Останнім часом, коли заходить мова про проблеми в економіці України, уряд відповідає, мовляв, у всіх цьогорічних негараздах винна війна. Добре, що не попередники, погода чи погана світова кон’юнктура. Але шкода, що емоціями, які панують у суспільстві (сумом за полеглими, страхом повномасштабного вторгнення, розпачем від прогнилої держави, співчуттям людям, які зазнали втрат, гордістю за окремих героїв-українців), влада виправдовує відсутність таких необхідних для країни перетворень. Аналіз статистики свідчить, що проблеми громадян спричинені здебільшого віджилою системою та людьми, які її очолюють і, можучи щось змінити, не хочуть цього.
У серпні обсяг промислового виробництва в Україні зменшився на 21,4%. Але тут важливими є деталі. Промисловість Донеччини та Луганщини недорахувалася відповідно 58,7% і 85,0%. Це практично дві третини всього падіння в країні. Решта регіонів показала куди кращі результати. Окрім Донбасу двозначне зниження показників зафіксовано тільки в шістьох областях та місті Києві. Причому в столиці спад становив 18,1% у серпні й 14,0% за вісім місяців, а основною причиною його виявився колапс режиму Януковича, бо з розвалом «вертикалі влади» в центр тепер надходить менше грошей, що обмежує в ньому попит не лише на промислові товари, а й на нерухомість тощо.
Зростання промисловості зафіксовано в дев’яти областях, а саме: Вінницькій, Житомирській, Закарпатській, Київській, Миколаївській, Одеській, Тернопільській, Херсонській та Чернігівській. Їм війна не перешкоджає розвиватися. Західноукраїнські регіони, ймовірно, без вагань почали використовувати переваги безмитної торгівлі з Європою, а південні, схоже, виграють від переорієнтації товарних потоків із проблемних Донбасу та Криму на порти спокійних Одещини, Миколаївщини, Херсонщини. Окремо слід згадати і про тимчасово окуповану територію Автономної Республіки Крим. Промисловість у цьому краї в серпні впала на 20,5%, а за вісім місяців – на 9,0%, що гірше, ніж загалом в Україні.
Індекс обсягу сільськогосподарського виробництва у державі за вісім місяців 2014 року додав 6,3%. Непоодинокі фотографії танків на полях із колоссям та розповіді про комбайнерів, які жнивують під регулярними обстрілами, знаходимо в інтернеті. Вони добре ілюструють, чому агровиробництво на Донеччині за цей період піднялося тільки на 2,4%, а щодо Луганщини даних немає зовсім (за п’ять місяців зростання становило 3,2%). Однак і цей результат доводить: для тих, хто хоче працювати і знає, як робити це ефективно, війна не перешкода. Якщо кулі не свистять безпосередньо над головою, то бойові дії на Донбасі ніяк не виправдовують низької продуктивності, котра, до речі, залежить не лише від грошей (інвестицій), а й від організації праці та якісного управління. Справді, база для цьогорічного зростання агросектору створена інвестуванням минулих років, адже за перше півріччя 2014-го капітальні вкладення в галузь зменшилися на 18%. Але навіть якщо так, то аграрії не перестають працювати над їх окупністю й не виправдовують війною своєї бездіяльності чи безпомічності. Було б добре, якби уряд брав із них приклад і робив так само.
Статистика будівництва, мабуть, найкраще описує кризові тенденції в економіці. У серпні індекс будівельної продукції знизився на 37,1% проти відповідного періоду минулого року. За вісім місяців зменшення становило 15,6%. У Донецькій області за січень – серпень будівництво упало на 33,9%, в Луганській – на 37,7%. Звичайно, на Донбасі ніхто зводити об’єкти не хоче, бо невідомо, чи простоять вони бодай кілька місяців, а якщо й уціліють, то чи не конфіскують їх сепаратисти (зайве й казати, що під кулями та свистом снарядів будівельники не працюватимуть). Але чим пояснити спад у цій галузі на Київщині (32,9%), Херсонщині (31,2%), Черкащині (40,1%)? Хіба що урізанням капітальних видатків із бюджету в зв’язку з суворою економією та спрямуванням коштів на потреби армії, а також проблемами банківської системи, нездатної сьогодні кредитувати.
Читайте також: Діалог із реальністю
На цьому тлі є чотири області (Одеська, Рівненська, Тернопільська, Чернігівська), де будівництво розвивається. У Києві за вісім місяців 2014 року житла звели більше на 0,7% (цей ефект нівельовано спадом у сегментах нежитлових будівель та інженерних споруд). Учасники ринку кажуть, що столичні забудовники активізувалися, розморозивши об’єкти, які за Януковича роками стояли без перспектив, позаяк значна кількість біженців із Донбасу створила додатковий попит на житло в місті. Що стосується АРК, то там обсяг будівельних робіт зменшився на 67,5%. Ця й попередня цифри вкотре доводять, що непевний юридичний статус території та бандитська влада – це для бізнесу гірше, ніж війна.
Однією з головних причин спаду в будівництві та інвестиційній активності стала ситуація в банківській системі. За вісім місяців 2014 року депозитна база на Донбасі втратила 31% (або 24,3 млрд грн), в решті українських регіонів – 12% (68,2 млрд грн). У серпні обсяг депозитів, відкритих у Донецькій та Луганській областях, зменшився на 5,0%, а в решті країни – лише на 0,5%. Тобто, попри стрибки валютного курсу, депозитна паніка серед населення не така велика, як про неї кажуть, називаючи її причиною всіх бід українських банків. Через це фінустанови змушені вилучати гроші з економіки й відмовлятися рефінансувати старі борги багатьох підприємств. Тому обсяг кредитів, виданих банками на Донбасі за вісім місяців, зменшився на 9,0% (5,7 млрд грн; іще частину, ймовірно, доведеться списати), а в решті регіонів – на 7,6% (63,3 млрд грн). Як наслідок – нижча інвестиційна активність і падіння темпів будівництва. Чи можна звинувачувати збройний конфлікт на Сході у відпливі депозитів із банківського сектору? Мабуть, меншою мірою, ніж неадекватну монетарну політику НБУ. Фінустанови не мають такої прив’язки до територій, як виробничі підприємства. При цьому десятки мільярдів гривень вилучалися з банківських відділень далеко поза зоною бойових дій.
Читайте також: «Укропи» та «правосеки» проти «ватніків» і «сепарів»
Кращою є статистика нефінансових послуг, які у структурі ВВП мають у півтора раза більшу частку, ніж добувна, переробна промисловості й постачання електроенергії, газу та води (33% проти 21% у першому півріччі 2014). За січень – серпень 2014-го в Україні реалізовано послуг у зіставних цінах на 3,1% більше, ніж торік. На Донеччині їх обсяг у номінальному вираженні (в зіставних цінах даних немає) за вісім місяців зріс на 3,4% (у серпні впав на 17,3%), на Луганщині – зменшився на 9,2% (у серпні – на 43,1%). Решта регіонів у найгіршому разі демонструє невелике падіння, а подекуди й зростання. Наприклад, у столиці в серпні обсяг реалізації нефінансових послуг у номінальному вираженні збільшився на 8,3%. Ця цифра показує, що війна на Донбасі практично не впливає на поведінку та показники багатьох підприємств, як і споживачів їхньої продукції. Вони ніби живуть в іншому світі, хоч і перебувають в одній країні з тими, хто воює.
Отже, збройний конфлікт на Сході призводить до значних утрат в економіці лише цього регіону. Решта областей та міст України переживає не глибокий спад, а застій, спричинений відсутністю перетворень. А він значно гірший, бо знищені снарядами об’єкти можна відбудувати, а господарство, уражене застоєм, реально підняти лише за допомогою кардинальних реформ та віднови не матеріальної, а духовної.
Недаремно днями заступник голови Адміністрації президента України з питань реформ Дмитро Шимків сказав, що багато бізнесменів називають основною проблемою не війну, а корупцію чиновників та суддів. Він абсолютно правий, адже що заважає державі вивести величезну частину економіки з тіні, яка, за оцінками експертів, становить до 50% офіційного ВВП? Неформальний сектор народного господарства не потребує додаткових капіталовкладень чи інвесторів, які остерігаються війни, бо вже працює. Потрібно лише зменшити податковий тиск та ліквідувати контрабандні схеми – і ефект для зростання економіки буде миттєвий. Що заважає державі створити сприятливі умови для розвитку малого й середнього бізнесу? Капітал дрібних підприємців не є мобільним, він прив’язаний до місцевості, де вони живуть і трудяться. Багато з них уже мають який-не-який бізнес і розвиватимуть його незалежно від того, чи триватиме війна на Донбасі. Їм просто треба, щоб держава не заважала, а для цього необхідні економічні перетворення.
Читайте також: Як шукати зниклих безвісти
Але, схоже, два паралельні світи, на які поділила країну межа бойових дій, не дають змоги владі та чиновникам зрозуміти, що реформи слід проводити за будь-яких обставин. Можновладці вибрали для себе один із цих вимірів, у якому комфортно існують, майже не помічаючи іншого. І тільки побувавши у смітнику (не лише історичному, а й реальному, під примусом розлюченої громади), вони потроху усвідомлюють, що другий вимір таки є. І що він утворився з тих самих причин, які не дають розвиватися світові, де їм було так добре дотепер.