Римський філософ Сенека сказав колись: «Вигадане завжди тривожить більше». І додав: «Немає нічого більш згубного та непоправного за панічний страх: будь-який інший страх безрозсудний, а цей – божевільний». Саме на цей божевільний страх із темних глибин душі наразі робить ставку Росія у своїх спробах залякати українців та вбити їхню волю до перемоги. Можна стверджувати, що в Україні розпочалася чергова військово-психологічна спецоперація Кремля з нагнітання панічних настроїв у суспільстві, що мають призвести спочатку до провалу українських військ на Сході, а потім і до повної дестабілізації ситуації в країні. Що, своєю чергою, згодом дасть можливість Путіну «примусити до миру» Україну навіть без використання військ.
Власне, постійна інформаційна атака на психіку українців триває ще з березня. Саме для цього вздовж кордонів України перманентно курсують танки та гвинтокрили під час безкінечних навчань російської армії, кремлівський агітпроп постійно здійснює «вкиди» про те, що «завтра Росія вже точно введе війська», розповсюджуються кровожерні чутки про тотальну мобілізацію в РФ тощо. Москва прекрасно розуміє важливість психологічної війни й постійно займається підтриманням градуса істерії та тривожності у нашому суспільстві на максимальному рівні. Навіть повідомлення про протипожежні заходи у сусідній Білорусі вкидаються в український інформпростір під таким соусом: «Лукашенка запроваджує надзвичайний стан, і це невипадково!!!».
Досвід інформаційних провокацій в кагебешників, що наразі при владі у Кремлі, є більш ніж достатнім – саме на штучній хвилі тривожності, яку вони самі й створили восени 1999-го, Путін прийшов до влади в РФ та розпочав Другу чеченську війну. Тепер наполегливо, з «ювелірною точністю бегемота», як казав Солженіцин, Москва намагається залякати українців. Використовується все: і соціальні мережі з чутками про КамАЗи, завантажені трупами вбитих вояків, які «командування ховає від людей», і підконтрольні засоби масової інформації, що лякають «колапсом економіки та соціальної сфери восени», і кочові агітбригади «родичів військовослужбовців», які влаштовують театральні дійства а-ля «верніть наших хлопчиків із того пекла», особливо перед воротами військових частин, та перекривають на камери траси, й агітатори, що швендяють по базарах та накручують людей – здебільшого на тему, що «треба йти на Київ і всю владу за ногу підвісити». Зрозуміло, є чимало підстав для незадоволення, але будь-який бунт під час війни завжди грає на ворога.
Читайте також: Дотиснути разом. Як Україна повинна долучитись до санкцій
Не забувають і про відверті диверсії – безліч разів в одній лише столиці за останні тижні лунала інформація про замінування станцій метро, торговельних центрів, об’єктів інфраструктури. Це жодним чином не випадковість – навпаки, свідома робота, спрямована на те, щоб максимальна кількість людей постійно відчувала свою незахищеність. Особливо якщо врахувати, що, за інформацією МВС, більшість цих анонімних дзвінків були зроблені із зони АТО. Про відвертий тероризм, зокрема нічні обстріли та підкладання вибухівки до військових заводів і правоохоронних установ і говорити годі. Якщо все це співвіднести із втомою від війни, в стані якої країна живе вже півроку, і спадом першого ура-патріотичного шалу, коли багато кому ще здавалося, що його особиста участь може обмежитись пов’язуванням синьо-жовтої стрічки, стає зрозуміло, що проти нас діє цілком притомний та розумний принаймні у тактичних питаннях супротивник, який чітко усвідомлює, коли й що треба вкидати в маси.
Російські спецслужби дуже уважно слідкують за ситуацією в Україні, швидко визначають больові місця й одразу починають по них бити. Так, найбільш вразливим є, природно, питання втрат на фронті. Й ось тут російський агітпроп розгорнувся на повну потужність. Чутки про «десять тисяч вбитих», «тисячі одиниць спаленої техніки» та «влада обманює» почали розпускатися ще в червні, але зараз це все набуло загрозливого масштабу, коли паніка, що поступово охоплює людей, реально шкодить бойовим діям. Адже Україна й досі постреволюційна країна, де голос народних заворушень ще досить гучний і глухим до нього не може залишитися ніхто. Керівництво Міністерства оборони також.
Читайте також: Умовність покарання. Покровителі сепаратистів уникають відповідальності
Мова йде про сумнозвісний «сектор Д», в якому російські «шакали пера» встигли вже 10 разів поховати всі існуючі та неіснуючі у природі українські частини. І тут зерно впало у підготовлений ґрунт. Істерика, яка піднялася в соцмережах, сягнула небачених результатів. Ніхто вже не хотів розбиратися, що ж там реально коїться, навіщо й які там частини перебувають, скільки й хто загинув. Виявилося, що українці готові вірити майже у будь-що, варто написати великими літерами: «УВАГА! ТЕРМІНОВО! МАКСИМАЛЬНИЙ РЕПОСТ». Від керівництва АТО стали вимагати всього й одразу – і вивести війська, й атакувати, й оборонятися, і йти вперед. Новий меседж «влада бреше про втрати, наші гинуть як кролики» закинутий поміж людей. Тобто мета пропагандистів з Луб’янки була досягнута.
Вже абсолютно очевидно, що російська агітпроп-машина, після своїх відвертих провалів у стилі «розіп’ятого хлопчика зі Слов’янська» тепер діє за іншим сценарієм – не вигадує реальність, а визначає ті напрями, де українців можна «спіймати», й починає максимально загострювати ситуацію саме там. Найгірше те, що ані психологічно, ані інформаційно більшість громадян України до війни досі не готова. Люди не бажають миритися з тим, що війна – це нова реальність та тло, під яке потрібно перелаштовувати все життя. І як би це жорстоко не звучало, але варто привчити себе до того, що на війні гинуть люди. Головна запорука перемоги – це надійний, спокійний, готовий до будь-яких випробувань тил, проти якого і скеровані всі зусилля Росії.
Читайте також: Між Мюнхеном-2 та поверненням до доктрини Трумена
Недарма панікерів в усі часи в усіх країнах карали з максимальною суворістю. Панікер – це гірше навіть за відвертого ворога, бо шкоди від нього більше. Особливо якщо цей панікер сидить в тилу і сіє розпач, страх та сум серед людей. Зараз настав час для кожного тричі подумати перед тим, як черговий раз писати до Facebook: «всі зрадники, нас зливають», бо такі слова в мирний час і за часу війни мають дуже різну вагу й наслідки. Перед тим як кричати про тисячі вбитих, варто хоча б перевірити інформацію, а не лякати всіх навколо пекельними картинками. Зараз емоції та власні оцінки – це, мабуть, найбільший ворог. Варто спробувати все своє життя перебудувати відповідно до простого твердження: «А що я зробив для перемоги?», замість: «А що влада/армія/Захід чи будь-хто інший зробив для мене?».