Велика Британія, зрештою, уникла потенційного (катастрофічного для країни) відокремлення Шотландії, незалежності якої прагне великий відсоток тамтешніх виборців. Несподівано істотна перевага тих, хто проголосував проти відділення від Сполученого Королівства, у складі якого Шотландія перебуває вже 307 років, стала величезним полегшенням для британського прем’єр-міністра Девіда Кемерона та провідних партій країни, що засідають у Вестмінстері.
Однак результати шотландського референдуму (більшість виборців – 55% проти 45% – не підтримала ідею незалежності) призвели до нової конституційної кризи у Великій Британії. В останні дні передвиборної кампанії уряд, побоюючись, що шотландці спокусяться ідеєю розірвання зв’язків зі Сполученим Королівством, обіцяв розширити повноваження Шотландії та виділити їй додаткове фінансування. Це розлютило решту британців, особливо англійців, що становлять п’ять шостих населення держави. Тепер Кемерону доведеться шукати грошей для шотландців, а водночас реагувати на дедалі гучніші вимоги Англії про недопущення їхніх представників у парламенті до участі у прийнятті багатьох рішень стосовно оподаткування, охорони здоров’я, освіти й соціальної допомоги для решти країни.
Рішуча відмова шотландських виборців від запропонованої місцевим урядом цілковитої незалежності справить істотний вплив не лише на Велику Британію, а й на Європу та НАТО. Країни на кшталт Іспанії, де заклики до здобуття самостійності чути від каталонських сепаратистів, зможуть посилатися на досвід Шотландії в боротьбі з дедалі більшим апетитом до проведення власного референдуму. Крім того, шотландський приклад дещо втихомирить сепаратистські рухи в Італії, Бельгії та подекуди в Східній Європі. НАТО, що побоювалося розпаду Британії як одного з найважливіших членів-засновників і, як наслідок, фатального підриву північноатлантичної єдності та солідарності, тепер може теж зітхнути з полегшенням і активізуватися. Вашингтон, Берлін і Варшава так само, мабуть, переведуть дух.
Невдача руху за незалежність Шотландії матиме серйозні наслідки й для української кризи. З одного боку, це стимулюватиме старання зберегти єдність України; з другого – посилить підтримку Європи в питанні змін до її Конституції, спрямованих на децентралізацію та розширення регіональних повноважень Сходу. Щось подібне – федеральний устрій із ширшими повноваженнями суб’єктів – нині пропонується для Шотландії та решти Сполученого Королівства.
Популізм і реальність
Шотландія була дуже близька до здобуття незалежності. В останні тижні кампанії, що передувала референдуму, виборці симпатизували сепаратистам на чолі з першим міністром регіонального уряду Шотландії Алексом Салмондом. Він грав на емоціях та націоналістичних настроях, наповнюючи земляків мріями про майбутнє, у якому всі рішення прийматимуть виключно шотландці, а суспільство буде справедливим, тобто бідні матимуть більше підтримки, державна система охорони здоров’я фінансуватиметься краще, а соціальні служби працюватимуть ефективніше. Його опоненти застерігали, що без додаткових коштів, які Шотландія отримує від решти Сполученого Королівства, нова незалежна держава дуже швидко стане банкрутом.
Опоненти попереджали шотландців також про те, що доведеться відмовитися від британського фунта стерлінгів, а без нього чи євро їхня економіка незабаром зазнає краху і її нова валюта повністю знеціниться. Чимало шотландських компаній та банків долучилися до цих попереджень і навіть пригрозили перенести головні офіси до Південної Англії. Лунали й застереження, що в разі здобуття країною незалежності 700 тис. мешканців п’ятимільйонної Шотландії готові емігрувати.
За кілька тижнів до референдуму соціологічні опитування свідчили, що кількість прихильників і противників незалежності Шотландії практично рівна. У Лондоні запанікували. Кемерон та інші британські провідні політики вилетіли до Единбурга й поїхали в тур Шотландією, слізно благаючи її народ не полишати Великої Британії та обіцяючи в майбутньому суттєво розширити автономію шотландців.
Схоже, що обіцянки й застереження спрацювали. Поразка змусила Салмонда подати у відставку наступного дня після виборів, що не могло не втішити багатьох англійських політиків. Вони були обурені його антианглійською риторикою та презирливим ставленням до інших політичних партій Сполученого Королівства.
Конституційна криза
Однак тепер у Великій Британії назріває нова конституційна криза. Кемерон скликав установчі збори для обговорення змін до Конституції, що врівноважать відносини між Англією, Шотландією, Уельсом та Північною Ірландією – чотирма основними суб’єктами Сполученого Королівства. Ці питання мають вирішуватися на рівні головних партій держави та ухвалюватися всіма її провідними політичними групами.
Читайте також: Референдум у Шотландії відтермінував проблему сепаратизму
Проблема в тому, що часу на проведення таких зборів немає, адже незабаром чергові парламентські вибори 2015 року. Домовитися про зміни буде складно, оскільки кожна партія має свою політику. Не допомагає і той факт, що майже всі шотландці голосують за лейбористів; у парламенті лише один консерватор від Шотландії. Якщо шотландців позбавлять можливості голосувати стосовно справ Англії у Вестмінстері, Лейбористська партія багато втратить, а Консервативна, що має серйознішу підтримку в Південній Англії, здобуде постійну більшість. Саме тому лейбористи не мають бажання розширювати повноваження Англії за рахунок Шотландії.
Та є ще одна проблема: Кемерон обіцяв обговорити можливість перегляду відносин між Великою Британією та Європейським Союзом і погрожував виходом своєї країни з ЄС, якщо Лондону не повернуть деяких повноважень, котрі нині в руках Брюсселя. Однак паралельно домовлятися з європейськими партнерами про децентралізацію влади Брюсселя й з політиками вдома про делегування ширших прав від Лондона до Единбурга буде практично неможливо.
Полегшення для Європи
Як позначаться результати шотландського референдуму на Європі? По-перше, це велике полегшення для її жителів. До останнього ніхто в Європі не сприймав загрози відокремлення Шотландії серйозно. А затим почалася паніка. Не вірилося, що Велика Британія – оплот політичної стабільності – може докотитися до кризи такого масштабу. Європейці переймалися тим, що в разі відокремлення Шотландії, на решту Британії чекає страшний економічний спад; крім того, вона впродовж найближчих п’яти років зациклилася б виключно на внутрішніх проблемах, нехтуючи європейськими чи міжнародними. А ще це поставило б під загрозу членство Лондона в Раді Безпеки ООН.
Нині схоже, що Велика Британія і надалі братиме активну участь у реагуванні на актуальні для Європи виклики. Найсерйозніші з нагальних питань – криза в Україні та стрімке погіршення відносин між НАТО й РФ. Лондон завзято підтримує Київ у протистоянні російській агресії. Водночас у Британії відчувається полегшення від поки що відносно успішного перемир’я. Вона закликатиме Україну максимально поступатися сепаратистам у відповідь на претензії останніх щодо утисків їхніх мовних та культурних прав. Лондон переконаний, що для Києва – і, звісно, Москви – Шотландія може стати прикладом того, як за наявності волі й демонстрації очевидних переваг цілісності перед відділенням можна залагодити регіональні суперечки.
Для Росії результати шотландського референдуму виявилися неприємним сюрпризом. У Москві тішились із приводу політичного хаосу в Лондоні й сподівалися на послаблення Кемерона з його ворожою позицією щодо політики Путіна та втручання РФ у справи України. Росіяни потихеньку заохочували спротив Шотландії Лондону, але водночас були не в захваті від прецеденту, який може створити незалежність Шотландії. Адже йшлося про потенційний стимул для сепаратистських рухів у самій Росії: якби, наприклад, Татарстан також захотів відокремитися, це вилилося б у криваві повстання, як то сталось у Чечні… Зрештою, Москва, певно, також зітхнула з полегшенням, коли шотландці сказали своє «ні». Адже росіяни звикли мати справу зі Сполученим Королівством.
Для Великої Британії криза минулася так само швидко, як зародилася. Однак крапку ставити зарано. Безліч обурених шотландців вимагають іще одного референдуму в майбутньому. Дехто вже говорить про фальсифікації та необхідність повторного голосування. Образи, які давно вносять розбрат, скоро не минуть. Країни, що уважно спостерігали за подіями в Шотландії (зокрема, й Україна), добре розуміють, наскільки складно знову об’єднати суспільство. Але там принаймні не пролилася кров –, а це вже плюс.