Хоч як намагався Барак Обама не стати президентом війни, йому не вдалося. Але виборців більше обходить економіка, ніж Близький Схід, – і тут лідер Білого дому має чим похвалитися. Цифри вражають: обсяг виробництва та зайнятість у США перевищили докризовий пік, а рівень безробіття впав до 6,1% – цього достатньо, щоб Федеральний резерв відкрито почав обговорювати дату підвищення відсоткових ставок. І хоча остання статистика зайнятості розчаровувала, робочих місць у приватному секторі побільшало на 10 млн за останні чотири з половиною роки, а це найдовший період безперервного зростання в історії.
Утім, попри всі бадьорі економічні реляції, Обама поки що не дочекався від цього жодних політичних дивідендів. Його рейтинг уперто тримається на низькій позначці 43%. За даними британського центру дослідження громадської думки YouGov, лишень 39% виборців схвалюють його курс в економіці; 56% – навпаки. Хоч як дивно, у плані управління економікою вони зараз більше довіряють республіканцям, ніж демократам.
Виборці мало вдячні Обамі за те, що Америка багатшає, бо у своїй масі цього не відчули. По-перше, відновлення економіки не видається великим в історичному зрізі. По-друге, зростання нерівності означає, що в домогосподарств у медіанному вимірі (чітко по центру шкали доходів) справи йдуть куди гірше, ніж у середньостатистичному (загальний дохід, поділений на кількість домогосподарств).
Кен Годжес із міста Мерфрисборо у штаті Теннессі вважає, що Обама викинув гроші на вітер, коли виділяв фінансову допомогу проблемним банкам і автовиробникам, бо «це зовсім не допомогло простим трудящим». Чоловік раніше робив гітари, але після фінансової кризи бізнес занепав, а інвестиції зникли. Нині він продає готові ланчі-барбекю з фургончика в місті Нешвілл і з урахуванням вартості м’яса, пального й тисяч доларів, які витрачає на різні дозволи, заробляє приблизно на 20% менше, ніж 2007 року. «Я повільно, але впевнено розорююсь, хоча працюю не покладаючи рук», – каже Годжес.
Узагалі-то нерівність почала увиразнюватися на початку 1980-х. Але два десятиліття загальне зростання було достатньо значним, щоб тягнути за собою показники медіанного домогосподарства. За перші шість років президентства Рональда Рейґана ВВП зріс на 22%, а медіанний дохід – на 6% (див. «Виборців рахують за медіанним доходом»). За відповідний період правління Білла Клінтона перший із показників піднявся на 24%, другий – на 11%. Але у 2000-х зростання почало сповільнюватися, відтак і середній, і медіанний дохід упав. За перші шість років господарювання в Білому домі Джорджа Буша-молодшого ВВП додав 16%, але медіанний дохід утратив 2%. За Обами стало ще гірше: згідно з даними Бюро перепису і приватної компанії Sentier Research, ВВП збільшився на 8%, а медіанний дохід знизився на 4%.
Зусилля Федерального резерву, спрямовані на підтримку економіки, зміцнили біржові курси й ціни на житло, але багато родин не відчули позитивного ефекту. Лише 65% із них у 2013-му мали власні помешкання (для порівняння: у 2007 році – 69%). Менше людей володіли акціями або ж активами в пайових фондах, якщо не враховувати пенсійних накопичувальних рахунків. Навіть солідне зниження показників безробіття частково пояснюється тим, що багато хто просто перестав шукати працю, тож його не зараховують до безробітних. За попередні періоди оздоровлення економіки зайнятість робочої сили зростала навіть зі зменшенням безробіття; цього разу вона впала (див. «Багато хто вже не шукає роботи»).
Виборці зазвичай нарікають на президента у скрутні періоди і хвалять його в успішні, ігноруючи реальні причини проблем. Тож рейтинги популярності глав держави багато в чому залежать від медіанного доходу домогосподарств (див. «Виборців рахують за медіанним доходом»). На листопадових виборах до Конгресу в бюлетенях не буде імені Барака Обами, але історія підказує, що електорат відіграється на його партії, як зробив це з республіканцями у 2006 році, коли рейтинг популярності у Джорджа Буша-молодшого був навіть нижчий, ніж у нинішнього лідера США.
Звісно, економіка і президентський рейтинг – це ще не все. У 1986-му показник популярності Рональда Рейґана перевищував 60%, але республіканці таки втратили контроль над Сенатом через особливості виборчого календаря. Каденція його члена шестирічна; кожні два роки обирають третину сенаторів. Багато новачків-республіканців виграли вибори до верхньої палати у традиційно «демократичних» штатах разом із Рональдом Рейґаном у 1980-му; через шість років зберегти за собою місця вдалося дуже небагатьом.
Ситуація для Обами зараз украй незручна. Мало того що виборці пригнічені, то ще й демократи воюють за кілька місць у Сенаті від «республіканських» штатів, наприклад, Арканзасу. Не те щоб виборці любили республіканців, каже Джим Кесслер з аналітичного центру демократів Third Way («Третій шлях»). Річ радше в тому, що цього року треба чекати «антивладного цунамі, а демократи живуть якраз переважно на узбережжі». Чарлі Кук, експерт із питань виборів, вважає, що Сенат може за наступні чотири роки переходити з рук у руки, коли жодна із двох партій не здобуде 60 місць (зі 100), необхідних для ухвалення важливих законопроектів без допомоги іншої сторони. Розчарований електорат може вдатися до радикальних альтернатив. Кен Годжес, продавець барбекю з Теннессі, зневажає демократів і більшість республіканців, але якби міг, то голосував би за Теда Круса – популіста з техаської «партії чаювання». Недавно Кук порадив банкірам тішитися, якщо демократи висунуть на президентські вибори 2016 року Гілларі Клінтон, бо альтернатива – Елізабет Воррен, банконенависниця, сенаторка від штату Массачусетс. «Енергія і пристрасть Демократичної партії схиляються значно лівіше, ніж Гілларі», – вважає Кук.
У межах виборчої агітації Обама пропонує економічні популістські «пряники», зорієнтовані на електорат демократів: підвищення мінімальної заробітної плати, кредитні пільги студентам і закон, за яким зарплатну дискримінацію жінок каратимуть іще суворіше, ніж після 1963 року. Крім того, 22 вересня Білий дім оголосив про нові правила, якими буде заборонено переносити штаб-квартири компаній за кордон, аби не платити податків удома. Такі заходи можуть частково зменшити нерівність, але ніяк не посилять базового зростання.
Краще було б звернути увагу на вільну торгівлю, фіскальну реформу, збільшення фінансування інфраструктури й на підготовку та докорінний перегляд таких пільг, як страхові виплати у зв’язку з інвалідністю. Чимало безробітних, зрештою, починають отримувати допомогу через утрату працездатності й ніколи більше не повертаються до роботи, а це ще одна причина зниження показника зайнятості працездатних людей.
Навіть якби різні політичні сили в Конгресі знайшли якийсь спосіб взаємодії, такий курс дав би результати лише через кілька років. Але дослідження, проведене консалтинговою компанією демократів Global Strategy Group, свідчить, що виборці віддають перевагу кандидатові, який обіцяє вище зростання, а не зменшення нерівності. На жаль, реальних планів щодо цього не має ні одна, ні друга партія.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com