Вже наступного тижня частина добровольців з батальойну «Київ-2» буде в зоні АТО. Згодом до них приєднається й решта тих, хто сьогодні тренується тут, у Сухолуччі – колишньому мисливському маєтку Віктора Федоровича. Бійці, звісно, не займають тутешню екс-президентську «хонку», а звикають до польових умов: живуть у наметовому містечку, над яким розвивається жовто-блакитний прапор. Неподалік прив’язаний великий чорний собака – собака штатного психолога батальойну, Ганни. «Візьму його з собою на Схід», – усміхається жінка з кулеметом та чухає свого улюбленця за вухом.
Жінок тут взагалі «багато», констатує боєць «Київа-2», один з польових командирів Майдану Євген Карась. І одразу уточнює: «Ну, як на мене багато… Три, здається». Серед них – чеченка з Одеси Аміна, яку чимало майданівців пам’ятають як лікаря. «В неї дуже багато рідних загинуло там, у Грозному…», – кажуть у батальойні.
Решта – чоловіки. Здебільшого, розповідає комбат Богдан Войцеховський, це колишні військові. Середній вік – близько 40 років. Є тут патріоти зі Сходу, є – з Заходу. Є ветеринари, є представники творчих професій, є навіть науковий співробітник університету Шевченка…
Всіх їх об’єднує одне: вони добровольці. Вони прагнуть воювати й перемагати – перемагати «не завдяки, а всупереч», каже комбат. Адже вже зараз у батальойна виникає чимало проблем з МВС – міністерством, якому підконтрольні всі добровольчі загони. Це, зокрема, проблеми при працевлаштуванні бійців та погроза скоротити штат батальойну вдвічі – до 150 осіб. Нібито через фінансування… Однак правда в тому, що обіцяної зарплати більшість тутешніх хлопців ще не бачила. Все необхідне вони купують за свої та спонсорські гроші – держава дала хіба що старі автомати та – у найкращому випадку – посвідчення на додачу.
Комбат батальойну
У батальойні чекають гостей з МВС: до Сухолуччя мають завітати заступник Авакова Микола Величкович та радник міністра МВС, начальник департаменту міліції особливого призначення Віктор Чалован. І поговорити, і подивитися на «показовий виступ» добровольців.
Ми стоїмо на березі спокійного Київського моря. «До подій на Майдані я думав поїхати з України, – раптом зізнається комбат. – Перспектив для себе не бачив. Але після Майдану іншими очима подивився на нашу країну, на наших людей…»
«Так і живемо»
«Чалована ми чекаємо з нетерпінням, тому що забезпечення батальойнів – на смішному рівні. Зараз наш батальойн існує тільки за рахунок того, що на нього скидаються пересічні українці, – розповідає Євген Карась. – Комбат знаходить друзів, підприємці самі приходять… Скажімо, прийшов вчора мужик, сказав, що купить нам чотири джипа. Чи журналіст днями приїхав знімати сюжет – і його редактор передав 10 тисяч гривень. Так і живемо! Але чому так відбувається, коли є величезні склади системи МВС? Я суджу і по інших батальойнах, і не бачу взагалі державної підтримки. Не можна сказати, що держава нічого не робить – розконсервація танку чи літака – це шалені кошти. Міноборони дійсно важко працює… Однак якщо брати індивідуальний рівень пересічного бійця – я не зустрічав взагалі випадків, коли держава щось постачала. Можу не знати повної картини, однак слідкую за нашими волонтерами. Вони їздять, фотки викладають постійно… Я завжди питаю: хто цих хлопців одягнув? «Та це «Крила Фенікса», «це група Туки», «а це журналісти привезли», «місцевий бізнесмен привіз…». Ніколи не казали, що «це привезло Міноборони». Це страшно, і державу треба критикувати, не можна мовчати про це».
Читайте також :Боєць АТО: «Ми воюємо проти всіх»
Ще одна проблема – кримінальні провадження. Провадження – на хвилиночку – закриті. Вже «реабілітованих» хлопців, проти яких справи були порушені за часів режиму Януковича – справи за боротьбу проти незаконних забудов чи бійки з «тітушками», сфабриковані справи проти активістів та навіть суто майданівські «злочини» – до лав батальойнів (а, отже, і до лав МВС) приймати не хочуть.
Хлопці тим часом починають відпрацювання. Патрони бойові. Штурмова група, пояснює комбат, зачищає територію та звільнює заручника.
Частина групи при цьому «підривається» на розтяжці. Двох «трьохсотих» – насправді бійці, звісно, не поранені – евакуюють разом зі звільненим заручником.
«Приблизно так все і відбувається в бойових умовах, тільки набагато більше шуму, стрілянини», – зауважує Войцеховський.
Читайте також :На танконебезпечному напрямку
Час поспілкуватися із керівництвом… Наявність нагальних проблеми – як питання забезпечення, так і питання прийняття до лав МВС – радник Авакова Віктор Чалован, де факто головний у країні «фахівець» з переданих МВС добровольців, вважає «приватною думкою» хлопця, який запитує його про це першим. Це Сергій Боднар – активіст, який і сам не може вирушити на Схід через закриті політичні справи. «Розборки на камеру – це апріорі не нормально», – переконує посадовець.
Віктор Чалован
«Київ-2»: «Влада не хоче, щоб патріоти озброїлись»
На питання про зарплатню, яку присутні хлопці досі не отримали, Чалован зауважує, що «немає жодного факту невиплати». Просто «є невелика затримочка».
Чому хочуть скоротити батальойн? Тому, що добровольців дорого утримувати… «Від держави немає нічого, навіть зарплати», – повторюють хлопці. Грошей, які можна було б відправити додому, рідним. Втім, конструктивною розмову назвати важко.
Радник Авакова: «Не треба бути такими емоційними»
… Доброволець Стас – з Луганська. Він – син військового. Але батька вже немає. Мати – в зоні АТО. «Матір просить бути обережним. І каже, що мною пишається, – українською мовою розповідає хлопець у балаклаві кольору хакі. – Коли телефоную їй – постійно чую вибухи та постріли…»
«Якщо не я – то хто?», – запитує Стас. Про це тут думає кожен. Бійці батальойну «Київ-2» та ті, хто прагне їми стати, бояться не ворогів. Вони бояться бюрократії. Бояться скорочень. Бояться не потрапити на фронт – в той час, як тисячі потенційних призовників тремтять в очікуванні нової хвилі мобілізації.
Читайте також: Ми з «Донбасу»
«Ми добровольці! Я вважаю, що воювати маємо саме ми – дорослі, свідомі люди, а не хлопці з-за шкільної парти…», – обурюється комбат.
Але, замислившись на хвилину, додає: «Добровольці – люди дуже незручні…»