Незважаючи на спеку, депутати, урядовці й президент працюють як мурашки. Хто більше, хто менше, але на Печерських пагорбах кипить робота. Елітні курорти явно недорахуються запланованих прибутків.
Урядовці подейкують, що їхній шеф прямим текстом заборонив своїм підопічним їхати за кордон, бо обов’язково хтось побачить, сфотографує – і буде скандал. На це один із міністрів резюмував, що найкраще місце для відпочинку нині Слов’янськ, і його колеги від такої реальності лише сумно всміхнулися. Депутати в Раді також завбачливо відмовилися від відпустки, бо як розслаблятися, коли в країні війна, і чим вона закінчиться, ще вилами по воді писано… Про президента навіть мови немає. Він хоч за півтора місяця вже й устиг добре вимучитись і нагадує вичавлений лимон, але відпочиватиме явно не скоро.
Читайте також: Важке похмілля Донбасу
На порядку денному в політиків іще дуже багато питань, які потребують нагального вирішення, і найголовніших як мінімум три. Успішне закінчення АТО, ухвалення запропонованих президентом змін до Конституції та розпуск Верховної Ради. Втім, усі ці пункти аж надто взаємозалежні й проблемні. Вирішувати їх намагаються, але до фінішу ще дуже далеко, бо гра лише набирає обертів. Прагнення керівника держави виконати свою обіцянку (відправити нинішній парламент в історію) явно пробуксовує. Його нове бажання прийняти зміни до Конституції внесло у плани деякі корективи. Зробити, на його думку, це треба негайно, а тому з розгоном Ради доведеться почекати. Нова ВР поки збереться, мине багато часу. Тому ідеально було б ухвалити нововведення, розігнати парламент і восени провести вибори. Однак цей склад депутатського корпусу не надто бажає змінювати Основний Закон, а тим паче розходитися. Аргументи в усіх різні, але методи гальмування процесу традиційні.
Насправді все доволі просто. Багато з нинішніх недоторканних чудово розуміють, що потрапити до нового скликання їм не світить, а тому хочуть просидіти в нагрітих кріслах якомога довше. Співпрацювати із президентом вони готові взамін за продовження сидіння і все задля цього інтересу робитимуть. А стосовно змін до Конституції є інтрига. Частина депутатів, ті що входять в орбіту очільника держави, головно фракція УДАРу і ще деякі нечисленні компанії, безумовно, готові підтримати його пропозиції і проголосувати за що завгодно. Вони, так би мовити, команда. Ще одна частина, та, що потенційні перебіжчики, вихідці з колись провладної більшості, які завжди там, де тепло й сито, готові торгуватись. Процес перемовин тривалий, але швидше за все буде успішним. Частині маргіналів, тим, кому вже нічого не світить або світить кримінальна стаття за підтримку тероризму чи ще щось пікантне, природно, абсолютно байдужі будь-які зміни. Їхнє єдине бажання – продовжити своє перебування на волі, а тому розраховувати на них не варто, бо вони, найімовірніше, «за» не голосуватимуть. Змінити ситуацію може хіба що пропозиція від якої неможливо відмовитись, і це, до речі, один із варіантів.
Інтрига в четвертій групі гравців, без якої процес ухвалення змін завершити позитивно неможливо. Йдеться про частину соратників із Майдану – «Свободу» та «Батьківщину». Вони категорично проти запропонованих Порошенком змін, бо вбачають у них посилення віднедавна ослабленої президентської влади і ще цілий букет шкідливих нововведень. Категоричніша «Свобода». Як стверджує її лідер Олег Тягнибок, жодна із пропозицій партії не була врахована президентом у процесі обговорення, а тому за зміни до Основного Закону свободівці не голосуватимуть. Проте причина насправді не в звичайній образі, а в неприйнятних нововведеннях, які є «шкідливими для розвитку нашої держави». Йдеться про можливість надання особливого статусу російській мові та іншим мовам національних меншин, прописану в ст. 143. Таку компетенцію можуть дістати сільські, міські, районні та інші місцеві ради, і це фактично стане механізмом перетворення російської на другу державну в зрусифікованих регіонах. Як зазначає Тягнибок: «Ми категорично проти таких «миротворчих ініціатив» ціною знищення національної ідентичності та єдності українців, основою якої є українська мова. Це капітуляція перед вимогами російського агресора Путіна». Окрім того, націоналістів не влаштовують запропонований спосіб формування фракцій окремими депутатами, що сприятиме «тушкуванню», торгівлі живим товаром і проституції в стінах парламенту, а також уведення в конституційний обіг нового терміну «регіон». Але найголовніше, що запропоновані зміни аж ніяк не сприятимуть децентралізації влади й посиленню місцевого самоврядування. Свободівці запевняють, що їхню позицію підтримують і в «Батьківщині», одначе як там поведуться в час Х, передбачити важко. «Батьківщина» таки дуже непередбачувана субстанція.
Читайте також: Гра з вогнем. Похмурі перспективи міжнародної політики Росії
А втім, уже на найближчих засіданнях ВР інтрига може розвіятись. Очевидно, що президентська команда дуже зацікавлена в ухваленні змін до Основного Закону і спробує якось домовитися із соратниками по боротьбі. Порошенкові дуже потрібна ота сотня з чимось багнетів, бо коли їх не вдасться залучити, буде непереливки. Хоча водночас з’явиться чудова нагода взятися нарешті за розпуск, що теж у принципі непогано.
Звичайно, на тлі АТО всі ці тарганячі перегони бачаться доволі нудними, і багато хто з політиків каже, що до завершення війни, мабуть, узагалі не варто щось змінювати і когось розганяти. Не на часі, мовляв. Поспіх не сприяє якості й порозумінню. Тільки-от коли ця війна нарешті закінчиться, питання відкрите. Українська армія хоч зненацька опинилася на 21-му місці в рейтингу найпотужніших у світі, все ще потребує підтримки мирного населення. Бронежилетів, касок, тепловізорів і навіть черевиків їй досі бракує. Бойових гелікоптерів, здатних здійнятись у небо та ще й стріляти, кажуть, не залишилося й десятка. Чого є вдосталь, то це набоїв. Стріляти не перестріляти. Ось тільки ними самими сильно не повоюєш. Якщо нічого не зміниться й навіть у цьому стані ми все-таки знищимо терористів, звільнимо Донбас і покажемо Путіну його справжнє місце, а то й замочимо його в його ж таки улюбленому сортирі, то маємо шанс посісти відразу перше місце в рейтингу як наймогутніша армія світу й зайнятися нарешті мирними справами, змінами до Конституції та виборами.
Читайте також: Час дорослішати. Україна як об'єкт геополітики
Та сподіватися на швидку перемогу, мабуть, не варто, хоча невеличке перемир’я, яке нічим добрим не закінчиться, може таки й буде. Річ у тому, що сита Європа на чолі з канцлером Меркель дуже непокоїться втратами путінських терористів від українських ракет, а тому всіляко намагається нагнути нас до миру. І хоч у світі, здається, не прийнято вести переговорів з терористами, а заведено їх знищувати, та процесів в Україні це чомусь не стосується. Не цураються навіть оригінальних спроб організувати відеоконференції з терористами. Треба, мовляв, домовлятися. Загалом ситуація з Європою дуже нагадує переддень Другої світової. Уроки страшної бійні, на жаль, нікого нічого не навчили. Заради загального спокою всі готові годувати делікатесами скаженого пса, доки пупець не розв’яжеться. А що апетиту а-ля Гітлер задовольнити неможливо, бо все закінчиться дуже й дуже погано, чомусь явно не хочуть розуміти. Усвідомлюють усі жахливі перспективи хіба що в деяких окремо взятих демократіях. У кількох країнах Східної Європи, яким колись добряче перепало й може перепасти знову, та у США. Всі решта намагаються імпровізувати залежно від своїх фінансових інтересів.
Вочевидь, третього рівня санкцій поки що не буде. Мусимо викручуватисяі самі і з прикрістю констатувати, що допомоги чекати майже нізвідки, а коли вона й надійде, то хіба що у вигляді співчуттів, інструкторів та радників. Природно, що АТО найближчим часом триватиме, незважаючи на всі скавуління європейських демократій. По-перше, немає іншого вибору, бо говорити ні з ким, уже пробували, а по-друге, малочисельні реальні помічники України, зокрема США, настійливо вимагають саме продовження бенкету до переможного кінця. І цей переможний кінець швидше за все буде.