Більшість мешканців України давно мріють про перезавантаження існуючого парламенту. Цього вимагав Майдан, і цього вимагає нині кожен свідомий громадянин, який хоч одним оком слідкує за подіями на політичному олімпі. Проблема лише в тому, що мрії здійснюються не тоді, коли хочеш, а тоді, коли приходить час. Нарешті він прийшов. Тільки трапилось це всупереч здоровій логіці і якось не по-людськи.
Майже п’ять місяців тому, 27 лютого, після жахливих розстрілів на Майдані, депутати, які хоч трохи мали інстинкт самозбереження, утворили в парламенті нову більшість під гучною назвою «Європейський вибір». Туди ввійшли представники об’єднаної опозиції і багато перебіжчиків із здеградованої команди кривавого президента Януковича. Набралося аж 250 мандатів, чого абсолютно вистарчало для прийняття всіх необхідних рішень, аби стабілізувати ситуацію в країні і почати виводити її з кризи. Втім, все рано чи пізно закінчується, особливо суперечливі та ситуативні політичні проекти, бо рано чи пізно хтось з учасників починає бавитися в свою гру.
Про розвал парламентської коаліції останні дні не говорили хіба ліниві, чи ті, що не в курсі. Було неможливо почути жодної конкретики, всі корчили загадкові фізіономії, але дата 24 липня, як день, коли все стане зрозумілим, звучала мов закляття. Всі кивали на УДАР, як силу, що представляє в парламенті діючого президента, і звідки все має початися. Втім, власне зацікавлення в розвалі коаліції, заперечували також одиниці. Кожен апелював звісно до своїх аргументів, але обіцянка дана Майдану, себто народу, про повне перезавантаження влади і зокрема переобрання недієздатного парламенту, завжди була дороговказом. Щоправда, відстань до цього дороговказу, кожен визначав згідно зі своїм баченням політичної доцільності. Заперечення про те, що перевибори Верховної Ради непотрібні, можна було почути хіба від якогось комуніста, чи відвертого маргінального мажоритарника, якому в цьому житті більше абсолютно нічого не світить, тим паче, депутатське крісло.
Читайте також: Перейшли межу
Ще на ранок дня Х, все виглядало доволі прогнозовано. Представники «Батьківщини», чи не найбільшої коаліційної фракції, простодушно стверджували, що ніякого розвалу наразі не буде, принаймні сьогодні, а Сергій Соболєв, голова фракції, навіть впевнено заявив, що коаліція сьогодні міцна як ніколи. Чи знав він, який шок доведеться пережити його соратникам вже за годину, невідомо. Можливо й ні, але коли знав, то тримався достойно, як великий актор.
Доволі часто дні засідань в українському парламенті проходять так нудно і нецікаво, що до кінця роботи ледве досиджують найбільш загартовані фанати парламентаризму. На жаль чи на щастя, четвер 24 липня виявився зовсім не таким. Було розіграно серію блискучих комбінацій, які не тільки ввійдуть в історію, як великі «кидки», а й можливо доволі боляче вдарять по українській державності. Бо ж сенс всього цього лише вибори, якими давно живуть більшість українських політиків. А що ще жодні вибори під час війни не закінчувались добре, що не раз підтверджувала історія, це власне нікого не хвилює. Українські політики історії не знають і не хочуть знати, та й політична доцільність виправдовує всі задіяні методи.
Як грім серед ясного неба, пролунала, поміж розглядом законопроектів, заява лідера фракції УДАР Віталія Ковальчука про вихід з коаліції. Не встиг він ще закінчити, як на трибуну вибіг лідер «Свободи» Олег Тягнибок і теж заявив про вихід своєї фракції. Насправді, всі вже були готові до такого і лише чекали хто почне першим. Однак, ефекту удару в спину в несподіваний момент, уникнути не вдалося. Удар від УДАРу виявився надпотужний. Спікер Олександр Тучинов навіть не зміг приховати шоку на обличчі. Всі домовленості і можливі комбінації, які моделювали та обговорювали останнім часом, пішли коту під хвіст. Рада розбіглась на обід, бо працювати після такого вже не було жодного сенсу.
Читайте також: Віталій Ковальчук про співпрацю президента з УДАРом
Питання «навіщо» в даному випадку звучатиме майже безглуздо. Коли керуватися логікою політика, можна стверджувати, що все зроблено правильно і логічно. Президент обіцяв дострокові вибори Ради, і він їх зробить. Місяць без коаліції, й він матиме повне право в День Незалежності розпустити парламент і призначити вибори. Приблизна дата 26 жовтня. Чому саме сьогодні? Бо символічно. Порошенко любить символи, він навіть угоду з ЄС підписав тою ж ручкою якою не ризикнув підписати Янукович. Окрім того, саме в цей день парламент мав розглянути і бажано прийняти, низку самовбивчих, але так потрібних для життя країни, законопроектів про секвестр бюджету, та ГТС, без яких подальше життя країни буде вкрай важким. Звісно, що тепер, без коаліції, ніхто приймати нічого не буде і уряд смертників, який, чесно кажучи, користується доволі значною повагою, якщо не підтримкою громади, стане урядом без майбутнього. На виборах, коли його міністри раптом захочуть стати депутатами, їм цього не подарують. Та й чи можна до виборів творити щось таке, що може не сподобатись виборцю?
Поки країна переживала тихий шок, що мав би теоретично вилитись у всенародне вдоволення, проте чомусь не вилився, її як довбнею по голові вдарило ще раз. Прем’єр міністр Арсеній Яценюк, оцінивши весь масштаб підстави і будучи людиною розумно, що б там хто не казав, та розуміючи, що або зараз, або ніколи, наважився завдати удар у відповідь. Він вийшов на трибуну парламенту, змалював всю абсурдність ситуації, яку створили руйнівники коаліції, і заявив про відставку. Насправді, Яценюк був переконливим, як ніколи. Незважаючи на емоції, його аргументи в тріски розбили і зруйнували всі логічні плани чи очікування бунтівників. Не те що б бунтівники були неправі. Все наче вірно і вписується в канву, все як обіцяно та довгоочікувано, тільки от момент вибрано було все-таки невдалий до неможливості.
Дві речі, які мусив зробити парламент і не зробив: перш, ніж сказати «прощай» і піти займатися виборами, це змінити виборче законодавство і все-таки допомогти уряду прийнявши його законопроекти по бюджету і ГТС. На все решта можна було б закрити очі, бо цей парламент і справді давно би треба було пустити з димом, але як слушно зазначив Яценюк: «Те, що розпалась коаліція, що не проголосовані закони і немає чим платити солдату, міліціонеру, лікарю, заправити БТР, не прийнято рішення, щоб заповнити українські газосховища і перезимувати, щоб звільнитися від російської газової залежності, це неприпустимо». Крім того, проводити вибори за існуючим законом, рівнозначно тому, що не проводити їх взагалі. За існуючою системи виборів, в парламент знову налізе стільки негідників у мажоритарних округах, що цей парламент, може на фоні нового, здаватися добродушною компанією друзів.
Читайте також: Важка булава Порошенка
Чому не були враховані ці, такі прості, нюанси пояснити важко, але справу зроблено. Що буде далі, дуже скоро побачимо. Відставку уряду можна не прийняти і продовжити його животіння на деякий час. Вже, що равда, з’явилася заява Арсена Авакова про те, що новим технічним прем’єром може стати нинішній віце-прем’єр і соратник Порошенка Володимир Гройсман, та чи це вже остаточне рішення, поки незрозуміло. Навіщо заради виборів було президенту вдаватися до такої авантюри, нині знов таки не просто пояснити. Чи в такий спосіб він хотів нейтралізувати Яценюка з Турчиновим на виборах, навішавши на них всіх непопулярних собак, чи змусити стати їх своїми друзями, а чи може в його голові існує ще якийсь хитрий план, але тих три місяці до виборів країну таки буде добряче трясти в пропасниці і це на фоні незрозумілої війни, яку треба не те щоб виграти, а хоча б не програти. Чи є у Порошенка справді якийсь обдуманий оригінальний план що робити, якщо він вже наважився грати цю гру і руйнувати, хоча б якусь вже плюс-мінус відлагоджену систему в такий складний час, чи може йому почав подобатись експромт, загадка. Питань більше ніж відповідей. Та й несхоже на президента, щоб він не продумував свої кроки заздалегідь, ніби ж не Янукович. А тому дуже хочеться сподіватися, що він таки знає, що робить, бо інакше все може закінчитись дуже і дуже погано.
Українському парламенту залишилось жити місяць, можливо, менше. До виборів – три місяці. І весь цей час українців годуватимуть обіцянками та компроматом на фоні війни, трупів її найкращих синів, сліз матерів, вдів, та сиріт. Чи доживемо до виборів питання більш ніж актуальне?
