В одному з відеосюжетів, викладених в інтернеті, показують солдата Нацгвардії, який заходить у магазин у зоні бойових дій на Донбасі по харчі. На запитання, чи є ковбаса, продавчиня відповідає, мовляв, давно не завозили й завезуть, мабуть, нескоро. Такий наслідок війни – у мирний час власники крамниці не залишали б її надовго без цього ходового продукту, щоб не програти конкуренції сусіднім торгівцям, – не єдиний. Бойові дії на Донбасі не тільки калічать долі сотень тисяч людей, а й нівечать давно налагоджений механізм функціонування народного господарства регіону. Виробництво, постачання, споживання, заощадження, інвестиції – усе змінюється під впливом реалій війни.
Основа економіки Донбасу – здебільшого промислове та зорієнтоване на експорт виробництво. Це багато в чому визначає нинішню економічну ситуацію в регіоні. Оскільки місцеві підприємства переважно випускають не споживчі, а проміжні, часто сировинні товари (здебільшого вугілля, кокс, метал, мінеральні добрива тощо), рідше товари інвестиційного попиту (продукція машинобудування), то безпосереднього інтересу в їхній продукції терористи не мають. Можливо, тому більшості великих заводів Донбасу вдається працювати майже у штатному режимі. Трапляються майже героїчні випадки. Наприклад, Новокраматорський машинобудівний завод (НКМЗ), який розташований в Краматорську, місті, що донедавна було епіцентром бойових дій, не припиняв працювати жодного дня. 1 липня керівники його підрозділів одностайно проголосували за продовження роботи, попри те що саме в цей час бої за визволення міста були найзапеклішими. 4 липня на НКМЗ відбулося розширене засідання правління, наглядової ради та профкому, на якому підтверджено намір не зупиняти виробництва, а вже через день місто визволили від бойовиків.
Читайте також: Роздержавлення голів
Великі підприємства регіону виступають годувальниками мільйонів жителів Донеччини й Луганщини і поки що залишатимуться ними за будь-якої влади. Мабуть, розуміючи це, терористи не перешкоджають їхній роботі. Хоча є й винятки. Наприклад, на тому самому НКМЗ озброєні представники «ДНР» вилучили кілька інженерних машин, які, вочевидь, стали їм у пригоді під час організації бойових дій. Також повідомлялося, що 15 липня терористи зайшли на Лисичанський НПЗ (дивно, адже належить він компанії «Роснефть») та експропріювали 40 транспортних засобів. Але ці акти розкрадання приватного майна не такі масштабні, щоб суттєво вплинути на роботу заводів Донбасу.
Вагомою причиною того, що бойовики не руйнують виробничих потужностей, є власники останніх. Наприклад, зранку 18 липня у ЗМІ з’явилося повідомлення про те, що диверсанти захопили Авдіївський коксохімічний завод (АКХЗ), що належить Рінату Ахметову. Через кілька годин сам завод опублікував спростування, зазначивши, що представники «ДНР» справді прибули на прохідну, але «після нетривалої бесіди з генеральним директором АКХЗ Мусою Магомедовим покинули її». Громадянське суспільство України не раз інкримінувало Ахметову та іншим олігархам з активами на Донбасі причетність до війни в регіоні, яку вони нібито підтримують, відстоюючи власні політичні та майнові інтереси. «Нетривала бесіда» на прохідній АКХЗ – черговий приклад того, що частина з них якщо й не брала участі в організації «ДНР» та «ЛНР», то принаймні не виступає проти терористів, які своїми діями демонструють дружнє ставлення до колишніх «господарів життя» Донбасу.
Дивний факт: бойовики обстрілюють міста Донеччини й Луганщини нещадним вогнем, але при цьому снаряди чомусь поціляють переважно в житло та об’єкти соціальної інфраструктури. Натомість випадки суттєвого пошкодження заводів і фабрик поодинокі. Зруйнована Слов’янська ТЕС ПАТ «Донбасенерго», обстріляний і підпалений Лисичанський НПЗ, суттєво пошкоджений артобстрілом АКХЗ, що змушений зменшити виробництво удвічі, – ось, мабуть, і всі факти масштабних руйнувань великих підприємств Донбасу (снаряди та осколки влучали також в Енергомашспецсталь, НКМЗ, Краматорський завод важкого станкобудування, Луганськтепловоз, Сєверодонецький «Азот» тощо, але ніби мимохіть, без суттєвих наслідків для роботи підприємств). При цьому з огляду на високу зношеність великих заводів Донеччини й Луганщини, якби їх ущент зруйнували внаслідок бойових дій, не всі з них було б економічно доцільно відбудовувати. Місцеві олігархи, які нещадно експлуатують виробничі активи, щоб викачувати прибутки за кордон, не бачать перспектив відтворення багатьох із них. Тож намагаються щодуху зберегти своє майно й, можливо, контактують із терористами, нашіптуючи їм, куди можна стріляти, а куди ні.
Відтак із організацією виробництва заводи Донбасу проблем здебільшого не мають. Інакше статистика промисловості за червень була б набагато гіршою, ніж маємо зараз (див. «Економіка у воєнному піке»). Проблеми підприємств полягають в іншому. По-перше, багато людей звільняється і йде в неоплачувані відпустки, щоб покинути зону АТО на період бойових дій. Наприклад, НКМЗ змінив графік роботи таким чином, щоб люди добиралися на роботу та додому у світлий час доби. На заводах улаштовано бомбосховища, персонал дістав відповідні інструкції з їх використання. Кадрову проблему поки що вирішують наявними резервами, але в разі загострення конфлікту вона може проявитися ще гостріше. По-друге, з огляду на те що терористи регулярно підривають дороги, залізниці, мости, виникають труднощі з логістикою. Здебільшого великі підприємства мають альтернативні шляхи та види транспортування, однак і в них виникають проблеми, а про малий та середній бізнес годі й казати. Так, унаслідок зруйнування моста та залізничної колії, якими перевозилося вугілля, Луганська ТЕС ризикує залишитися без палива. Кілька днів тому її перевели на економний режим роботи, однак є ризик, що невдовзі відключать узагалі. По-третє, на Донбасі багато екологічно небезпечних виробництв. Якщо припиниться енергопостачання будь-якого коксохімічного заводу бодай на дві години, станеться викид коксового газу, якщо заводу «Стирол» – буде викид аміаку. Усе це щоденні ризики, ймовірність яких в умовах бойових дій набагато вища і які можуть призвести до вкрай негативних наслідків.
Читайте також: Покращення без лапок. Коли очікувати?
Натомість решта території України отримує певні дивіденди від бойових дій на Донбасі та від російської окупації Криму. Підприємства оборонки суттєво збільшили завантаженість. Шепетівський ремонтний, Миколаївський тепловозоремонтний, Конотопський авіаремонтний заводи ремонтують військову техніку, яка простоювала десятиліттями, але зараз потрібна в зоні АТО. Рекреаційні зони в Карпатах, поблизу Одеси та неподалік Шацьких озер переповнені українцями, зокрема вихідцями з Донбасу, які про ці місця відпочинку, мабуть, раніше й не здогадувалися. Економічні показники решти регіонів України вказують не на глибинну кризу, а радше на адаптаційну рецесію, після якої обов’язково починаються бурхливий розвиток та економічне зростання.
Торгівля та банки в зоні бойових дій
Найбільших труднощів зазнають галузі економіки, які мають справу з усім тим, що необхідне бойовикам. Насамперед це торгівля (продукти, споживчі товари) та банки (гроші). Наприклад, повністю розграбований супермаркет METRO в Донецьку досі не працює. Але то ще не все. Регіональний менеджер однієї з торговельних мереж, який не побажав називатися, розповів Тижню, що в Луганську через проведення активних бойових дій та проблеми з логістикою закрили єдиний супермаркет цього ритейлера. Найбільша проблема магазинів логістична. Терористи часто викрадають автомобілі разом із вантажем, тож деякі товари просто не потрапляють до пункту призначення. Понад те, «уряд ДНР» затвердив перелік автомобільних номерів, які пропускають на контрольовані бойовиками території. Якщо вантажівки немає у списку, часто відкривають вогонь на ураження. Тож магазини там забезпечуються продуктами в неповному обсязі та з перебоями. Саме тому спад роздрібної торгівлі на Донеччині й Луганщині в реальному вираженні більший, ніж у промисловому виробництві.
Схожа ситуація і з банками. Організувати їхнє безпечне функціонування на сьогодні неможливо, працівників фінустанов часто евакуюють чи переміщають, робочий день у багатьох відділеннях скорочено. Терористи регулярно вчиняють напади на інкасаторські автомобілі. Тому місцеві підприємці мають труднощі зі здачею виручки, через що змушені зменшувати обсяги діяльності. На контрольованій «ЛНР» та «ДНР» території величезна проблема з готівкою для мирного населення. Встановлено ліміти на її зняття навіть для своїх клієнтів – за словами одного банкіра, близько 200 грн на добу в Луганську та 800 грн у Донецьку. Можливі перебої з одержанням зарплат, пенсій та інших соціальних виплат. Місцеві мешканці бояться тримати готівку при собі, бо терористи можуть її відібрати, як і захопити приватний автомобіль чи будь-яку іншу річ, яка їм припаде до душі.