Уперше за довгий період обіцянок санкції ЄС торкнулися кількох секторів російської економіки, зокрема контрольованих державою банків та нафтової промисловості. У зверненні Ради Європейського Союзу йдеться також про обмеження доступу Росії до ринку капіталів, ембарго на постачання зброї та заборону експорту товарів подвійного призначення. Вже 31 липня всі ці рішучі кроки стануть реальністю на три місяці й можна буде дізнатися деталі. Хоча наскільки вони рішучі насправді? У зверненні Ради ЄС зазначено, що дані обмеження застосовуватимуть лише до нових контрактів, тож вертольотоносці Mistral і далі продаватимуть, а співпрацю з «Роснефтью» та «Газпромом» ніхто не припинить. Одначе загалом такий крок, вочевидь, дався дуже нелегко. Щоб переконати деяких європейських відступників у необхідності цього жесту з боку ЄС, німецький канцлер Анґела Меркель навіть перервала власну відпустку.
Як уже встигли написати західні видання й зауважити експерти, ситуація в Україні та агресія Росії добряче вдарили по перспективах економіки останньої. Минулого тижня МВФ оприлюднив свій оновлений прогноз щодо її зростання. Замість очікуваних у 2013-му 3,8%, згідно з теперішнім передбаченням, воно цьогоріч становитиме лише 0,2%. Нові суворі санкції ЄС можуть завдати ще більше болю й без того втомленій російській економіці. Крім того, вони дають чітко зрозуміти, що РФ стає країною, куди не бажано вкладати будь-які інвестиції. «Мабуть, найбільшою шкодою є те, що інвестування в російську економіку бачиться нині набагато ризикованішим, ніж у минулому, тож інвестори тепер її оминатимуть», – зазначає в коментарі Тижню експерт Центру Карнеґі у Брюсселі Ульріх Шпек. На його думку, для європейських країн шкода нових санкцій є досить обмеженою.
Читайте також: Справи як зазвичай. Слабкі місця російсько-української дипломатії
Скажімо, для Німеччини, найважливішого європейського гравця, Росія аж ніяк не найголовніший торговельний партнер, як могло б здатися. Так, у списку країн, до яких ФРН експортує свої товари, вона лише на 11-му місці, а щодо імпорту на 7-му. Загалом для Євросоюзу РФ є третьою державою у списку торговельних партнерів, тоді як для неї самої саме ЄС – перший.
У політиці Європейського Союзу щодо Москви у контексті її агресії супроти України проглядався серйозний розлам. Ухвалення цих санкцій дало ще один серйозний сигнал: ЄС – єдиний організм і, попри розбіжності, дотримується спільної позиції. Втім, ця монолітність також означає, що санкції, можливо, є не настільки суворі, як того очікували. Цей сигнал Брюсселя, окрім того, мав колосальне значення для США, бо майже відразу заохотив їх до розширення власних санкцій. А ще Баракові Обамі як політику було важливо почути такий відгомін підтримки в Європі бодай для того, щоб переконати себе: він не є всесвітнім злом і має вірних партнерів. Цікаво й те, що одночасно із проголошенням нових обмежень у ЄС пролунали голоси за те, що під них мають потрапляти і європейські друзі Путіна. Так, у іноді доволі проросійському виданні Spiegel Online з’явилася стаття із закликом унести до списку штрафників і колишнього німецького канцлера та близького друга Владіміра Путіна.
Проте новий виток економічних санкцій проти Росії став не єдиним ударом по її економіці цього тижня. У понеділок 28 липня гаазький суд постановив, що Москва повинна сплатити $50 млрд компенсації ЮКОСу. Як зазначають експерти, ця сума становить 2,5% російського ВВП. І це вдарить по економіці РФ не менше, а, ймовірно, навіть більше, ніж санкції Євросоюзу. Такої думки дотримується, наприклад, шведський економіст Андерс Аслунд. Якщо Росія відмовиться виконувати судову постанову, її підприємства матимуть серйозні проблеми, пов’язані з банківськими рахунками, страждатимуть від перебоїв у роботі комерційних суден, їхні вантажі можуть вилучати по всьому світу. Однак, на думку експерта, вона навряд чи заплатить.
Читайте також: Між Мюнхеном-2 та поверненням до доктрини Трумена
Запровадження Євросоюзом санкцій нового рівня так само вивело на новий рівень і політичні та економічні взаємини між РФ та країнами Заходу. По-перше, посилилося відчуття протистояння, по-друге, економічна взаємозалежність нікуди не зникає, диверсифікація ринків енергоносіїв триватиме ще доволі довго, і поки що невідомо, до яких кроків та дій вона змушуватиме. Крім того, Кремль розуміє, що для блокування роботи європейського організму необхідно розмовляти й вести бізнес із кожною із 28 голів цього змія поодинці. Наприклад, російська державна компанія «Роснефть», купивши 13% акцій італійської Pirelli, тепер має Італію за активного лобіста власних інтересів у ЄС. Саме італійці були одними з тих, хто найбільше блокував ухвалення санкцій третього рівня. Та сама логіка стосується і продажу кораблів Mistral та лондонських фінансових ринків. Наскільки ЄС удасться побороти й ці політичні слабкості, поки невідомо.
Але вже можна говорити, що дії ЄС дають США змогу посилити свою риторику, і, не виключено, це спричиниться до певних зрушень у безпековому вимірі, як-от до здобуття врешті Україною статусу «основного союзника поза НАТО». Окрім того, підходи й заяви основних європейських гравців теж значно змінились. Анґела Меркель та німецькі підприємці після катастрофи малайзійського літака на перше місце ставлять політику, а не економіку.
Читайте також: Гра з вогнем. Похмурі перспективи міжнародної політики Росії
Ця нова рішучість політики ЄС могла б також уплинути й на позицію загалом щодо України, адже не дає спокою досі не ратифікована Угода про асоціацію. Поки що міністр закордонних справ Павло Клімкін переконував, що це відбувається у зв’язку із тристоронніми переговорами щодо імплементації (за участю України, Євросоюзу та Росії). Можливо, разом із рішучістю Брюсселя в питанні санкцій настане й рішучість переконати Москву в тому, що Київ сам має вирішувати, як йому імлементувати власну Угоду про асоціацію, бо схоже, що східний сусід удається до підкилимного тиску. Після катастрофи літака MH17 бачиться цілком зрозумілим, що політика задобрювання агресора давно не приводить ні до чого позитивного. Санкції – це останній метод, аби уникнути війни і, здається, в Європі це вже добре розуміють, адже відкритий конфлікт у центрі континенту в ХХІ столітті – це найстрашніший сон усіх його лідерів.