Мала перемога – більша поразка

Історикам буде непросто описати каламутну російську війну проти України в датах. У неї немає офіційного початку чи формального кінця. Росія ніколи не визнавала, що була стороною конфлікту, який розбурхала і в якому воювала – як безпосередньо, так і через довірених осіб. Отже, вона й не святкувала перемоги, як після анексії Криму. Україна сама ніколи не заявила формально, що стала об’єктом нападу, тож формально не може визнати й поразки.

Та це жодним чином не применшує реальності програшу. Після шести місяців боїв Украї­­на втратила щонайменше 3 тис. людей і контроль над частиною території на Сході. Крім того, Москва змусила Київ відкласти цілковиту імплементацію Уго­­ди про асоціацію з ЄС.

Невдачу України дещо замаскували фанфари із приводу ратифікації цього документа Верховною Радою та Європарламентом, що відбулася паралельно 16 вересня. Петро Порошенко назвав подію історичним моментом і на чолі хору з народних обранців заспівав національний гімн «Ще не вмерла…». Зрештою, саме рішен­­­ня колишнього президента Віктора Януковича відмовитися від попередньої версії Угоди рік тому вилилось у революцію на Майдані.

Одначе вся Угода не набуде чинності щонайменше до кінця 2015 року. Ця пауза має дати Україні, Росії та ЄС певний період на пошук компромісу (упродовж якого Київ зможе вивозити до Європи товари в безмитному режимі, тоді як експортовані до України європейські – обкладатимуться митом). Саме цього домагалася Росія до початку української кризи, але тоді їй було сказано не встрягати. Багато тих, хто спостерігає за ситуацією в Україні, стурбовані, бо далі може бути вихолощення Угоди про асоціацію.

Незрозуміло, що заважало уряду вже почати відмовлятися від марнотратних субсидій на енергоносії, дерегулювати економіку й боротися з корупцією

Саме тому європейські посадовці були в розпачі, коли почули новини про відкладення цілковитої імплементації після тристоронніх переговорів України, Росії та ЄС. «Це Мюнхен 1938 року», – заявив один із них. Однак великого вибору Київ не мав. Москва погрожувала поновленням бойових дій і тотальною економічною блокадою, якщо він не відкладе імплементації. Щоб її точно почули, РФ збирається збільшити військову присутність у Криму й запровадити митні тарифи на український експорт до Росії, які набудуть чинності, щойно Київ імплементує Угоду про асоціацію з ЄС. Тут на кону не лише вільна торгівля між Україною та Європою, а й можливість першої проводити реформи та ухвалювати самостійні рішення щодо свого майбутнього.

Українські політики заяви­­ли, що реформуватимуть економіку, попри відкладення Угоди з ЄС, але якщо дивитися в цьому питанні на останні 23 роки, то шанси на виконання обіцянки невеликі. Пре­м’єр Арсеній Яценюк списує відсутність перетворень упродовж останніх кількох місяців на війну, але незрозуміло, що заважало уряду вже почати відмовлятися від марнотратних субсидій на енергоносії, дерегулювати економіку й бороти­­ся з корупцією. Навіть у час війни, за повідомленнями «Дзер­­кала тижня», деякі працівники українського Міністерства оборони через посередників продають за гроші техніку та зброю вітчизняним-таки волонтерам. А приватний бізнес, чиїх працівників мобілізують, купує в українських постачальників бронежилети, які потім виявляються підробками.

Читайте також: Ігри комерсантів

У день ратифікації Угоди про асоціацію Верховна Рада проголосувала й закон про особливий статус частини Донбасу, що перебуває під контролем підтримуваних Росією сепаратистів, зокрема Донецька й Луганська. Закон дає цим територіям широку автономію на три роки, гарантує права російськомовних і право на самоврядування, а також дозволяє регіону поглиблювати зв’язки з Росією, хоча територія не може приймати рішення у визначенні зовнішньої чи оборонної політики. Ще один закон амністує бойовиків-повстанців. Помічники Порошенка стверджують, що тільки так можна було врятувати життя людей, але тут з’являються незручні запитан­­ня. «Для чого гинули наші хлопці? Чому тоді ще в травні не провели мирних переговорів?» – цікавиться Сергій Тарута, призначений Києвом голова Донецької облдержадміністрації.

На відміну від ратифікації Угоди про асоціацію голосування за закон про особливий статус було закритим, представників ЗМІ до зали не пустили, а поіменні списки тих, хто був «за» і «проти», не публікували, аби уникнути звинувачень у зраді. Це вразило навіть прихильників президента. Як сказав журналіст, а тепер кандидат у депутати від Блоку Порошенка Мустафа Найєм, «приймати такі важливі закони без відкритої дискусії, без будь-яких пояснень перед суспільством – це варварство». Особливий статус може створити зону замороженого конфлікту з розмитими кордонами, а це ідеальне середовище для контрабанди й бандитизму.

Читайте також: Мюнхен у дії. Ціна європейського страху

Україна, вочевидь, не може виграти війну з Росією. Але й для Путіна є межі. Російське суспільство не підтримує пов­­номасштабного конфлікту із сусідом. Загибель російських солдатів, які нібито й не воюють в Україні, дуже незручна для Кремля. І, попри всю браваду Москви, західні санкції підштовхують тамтешню економіку до рецесії. Колишній міністр фінансів РФ Алєксєй Кудрін каже про зниження ВВП на 5%, якщо обмеження посилять. Росія вже взялася за фонди заощаджень «на чорний день». Крім того, видно конфлікт усередині антуражу Путіна.

І він, і Порошенко мають причини хотіти перемир’я: кремлівському лідерові кортить уникнути нових санкцій та запитань від родичів загиб­лих вояків; у його київського візаві 26 жовтня парламентські вибори. Але це не означає кінця українських бід і російської авантюри. Мета Москви аж ніяк не обмежується контролем над двома містами на Сході, а полягає в тому, щоб зупинити всю Україну на шляху до Заходу. Тож можна очікувати дальшої ескалації насилля в регіоні, де сепаратисти, не виключено, намагатимуться відхопити більше території.

Читайте також: Вільні, але не зовсім. Українська економіка досі не є самодостатньою

Однак найімовірніша небезпека в тому, що за хистким перемир’ям можуть настати звичні політичні міжусобиці в Києві та повернення відчуття втоми від України на Заході. Єдиний шлях до реалізації європейських прагнень – це побудова економічно й політично злагодженої держави. Захід повинен мати для цього терпіння, гроші й час, Київ – наполегливість. Але якщо Україна не спробує, це означатиме остаточну поразку і зраду всіх тих, хто загинув, захищаючи її суверенітет.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com