх установ з окупованих міст Донбасу на територію, підконтрольну Києву, однак за цими словами поки ще нічого не стоїть. Рішення вже викликало масу питань, відповіді на які поки ніхто дати не в змозі.
Найвідоміший і найбільш обговорюваний переїзд – евакуація Донецького національного університету до Вінниці. Міністр освіти Сергій Квіт пояснив, що головний виш столиці Донбасу було вирішено перенести туди тому, бо там немає класичного університету, і для міста це буде вельми корисним здобутком. Хоча в самій Вінниці таку ідею з ентузіазмом сприйняли не всі. Та й колектив університету скептично поставився до рішення.
По-перше, незрозумілий технічний бік питання. ДонНУ – величезний освітній заклад, що має кільканадцять навчальних корпусів і цілий комплекс багатоповерхових гуртожитків. Знайти таку саму кількість відповідних порожніх об’єктів нерухомості у Вінниці навряд чи можливо. Підселяти виш у якісь чужі приміщення, не призначені для його роботи, безглуздо. Напівкочовий стан явно не відповідає високому статусу навчального закладу. До того ж університет – це не лише аудиторії та гуртожитки, а ще й документація, бібліотека, лабораторні приміщення, архів, кафедри. ДонНУ – цілий організм, який неможливо переселити просто способом зміни прописки в документах.
По-друге, більша частина колективу університету та його студентів уже відмовилися переїжджати до Вінниці. Хтось підтримує ідеї «ДНР» і не хоче жити в Україні, хтось боїться вінницьких «бандерівців», комусь просто не кортить покидати своє місто заради невизначеного й некомфортного існування в чужому. Із 14 тис. студентів ДонНУ, за словами секретаря Вінницької міськради Сергія Моргунова, на переїзд зважилися тільки 4 тис. Працівники ДонНУ, вірні «ДНР», всіляко перешкоджають переїздові, наполягаючи на тому, що робота університету триватиме в Донецьку. Так, декани факультетів математики та фізики Володимир Андрієнко й Анатолій Каргін заявили студентам, що їхні кафедри не переїжджатимуть. Цей крок вони пояснили відсутністю у Вінниці можливості проводити лабораторні заняття. На жаль, формально їхні аргументи слушні.
Читайте також: Як я був «робокопом» у полоні в «ДНР»
У яких умовах опиняться люди у Вінниці, де їм доведеться жити й за які кошти, поки що невтямки. Зарплата доцента в Україні – близько 2 тис. грн. Навряд чи на ці гроші можна орендувати якесь житло. Міністр Квіт розповів, що фінансування ДонНУ здійснюватимуть із бюджету в тому самому обсязі, в якому воно було в Донецьку. І додав, що грошей, швидше за все, знадобиться менше, бо аж ніяк не всі студенти й викладачі переїдуть. Насправді коштів на відновлення університету у Вінниці, звичайно ж, знадобиться більше, адже доведеться з нуля поновлювати все університетське майно, необхідне для повноцінного освітнього процесу. Та схоже, про таке відновлення не йдеться.
Із яких джерел фінансуватиметься господарство ДонНУ, що залишилось у Донецьку, – ще складніша загадка. Україна, зрозуміло, відправляти туди кошти не має наміру. У сепаратистів назрівають голодні бунти, їм тим більше не до університету. Призначений бойовиками новий «ректор» Баришніков пообіцяв зробити ДонНУ філією МДУ, але ця обіцянка також бачиться вельми сумнівною. А якщо це все-таки станеться, «ДНР» увійде в історію як організація, що позбавила Донецьк його найпрестижнішого ВНЗ.
Ще сумніші справи у технічного університету ДонНТУ. Законний ректор Олександр Мінаєв після початку подій у Донецьку самоусунувся й покинув університет напризволяще, виш довгий час жив в умовах безвладдя, аж поки його захопила група бойовиків. Терористи проголосили «ректором» декана факультету КНТ Олександра Анопрієнка, відомого своєю неоднозначною репутацією. Раніше Анопрієнко організовував репресії проти працівників університету, що висловлювали підтримку Майдану і стояли на проукраїнських позиціях. Що ж до його професійних якостей, то тут варто сказати, що «народний ректор» славився в ДонНТУ не так знанням комп’ютерних технологій, як дослідженнями Атлантиди й питань синхронізації людини з Космосом та публікацією книжок на відповідну тематику.
Цікаво, що на запитання студентів, які намагаються довідатися про ситуацію в університеті, Анопрієнко воліє не відповідати або просто грубіянить. Так, на запитання Івана Дядіна «Чому не визнати, що все погано, і не спростити студентам перехід в інші виші та філії ДонНТУ в області на вибір?» Анопрієнко написав у соціальній мережі: «Котіться […]. Вас ніхто не тримає […], все дуже просто!». З такими кадрами навряд чи можна говорити про якесь майбутнє донецької освіти, якщо, звичайно, вона збирається виховувати когось окрім терористів та бойовиків.
Читайте також: Донбас як зрада
У Міністерстві освіти ДонНТУ вирішили передислокувати в Красноармійськ, однак це рішення залишило ще більше питань, ніж переведення ДонНУ до Вінниці. Технічний університет теж є величезною махиною, яку перевезти кудись не так просто. 12 корпусів, кілька великих гуртожитків. Казати, немовби Красноармійськ здатен прийняти таке господарство, просто смішно. Маленьке містечко з населенням 77 тис. осіб фізично не розмістить 28 тис. студентів і не організує для них навчальний процес.
Певна річ, у виші мало хто всерйоз сприйняв наказ міністерства. Переїзд відбувся віртуально – на сайті МОН, але не в реальності. Досі викладачі ДонНТУ, які не пов’язують своєї кар’єри із сепаратистами, не знають навіть адреси власного майбутнього робочого місця в Красноармійську.
Імовірно, схожий фейковий переїзд чекає і на інші університети Донецької та Луганської областей, захоплені терористами. Міністр Квіт заявив, що рішення про переведення прийнято і ще для низки вишів.
«Що стосується інших, можу сказати, що в Ужгород вирушає Луганський медуніверситет. Але більшість вузів переїжджає в інші міста Донбасу. Так, Луганський нацуніверситет імені Т. Шевченка функціонуватиме у Старобільську, Східноукраїнський університет імені В. Даля – в Сєверодонецьку, а Донецький техуніверситет – у Красноармійську. Переважно вузи намагаються вибирати місця, де в них уже є свої кампуси», – зазначив урядовець.
Очевидно, що Старобільськ та Сєверодонецьк так само тісні для ЛНУ імені Т. Шевченка та Університету імені В. Даля, як і Красноармійськ для ДонНТУ. Повірити в якісну роботу переміщених університетів на нових місцях, на жаль, важко. Очевидно, що в евакуації це будуть уже зовсім інші освітні установи, які матимуть небагато спільного із самими собою довоєнного зразка.
Крім того, залишається поки що незрозумілою доля інших вишів Донбасу: Горлівського інституту іноземних мов, Донбаської національної академії будівництва та архітектури, Донецького інституту соціальної освіти та ін. Адже там теж навчаються тисячі студентів, які після отримання дипломів «ДНР» розраховуватимуть на працевлаштування хіба що в самій «республіці» та ще на території її дефективної луганської сестриці.
Читайте також: Колючий дріт як реальність
Мабуть, слід визнати очевидне. Війна знищила систему освіти в краї. А окупація унеможливлює її відновлення. Евакуація навчальних закладів, що відбувається переважно на папері, лише продовжує їхню агонію, але ніяк не виправляє ситуації. Тому проводити її не тільки безглуздо, а й шкідливо. Повноцінного освітнього процесу ані у Красноармійську, ані в Старобільську, ані в Сєверодонецьку не буде, і переселені університети зможуть забезпечити студентів хіба що дипломами, та аж ніяк не знаннями. То чи є сенс переводити їх узагалі? Чи не краще сказати прямо: «В Україні таких вишів більше не існує»? І розподілити їхніх працівників та студентів між іншими навчальними закладами в тих містах, куди вони побажають переїхати…
ВНЗ, що залишилися в Донецьку та Луганську, є мертвими. Випавши з української системи освіти, вони втратили свій статус і тепер мають стільки само прав називатися університетами, скільки якась «Форекс школа». Водночас їхні «душі», котрі вилетіли з мертвих корпусів та аудиторій і реінкарнувалися в інших містах, безтілесні. Апелювати до них немає ніякого сенсу. Значно краще спрямувати фінанси, що були призначені для Донбасу, на переоснащення та модернізацію університетів у інших містах. Адже вони цього дуже потребують.