Іще не так давно все в них було добре. Неабияк широко представлена в міськраді політсила «Родіна», безліч відданих глядачів фактично партійного телеканалу АТВ, доволі популярні в місті новинні сайти «Ревизор» і «Таймер», дорогі гості – від заморського церковного предстоятеля Кірілла до світил вітчизняної українофобії на кшталт пана Табачника… Та й доволі вдала прикладна діяльність, адже цілу низку своїх ініціатив помітна в Одесі проросійська партія не тільки декларувала, а й успішно реалізовувала на місцевому рівні. Наприклад, іще задовго до ухвалення регіоналами мовного закону в Одесі існувала практично аналогічна йому так звана Програма розвитку та збереження російської мови.
Сьогодні, здавалося б, лишився крок до мрії – ситуація змінилася.
Початок кінця
Нині лідер «Родіни» Ігор Марков переховується в Москві. «Супроти мене та моїх прихильників розгорнули переслідування (через події в Одесі 2 травня. – Ред.), які роблять поки що неможливим моє повернення додому», – пояснює він свою відсутність. Сайт партії заблоковано «у зв’язку зі зверненням правління ІнАУ на підставі листа № 142 від 23. 07. 2014 Департаменту контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері інформаційної безпеки щодо протидії сприянню вчиненню терористичного акту» через «розміщення інформації, що пропагує війну, національну ворожнечу, зміну шляхом насильства конституційного ладу або територіальної цілісності України».
АТВ, створений у 2006-му телеканал Маркова, який, відверто кажучи, кілька років був найрейтинговішим серед регіональних на Одещині, намагалися ліквідувати ще наступного після його заснування року. Тоді Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення прийняла рішення позбавити АТВ ліцензії, побачивши на екрані, зокрема, розпалювання міжнаціональної ворожнечі та заклики до зміни конституційного ладу. Втім, досвідчені юристи каналу його оскаржили, й після довгої історії судових засідань у 2010-му (саме того року до влади прийшов Янукович) служителі Феміди остаточно скасували всі рішення Національної ради.
Читайте також: Одещина: Нема життя без України
Щоправда, восени 2013-го ліцензію в АТВ знову надумали відібрати, цього разу пояснивши це виключно бюрократичними нюансами, пов’язаними із затримкою повідомлення про зміну власника. В апеляції каналу відмовили, і 19 грудня 2013 року, ще до зміни влади, головний проросійський мовник міського ТБ припинив свою роботу. Просто збіг обставин: справжньою причиною цього, як пояснюють з усмішкою одеські колеги, стали сварки Маркова з Сергієм Ківаловим та екс-головою Одеської ОДА Едуардом Матвійчуком нібито через землю.
Так чи так за час свого існування АТВ спричинив чимало моментів, що назавжди ввійдуть в історію одеської журналістики. Наприклад, жителі приморського міста пам’ятатимуть телепрограму «Правда» та її незмінного ведучого Григорія Кваснюка – героя сотень зрозумілих кожному одеситові мемів із його усміхненим обличчям та цитатами на кшталт «Националисты – порождение режима Гурвица», «Гауптштурмфюрер войск СС является героем Украины!», «Бандера, Коновалец, Шептицкий и прочие муссолини», «Пять лет мы терпели ющенковский рейх» чи «Вот у них первый пункт программы ВО «Свобода»: «В Украине должны жить только арийцы».
Від середини літа не оновлювався «Ревизор» – сайт, який «перевезли» з Одеси до Києва, уже в столиці призначивши його головним редактором Олександра Чаленка. Той утік до Москви ще навесні: відомий українофоб аргументував переїзд тим, що його викликали на допит у справі Добкіна, та власною боягузливістю: «З моїм обличчям – обличчям людини, яка відкрито позиціонувала себе проросійськи й антинаціоналістично, – краще в Києві, окупованому майданівськими рагулями та нацистами, не з’являтися».
Утім, досі радує читачів інший марковський сайт «Таймер». Чи то просто «Вечірній Марков», бо журналісти ресурсу ніколи особливо не намагалися розбавити чимось інтерв’ю з шефом і спокійно публікували такі розмови в режимі «кожне друге». Цікаво у цьому контексті розглянути останні одкровення лідера партії, котрий, як ми вже згадували, перебуває тепер у Москві. Принаймні щоб окреслити головні «програмні» тези, які, по суті, і є (чи мали б бути) китами сепаратистської пропаганди на чорноморському узбережжі.
Американська мрія
Перша незамінна теза полягає в тому, що «Росія не веде війни проти України». На думку Маркова, «криза у відносинах» між Києвом та Москвою спровокована ззовні і є першим кроком до (цитата) «американської мрії про те, щоб росіяни та українці почали вбивати одні одних». Водночас на Сході держави точиться «громадянська війна», до якої призвели «тупість київської влади щодо російської мови, нетерпимість до своїх ідеологічних опонентів, політика подвійних стандартів, казнокрадство та корупція».
Читайте також: Пане президенте! Що сказати вам «за всю Одесу»?
Якщо «казнокрадство й корупція» просто гарні слова, то акцент на мовній політиці трапляється не вперше. Тим самим – ставленням офіційного Києва до російської мови – любить пояснювати все, що відбувається в Україні, навіть Кремль. І навіть дітям. Так, скажімо (про що вже писав Тиждень), у нових російських підручниках обґрунтовували анексію Криму: «Наприкінці 2013-го – на початку 2014-го загострилася ситуація на Україні. У лютому 2014-го легітимний президент країни Віктор Янукович був позбавлений влади, і влада перейшла до опозиції. Одним із її перших рішень стало скасування закону про статус російської мови і введення заборони на її використання нарівні з українською. Верховна Рада Автономної Республіки Крим, що входила до складу України, відмовилася підкорятися київській владі» (хоча скасування мовного закону Колесніченка – Ківалова ветували, а до того ж на території АРК діяв власний, незалежний від рішень ВР).
Ще однією незмінною тезою героя нашої оповіді – й відповідно російської пропаганди загалом – є травневі події на Куликовому Полі. Цікаво, що, як підкреслює Марков, сам він – нібито активний учасник проросійських протестів – того дня був у відпустці, відпочивав із дружиною та дітьми, тому й уцілів. Як знав! Говорячи про події в місті, прокремлівський політик вдається до висловів «бійня, організована українською владою», «публічна звіряча страта кількох десятків людей», «кати, які стратили одеситів у Будинку профспілок», «масове убивство».
Цікаво, що пан Марков є співголовою створеного в Донецьку сепаратистського руху «Народний фронт» (не плутати з НФ Яценюка – Турчинова). Проте вся бачена неозброєним оком діяльність персонажа на сьогодні обмежується періодичними виступами за місцем мешкання – на російських телеканалах. «Проект «Україна» закінчився. Не бачити вам (нам. – Ред.) ані Одеси, ані Донбасу», – заявив він нещодавно в ефірі телеканалу «Россия».
«Така заява екс-депутата Верховної Ради може свідчити тільки про одне: найближчим часом повертатися в Україну він не планує, – коментує слова Маркова в розмові з Тижнем добре знайомий із ним одеський журналіст, який побажав залишитися інкогніто. – Інакше й рота не роззявив би. Емоційний Марков занадто добре знає, чим закінчуються такі заяви для Одеси: сміттєвий бак рідної йому фірми «Союз» може стати останнім притулком невдахи, на якого поставила свого часу вся російська націоналістична тусовка.
Читайте також: Депутатська корида
Слід визнати, що з функціями «смотрящєго» РФ у Одесі й довколишніх регіонах Марков давав собі раду непогано: бізнес ішов, прийоми та конференції організовувалися, українофоба Міхаіла Лєонтьєва він напував справно, Константіна Затуліна ублажав як міг, проросійський бандитський молодняк ростив і підгодовував… Але при виході на рівень вище Марков почав здавати позиції. Верховна Рада з її рівнем бабла, власності, звичками й замашками для скандального братка із кличкою Марадона, який звик вирішувати питання методами 1990-х, закінчилася, так і не встигнувши, власне, початися. Він зумів розсваритися і з друзями, і з недругами, так і не втримавшись посередині. Позбавлення мандата, арешт, дивне звільнення. «Я загризу їх зубами, б..дь, коли вийду. Цього, б..дь, урку», – кричав Марков про Януковича і про донецьких бандитів, які засадили його до в’язниці. Але не загриз. Дарма що можливостей хоч відбавляй, особливо зараз, коли і Янукович, і він сам у Москві. Але… просто проект «Марков» закінчився, так і не розпочавшись. Не бачити йому тепер Одеси. Хіба що зі сміттєвого бака».
Тобто Марадона вже не повернеться до міста над морем на білому коні? «Хіба що на російському танку…» – задумливо каже співрозмовник Тижня.
Утім, судячи бодай зі здачі АТВ фактично без бою, закриття «Ревизора», жебракування Чаленка, який не дуже соромиться просити гроші на оренду квартири в Москві у соцмережах, нечастої появи Маркова навіть на російських телеканалах тощо, на цьому етапі проект, який РФ терпляче фінансувала роками, схоже, згорнуто. Може, Марков і К° справді виявилися невдахами. Може, одесити таки переконливо показали, що їхнє місто українське. А може, ставка тут і тепер на інших людей. На таку собі «нейтральну смугу» (схожу вимальовують нині на картах нашого Сходу)…
Адже крім одіозних відверто прокремлівських фігур в Одесі були й будуть помірковано проросійські персонажі. Нейтральний біло-блакитний маріонетковий пояс, на межі якого нерідко балансують і представники провладних нині партій. Такі як, скажімо, новий мер Чорноморської Пальміри екс-регіонал Геннадій Труханов. Природно, що саме його підтримав на міських виборах 2014 року пан Марков. Ну не помилився ж?