Брак чітко артикульованої державної політики в гуманітарній сфері в Україні завжди залишав путінському пропагандистському апарату безліч лазівок для втовкмачування «російського міфу» в голови українців.
У цьому матеріалі ми тільки побіжно торкнемося проблеми, яка насправді набагато глибша й потребує ретельного відпрацювання всім українським суспільством та силовими структурами, а саме експансії російського простору в Україні впродовж останніх 8–10 років та необхідності власної контрпропаганди вже «українського міфу». Розглянемо те, яким чином кремлівська пропаганда діяла через, здавалося б, такі абсолютно безневинні речі, як субкультури історичних реконструкторів, пошуковиків та байкерів. Зрозуміло, що вибір саме згаданих середовищ не випадковий, адже в тих рухах висока концентрація чоловіків з активною позицією, котрі захоплюються історією, зброєю та екстримом. Поміж любителів такої вибухової суміші будь-яка розвідка намагатиметься шукати агентів впливу. Що і відбувалося всі ці роки, й особливо посилено під час каденції Януковича.
ДЕСТРУКТИВНА РЕКОНСТРУКЦІЯ
Історичні реконструктори – люди, які відтворюють до дрібниць війська цікавих їм епох включно з мундирами, тактикою, зброєю тощо, а також історичні події та битви. Останнім часом ця субкультура привертає до себе величезну увагу через постать Іґоря Ґіркіна-Стрєлкова, керівника бандформувань так званої ДНР у Слов’янську, який встигав між службою у ФСБ та участю чи не в усіх військових конфліктах на пострадянському терені відвідувати практично всі помітні історичні реконструкції не тільки в Росії, а й в Україні. Востаннє він приїздив до нашої країни як реконструктор зовсім недавно, напередодні Майдану, коли минула влада влаштовувала прорадянське шоу під назвою «Дайош Київ» – реконструкцію форсування Дніпра радянськими військами 1943 року перед Януковичем, для якого зібрали близько 2 тис. передовсім українських реконструкторів, хоча було чимало й гостей із Росії. Саме за злочинного екс-очільника держави російський вплив у цьому середовищі посилився, особливо в керівництві. Як наслідок – рух розколовся: більша частина зараз воює в складі українських сил, решта – на боці проросійських бандформувань або підтримує антиукраїнські акції.
Військово-історичний рух за часів Януковича потрапив під вплив оточення «Сім’ї», через яке і здійснювалося ідеологічне «накачування» з боку РФ, насамперед через звеличення радянської армії та подій Другої світової війни. «Реконструкторські клуби в Росії вже давно перебувають під тісним ковпаком ФСБ, – розповідає історик Ярослав Тинченко, заступник директора з наукової частини Національного військово-історичного музею України, який також є керівником одного з найстаріших і найповажніших клубів у країні, що реконструює Київський гусарський полк. – Це цілком логічно, бо тут тобі і вогнепальна зброя, і вибухові матеріали, і купа активних чоловіків. Натомість в Україні бодай якийсь офіційний статус військово-історичний рух дістав тільки за Януковича».
Один із найбільших клубів під назвою «Красная Звезда», який відтворює, зрозуміло, передовсім Червону, а також інші армії часів Другої світової війни, очолив такий собі Сергій Лекарь, заступник екс-міністра внутрішніх справ Віталія Захарченка. Цей діяч досить близький, за інформацією Тижня, з одного боку, до родини Азарових, позаяк є вихідцем із податкової, а з другого – до Арсенія Яценюка, адже він родом із Чернівців, як і нинішній прем’єр-міністр. Також у лідери вибилося чимало інших персонажів. Наприклад, такий собі Олексій Шереметьєв, президент молодіжного крила тієї-таки «Красной Звезды», а за сумісництвом власник мережі магазинів «Шереметьєвський» та випускник Національної академії внутрішніх справ, який, до того ж і досі залишається радником директора Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника за схвалення одіозного тамтешнього намісника Павла. Власне, саме «Красная Звезда» та подібні організації дістали зелене світло за Януковича, на відміну від патріотичних клубів.
Читайте також: Юкка Ріслаккі: «Брехати про Україну може бути складніше, ніж про країни Балтії»
До сфери інтересів переважної частини українських реконструкторів належать козацтво та УПА. Наприклад, найбільший проукраїнський клуб «Повстанець» має дуже широку географію – від Києва до Львова. Є й ті, хто відтворює імператорську російську армію, Київську Русь, вермахт, навіть частини СС. «Слід розрізняти людей, які реконструюють історичну епоху, і тих, хто в це реально вірить, – каже Ярослав Тинченко. – Більшість вітчизняних реконструкторів підтримують єдність України. Понад те, представники нашого руху вже беруть участь у бойових діях, зокрема у складі частин Національної гвардії, батальйонів «Азов» і «Донбас». До речі, цікаво, що в останньому перебувають люди й із «Красной Звезды». Понад те, представники «Красной Звезды» з лівими, якщо не сказати комуністичними, поглядами, на мій подив, були активними майданівцями, яких уже згадуваний Сергій Лекарь навіть «відмазував», використовуючи посаду в МВС. Тобто навіть якщо люди вдягають на себе радянську форму чи імператорський стрій, це ще не означає, що вони підтримують ті ідеї. Та й відверто проросійських клубів у нас немає».
Однак є й неприємні винятки. Приміром, так званий Чугуївський уланський полк із Харкова, представники якого, за інформацією Тижня, вже воюють зі зброєю в руках у складі терористичних банд Ґіркіна, що є послідовним ворогом України вже понад 20 років. Не можна не згадати Одесу, де цей рух розколовся і чимала його частина опинилася серед активістів Антимайдану. Зокрема, з-поміж них під час подій 2 травня загинув реконструктор Євген Лосинський. Про кримських реконструкторів і говорити годі – переважна частина їх увійшла до аксьоновської «Самооборони» й підтримує Путіна. Понад те, є інформація про те, що дехто з них уже перекинутий під Таганрог та очікує прориву на територію України.
«ВЕЛИКОВІТЧИЗНЯНОСЛАВ’Я»
Міф про «Вєлікую Атєчєствєнную» є наріжним каменем нинішньої кремлівської ідеології. Понад те, фактично новою релігією, таким собі «великовітчизнянослав’ям». Важливими каналами впливу путінського агітпропу завжди були так звані пошуковики, тобто організації, що здійснюють пошук і перепоховання військових різних епох на території України. Хоча їхня мета дуже благородна і багато з них справді займаються чесною справою, загалом ця царина стала ширмою для проросійської пропаганди, де кожне перепоховання загиблих у Другій світовій війні перетворюється на прорадянське шоу з георгіївськими стрічками, червоними прапорами та полум’яними виступами ветеранів від КПУ в руслі «спасибодедузапобеду».
У цьому контексті варто згадати Ярослава Жилкіна, який нині керує головним державним регулюючим органом у тій сфері – Державною міжвідомчою комісією у справах увічнення пам’яті жертв війни та політичних репресій – і очолює Всеукраїнське громадське об’єднання пошукових організацій «Союз «Народна пам’ять», а за сумісництвом є ще й депутатом Криворізької міської ради. Цей персонаж входить, за чутками, до сфери впливу регіонала Олександра Вілкула та має близькі стосунки з Дмитром Табачником. Зокрема, 2012 року він підписав меморандум про співпрацю з Міносвіти в тому ідеологічному фарватері, якого трималося МОН у часи одіозного екс-міністра. Також був одним із організаторів проекту «Вахта «Наступник Перемоги», у межах якого однодумці Жилкіна не так шукали останки загиблих червоноармійців, як здійснювали проросійську пропаганду та проводили «Зарницы» з відповідним ідеологічним забарвленням для юнаків.
Читайте також: Дезорієнтація на місцевості
Якщо проглянути профіль очільника комісії у Facebook, то можна побачити, як він абсолютно відкрито позує на фотографіях у формі співробітника НКВД із георгіївськими стрічками, котрі він активно використовував під час усіх акцій. Понад те, 10 квітня цього року трапився взагалі нечуваний випадок: український чиновник поїхав до окупованого Криму, де разом із самозваною тамтешньою владою взяв участь у перепохованні в Керчі. Також вельми промовистим фактом є те, що «Союз «Народна пам’ять» підтримує на Сході країни сепаратистів, зокрема керівник одеського відділення Леонід Ігнатьєв, очільники та рядові члени донецького і харківського осередків.
Не можна не згадати пошукову організацію «Каскад», яка також входить до жилкінського Союзу. За інформацією джерел Тижня, її особовий склад належить до бойового ядра «ЛНР». Саме бійці останнього причетні до резонансного розстрілу на блокпосту біля Антрацита мирної родини, яка намагалася виїхати з міста, унаслідок якого батьки померли, а вижила тільки донька, що дістала важкі поранення. Символічно, що безпосередній керівник «Каскаду» Олександр Гізай загинув 2 червня після невдалої спроби терористів обстріляти український літак із ПЗРК, коли ракета поцілила в будівлю Луганської ОДА.
Ще однією одіозною організацією є археологічне патріотично-пошукове об’єднання «Дніпро-Україна», яке курирують високопосадовці часів Януковича Юрій Бойко та Анатолій Присяжнюк, екс-очільник Київщини. Не менш цікава особа – такий собі Дмитро Заборін, заступник голови цієї організації, колишній прес-секретар корупціонера Василя Волги, який у своєму Facebook солідаризується з тим-таки Гізаєм.
БАЙКОРУСЬ
Важко сказати, чи є більш інтернаціональна та аполітична «двіжуха», ніж байкери. Ці любителі величезних красивих мотоциклів, шкіряного одягу та мандрівок завжди були відірвані від політичного контексту. Однак навіть сюди дістався всюдисущий московський агітпроп.
«Більшість українських байкерів цілковито підтримують єдність країни, – стверджує організатор міжнародного байкерського фестивалю «Тарасова Гора» Ашот Арушанов. – Узагалі мотоклуби та мотооб’єднання зазвичай поза політикою та відкриті для всіх. Як, наприклад, мій фестиваль – ми раді бачити кожного. Однак навіть у нас стався певний розкол. Так, багато хлопців із Луганська, Донецька та Харкова від самого початку подій на Сході підтримували сепаратистів. Сумно бачити, як твої товариші позують із прапорами Росії чи «ДНР» на тлі захоплених державних будівель. Відверто проросійських клубів у нас ніколи не було, окрім, звичайно, «Ночных волков», із лав яких нормальні люди вже повиходили, зокрема в Черкасах. Але дехто залишився, і ці люди, на жаль, цілковито підтримують російську експансію в Україну».
Читайте також: Пітер Померанцев: «Я не бачив серйозних людей, які вірили б, ніби в Києві біля керма опинилися фашисти»
«Ночные волки» – один із найстаріших мотоклубів на теренах колишнього СРСР, що виник ще 1989 року. Має понад 5 тис. членів і, хоча його центр у Москві, чимало прибічників в Україні. Керівник Алєксандр «Хірург» Залдостанов цілковито підтримує кремлівську політику та є особистим другом Владіміра Путіна. За інформацією російських ЗМІ, цей байкерський клуб отримує фінансову та організаційну допомогу від ФСБ і активно долучився до кримських подій. Цікаво, що «Ночные волки» тісно афілійовані з Російською православною церквою і постійно брали участь в її акціях на кшталт «Тисячоліття хрещення Русі» на території України за сприяння Януковича, особливо в АРК. У своїх лавах вони ведуть брехливу й водночас агресивну проросійську пропаганду. Доходить навіть до смішного, коли на своїх зустрічах доводять, що байкерство – винахід не американців, а «Русі», бо буцімто такі традиції в Росії закладалися з часів так званих розбійних ватаг. На сьогодні, за інформацією СБУ, в Україні налічується до 50 послідовників Хірурга & Co. Понад те, луганські байкери під час бойових дій виступають на боці терористів.
Загалом Україна повинна винятково швидко взятися за впорядкування своєї гуманітарної сфери та контролювати субкультурні середовища, інакше ними користатимуться вороги. Як це вже відбувається зараз.