Манюель Вальс, під час свого програмного виступу в день призначення нового уряду, лише побіжно згадав про війну в Україні. Послався він на нас у тому контескті, що нова французька влада муситиме відповідати на численні виклики. З-поміж них – терористична загроза від ісламістського джихаду та небезпека, яку створює Росія через агресію в Україні.
Максималісти можуть скільки завгодно зморщувати носа, але нема чого розчаровуватися. Бо підстав до зачарування французька політика давала останнім часом небагато. Президент Франсуа Олланд провів літо в численних вшануваннях – то одної внутрішньої французької історичної дати, то іншої. Прем’єр Вальс майже півроку публічно конфліктував з міністром економіки Арно Монтебуром, що призвело кілька днів тому до відставки уряду. Міністр закордонних справ Лоран Фабьюс виявляв обережність та стриманість, озираючись на свого німецького колегу Франка-Вальтера Штайнмайєра. Літо як літо, і до чого тут Україна?
Проте події на європейському Сході, лише у трьох годинах Боїнгом від розімлілого на сонечку Парижа, не те щоб накрили західний політикум вибуховою хвилею, але, десь так, контузили. Ні, колективне заперечення реальності триває, – тут і психіатрів не треба. Але усвідомлення небезпеки вповзає в західні душі крижаною змією, згортається кубельцем десь під серцем і вмикає, нарешті, необумовлений інстинкт самозбереження. Росія, виходить, агресивніша, ніж ми думали… І що з цим робити? Ніхто нічого путнього поки що не пропонує.
Читайте також: Антиукраїнський легіон
З нагоди призначння нового уряду президент Франсуа Олланд і собі оприлюднив «нові стратегічні напрямки дипломатії». Зі старим міністром і старими упередженнями, щоправда, але все ж. «Французька позиція завжди базуватиметься на принципі збалансованості», – пообіцяв керівник держави. Тут він не обдурить! Сказав, приміром, два тижні тому, що «недоторканість українських кордонів має дотримуватися». Суворо, твердо, як належить політику з глобальним баченням. На ранок він уже звернувся до Порошенка з вимогою «стриманіше здійснювати збройні операції на Сході». А що? Якби ми жили в ідеальному світі, все виглядало б збалансовано, як на терезах. Але в умовах брудної гібридної війни старий дипломатичний інструментарій не працює. Західний політичний клас виявився сьогодні не те що не готовий оперативно винайти нові механізми впливів та взаємодій, а бодай вирватися з лабет своїх персональних ідеологічних автоматизмів.
Манюель Вальс, мабуть, виявився першим французьким прем’єром, який чітко визнав Україну складовою європейської безпеки. Нехай небагатослівно, але без двозначностей. Цей факт не варто переоцінювати, але не гріх і відзначити. Прогрес, хоч і недостатній порівняно до українських політичних потреб, все ж є.
Для порівняння – Франсуа Олланд, виступаючи перед дипломатичним корпусом, висловився про «конфлікт в Україні та війну в Сирії». Заздрити сирійцям не закликаю: Близький Схід є традиційною зоною інтересів Франції. Але термінологія, застосована до ситуації в Україні – промовиста. В ній – все те ж, майже дитяче, небажання бачити Росію такою, як вона є.
Читайте також: Життя чи праця?
Для «врегулювання української кризи», – або, називаючи речі своїми іменами, зупинки російської агресії, – Франсуа Олланд пропонує «телефонну дипломатію, у співпраці з Анґелою Меркель, з метою умиротворити Путіна». Ніби ж усі переконалися, що умиротворення агресора не спрацьовує не тільки з Росією. Але думати про інші, принципово нові механізми, у президента та його радинків, схоже, нема бажання.
Чому б не допомогти Україні зброєю? Якщо не безоплатно, нехай у кредит? Мовчать французи та відводять очі. Посилаються на колективні зобов»язання по ЄС та НАТО та ні за що не погоджуються подивитися ледь далі свого носу, на Схід, де зовсім молоді українські хлопці життями розраховуються за європейські цінності. Ті самі, про які так люблять розмірковувати французькі інтелектуали за келихом добротного, витриманого вина.
За півроку при владі прем’єр Манюель Вальс набув і ваги, і досвіду. Син каталонських емігрантів вміє наполягти на своєму та не боїться йти проти течії. Було б добре, якби новий, щойно призначений посол України у Франції Олег Шамшур пріоритетно домагався б зустрічі саме з цим політиком. Проривів не гарантовано, але сподіватися на незашореність співбесідника є підстави.
