У. Т.: Наскільки виправдане існування Державного управління справами, так званої ДУСі, яка є втіленням особливого статусу чиновників у суспільстві? Як варто було б реформувати цю структуру? Про це так багато говорять зараз – у час війни…
– У сьогоднішньому «радянському» вигляді ДУСя, звичайно, є рудиментом. А коли існують такі старі й закостенілі структури, то змінювати їх треба напівреволюційно. Умовно кажучи, половину варто скасувати як зайве, а до другої застосувати медичне «не нашкодити лікуванню». Однак резонно постає питання, чи варто ліквідовувати ДУСю як явище – наприклад, із погляду утримання будівель загальнодержавного урядового призначення. Не знаю, як у Європі, я не знайомий із європейським досвідом, але у США є структура фактично аналогічна ДУСі. Вона займається утриманням, експлуатацією і перебуванням на балансі всіх урядових будівель. Якщо взяти приміщення Конгресу США чи Білий дім, то вони належать не Конгресові чи президенту, а їхній «ДУСі». Це державна структура, яка здає майно в експлуатацію органам вищої державної влади. Конгрес, Верховний суд, Бібліотека Конгресу тощо – все це майно обслуговується спеціальною службою, бо всі ці структури держуправління не повинні займатися питаннями, їм непритаманними. Тобто утриманням будинків, капітальним і поточним ремонтом, опаленням, профілактичним, комп’ютерним, сантехнічним наповненням, миттям підлоги і т. д. Це робить окрема відповідна структура.
Читайте також: Ні миру, ні війни
Інша справа, що в неї, на відміну від нашої, немає сільгоспів, теплиць, заводів тощо – все закуповується в інших компаніях за відкритими і контрольованими цінами. Причому ці компанії не мають пільг і вони не функціонують в структурі ДУСі. От у Німеччині є лише чотири підприємства з ліцензією на видання законодавчої та юридичної літератури, і всі вони не урядові (серед них, до речі, знаменитий Beck). Однак таку вибірку не можна назвати пільгами, бо пільги – то є преференції для когось одного у порівнянні з кимось іншим. Beck від 1940-х років друкує юридичну літературу та збірники законів, відома компанія колись вирвалась уперед, стала визнаним лідером у галузі і здобула авторитет, тож немає жодної потреби щороку піддавати її тендерній процедурі й ніхто не віднімає ліцензії при зміні уряду. Але у разі, якщо компанія схибить, вона точно позбудеться ліцензії. Погано, коли в країні при зміні влади, відкликаються дозволи і проводяться нові тендери для своїх.
У. Т.: Наскільки законодавчо виправдано те, що ДУСя займається господарською і підприємницькою діяльністю, виробництвом, володіє комерційною нерухомістю?
– Знову-таки при відповіді на ці запитання треба дотримуватися певної концепції. Питання стоїть так: чого ми хочемо? Якщо це має бути так, як у США – тобто обслуговування державних будівель, без жодних виробничих структур, то така ДУСя нам потрібна. Фінансування для підтримування в належному стані приміщень Конгресу чи Білого дому надходить із державного бюджету, жодної комерційної діяльності така ДУСя провадити не повинна.
У. Т.: Чи можна відокремити від нашої ДУСі її «виробничі цехи»?
– На мій погляд, такі установи, які мають завдання обслуговувати будівлі державного призначення, не можуть займатися підприємницькою діяльністю. Так само як не повинно бути політики, пов’язаної з економікою, щоб депутати, займаючись політичною діяльністю, не були задіяні в бізнесі. Компанії ДУСі можна, наприклад, залишити у державній власності і підпорядкувати іншим структурам, тоді на ринку вони реалізовуватимуть свою продукцію точно так, як будь-хто інший із виробників.
У. Т.: Яку, з огляду на ваш досвід, у цій ситуації краще було б закладати засадничу концепцію привілеїв і непривілеїв в Україні? Наприклад, у Норвегії після Другої світової війни діяли закони, які забороняли продаж коштовностей і предметів розкоші, а машини для приватного користування були заборонені аж до 1954 року. І ще багато такого…
– Звичайно, що тодішній норвезький досвід нам сьогодні не дуже підходить, але, думаю, нам варто встановити максимальну справедливість, треба ліквідувати «соціалізм для чиновників». Вони рівні зі слюсарями, пекарями, інженерами, медиками.
Читайте також: Цугцванг, ленд-ліз та Хасавюрт
Скажімо, які є пільги в Кончі Заспі або Пущі Водиці? Якщо йдеться про видачу земельних ділянок або оренду будинків на 50 років, коли майно фактично стає власністю орендаря, то я, звичайно, проти такого підходу. Однак на цих територіях є будинки різних категорій – наприклад, чотириповерхові й триповерхові корпуси готельного типу, в яких є прості номери, як у готелі, за які всі обов’язково платять.
До речі, за радянських часів існували такі пільги, як державні дачі, які надавали вищим партійним і урядовим чиновникам та їхнім заступникам, але лише як тимчасове користування. Пожиттєве – було дозволене тільки голові Ради міністрів, голові ВР та першим секретарям тодішнього ЦК. Більше нікому. Закінчилося перебування на посаді – приміщення звільняли. А от на яких підставах нині, за нової влади, там досі мешкають чиновники ще періоду Кучми, Ющенка та Януковича, роздаються в оренду на десятки років ділянки і фактично дозволяють будівництво? Громадськість не знає, хто дозволяє, на якій підставі, чому. Платять чи не платять вони за кожен метр цієї землі, якщо навіть і беруть її в оренду? Оце і є «неправильні» пільги.
У. Т.: Спеціальний сервіс для певних прошарків влади, медичне обслуговування, відпочинок, VIP-лаунж в аеропорту, інші подібні речі можна вважати економічними преференціями?
– Раніше в аеропортах це називали депутатськими зонами, де все зберігалося, як у СРСР: пільговість для певних категорій осіб, включно із членами Верховної Ради – депутат там реєструвався і проходив. Але крім того, що не стояли в черзі на реєстрацію, ніяких інших «благ» не було. Потім, коли почалася комерціалізація, зокрема й тих VIP-залів, перебування там депутата вже оплачувалось, але розрахунки відбувалися через бюджет ВР. Ця структура при аеропорту просто виставляла рахунок парламентові. Для депутатів це нібито безкоштовно, а на бюджет Верховної Ради лягає. Так само як проїзд поїздами – залізниця просто виставляла рахунок ВР. Чи треба цю пільгу зняти? Може, й так. Нехай вирішує суспільство. Може, й варто обмежити депутатів. Наприклад, іще коли ми відвідували 1992 року французький парламент, їхні народні обранці також літали безкоштовно, але там була чітко визначена кількість безплатних польотів, хто вийшов за ліміт – тоді своїм коштом.
Читайте також: Ні кроку назад. Німеччина як локомотив санкцій проти РФ
Загалом питання зняття чи надання тих чи інших преференцій для депутатів та державних урядовців повинно вирішуватися суспільством – прозоро і відкрито. Однак варто пам’ятати, що крайнощі в цьому питанні можуть створити ще більше проблем. З одного боку, демократичність і доступність «державних мужів» завжди позитивно свідчить про владу, але з другого – і депутатам, і державним чиновникам для ефективного виконання своїх обов’язків часто необхідний особливий режим функціонування. У цій справі головне – індивідуальний підхід до вирішення кожної проблеми і розумна доцільність.
Біографічна нота
Віктор Шишкін – кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, один із розробників Конституції України, суддя Конституційного Суду. Народився в Тирасполі (Молдова) 1952 року. Закінчив юридичний факультет Одеського державного університету ім. І. І. Мечникова. Працював суддею в судах на Кіровоградщині. Був народним депутатом України першого, другого, третього скликань, заступником голови Комітету Верховної Ради України. У 1991–1993 роках – генеральний прокурор України. У листопаді 2005-го призначений суддею Конституційного
Суду України, присягу склав 4 серпня 2006-го. Автор понад 100 наукових праць в Україні та за кордоном
