Європа сама від себе не чекала таких результатів. Відразу в кількох країнах ЄС небувалого успіху досягли відверто антиєвропейські політсили. У Великій Британії рекордні 27% голосів виборців здобула Партія незалежності Сполученого Королівства (UKIP), яка закликає до припинення членства країни в ЄС, а найбільшою британською проблемою вважає наплив мігрантів із країн Сходу Європи. У Франції найбільшу частку (25%) дістав ультраправий «Національний фронт», який протиставляє «французькі інтереси» багатьом європейським цінностям. Надто помітних успіхів домоглися далекі від європейських ідеалів партії у Данії, Греції та інших країнах.
Про що свідчать хоч і обмежені й, можливо, тимчасові, але все ж таки досягнення антиєвропейських та екстремістських партій? Як ця нова політична реальність вплине на співпрацю між ЄС та Україною? На це та інші запитання Тижню відповів Деніел Гамільтон – британський політолог і політичний активіст, який змагався на цих виборах за мандат депутата Європарламенту від Консервативної партії.
У. Т.: Одночасно з європейськими відбувалися вибори в Україні. Чи не дивно, що в той час як багато громадян ЄС підтримували євро-скептичні партії, українці фактично голосували за те, щоб Україна стала більш європейською?
– Справді, цей різнобій помітний. А ще я хотів би вказати на проблему активності електорату. У Словаччині, наприклад, вона становила лише близько 13%, і це контрастує з чергами українських виборців. Україна за останні кілька місяців пережила різкі зміни, вирвавшись із-під контролю корумпованого проросійського президента, і стала на свій природніший шлях – зближення з Європою. Ми, звичайно, помічаємо розчарування Євросоюзом у деяких його країнах. Та коли йдеться про Україну, то дуже важко було б заперечити, що її громадянам членство у ЄС принесло б величезні нові можливості, і я щиро сподіваюся, що в найближчі роки так і станеться.
Читайте також: Родерік Паркс: «Цього разу розкол у ЄС абсолютно інакший»
У. Т.: Чи вбачаєте ви парадокс у тому, що саме на європейських, а не національних виборах успіхів досягають антиєвропейські політсили (UKIP досі не має жодного депутата у британському парламенті)?
– Я частково погодився б, що це суперечність, однак вона не дуже дивує, бо традиційні політичні партії, чи то правоцентристські, як моя Консервативна партія, чи то Християнсько-демократичний союз Анґели Меркель, а також соціалісти Олланда у Франції, – жодна з цих політсил не змогла запропонувати справжніх альтернатив економічним проблемам, від яких сьогодні потерпає Європа. Тим часом економічні популісти на зразок Партії незалежності Сполученого Королівства або «Золотого світанку» в Греції мають такий вигляд, ніби пропонують щось відмінне, інше, гостріше. Їх розглядають як можливість виявити своє обурення. Слід також наголосити, що це саме європейські вибори, і чимало громадян вважають, що вони можуть навіть демонстративно проігнорувати своє право голосу і таким чином дати зрозуміти урядовим партіям, що з них досить.
У. Т.: Кажете, партії на зразок UKIP пропонують альтернативу. Чи мають вони насправді конкретні плани економічної політики або реформ?
– Їхня альтернатива – у гаслах. Провідні політсили Великої Британії говорять про реформування ЄС. Але що для звичайної людини з вулиці означає така реформа? Нині майже 45% населення Британії кажуть, що хочуть припинення членства країни в Євросоюзі. UKIP однозначно обіцяє громадянам, що в разі перемоги на виборах наполягатиме на цьому. Тим часом моя партія (Консервативна. – Авт.) веде мову про реформування ЄС, і я вважаю, що це абсолютно потрібно робити. Громадськість не завжди розуміє, що мають на увазі політики. У цьому, на мою думку, й полягає політичний висновок із минулих європейських перегонів.
Читайте також: Дипломатія проти сепаратизму
У. Т.: Партію UKIP, а також «Національний фронт» у Франції теж називають антиімміграційними, ксенофобськими. Як ви охарактеризували б ті політичні сили?
– Якщо відверто, я не ставив би поряд французький «Національний фронт» і Партію незалежності Сполученого Королівства. UKIP – партія, яка однозначно виступає проти членства у ЄС. Висловлюючи стурбованість імміграцією, вона засуджує расизм, заперечує ксенофобію і не підтримує гасел проти ісламу. Тим часом «Національний фронт у Франції» та сама Марін Ле Пен, я сказав би, пропонують дуже неприємний набір політичних ідей. Вони фактично є дискримінаційними щодо мусульманських громад. Зважаймо на національні обставини в кожній окремій країні, не варто об’єднувати всі євроскептичні політичні сили правого ухилу.
Ось іще один приклад. Антиєвропейські настрої у Франції нині насправді спрямовані проти глобалізації. Це обурення певних частин тамтешнього суспільства, наприклад фермерів, що невдоволені вільною торгівлею і тим, що до їхньої країни потрапляють дешевші товари. Інші стурбовані зменшенням ролі французької мови. Тобто партія Ле Пен сповідує політику національного протекціонізму. Але якщо ви поглянете на Британію, то UKIP, навпаки, доводить, що ЄС робить недостатньо для підтримки вільної торгівлі. Ця політсила скаржиться, що Євросоюз стримує Британію від вільнішої торгівлі з рештою світу. Отже, маємо, з одного боку, євроскептиків, які виступають за соціалістичний економічний протекціонізм, а із другого – тих, які за вільнішу міжнародну торгівлю. Тобто навіть у таких важливих справах згадані сили не мають згоди.
У. Т.: Чого такі партії можуть досягти в Європарламенті, куди вони зараз приведуть рекордну кількість своїх депутатів. Чи здатні будуть співпрацювати? Вони якось змінять ЄС?
– Якщо відповідати коротко, то ні. Варто визнати, що підтримка UKIP за останні роки у Британії зростала дуже швидко. У Європарламенті минулого скликання вона вже мала 12 мандатів. Але її депутати дуже недисципліновані. Часто пропускають сесійні засідання, мало беруть участь у парламентських дебатах, рідко порушують питання або ж проштовхують законопроекти. Багато говорять, що вони проти бюрократії в ЄС, але, потрапивши до Брюсселя, схоже, виявляються більше зацікавленими у фінансових пільгах та у відвідуванні ресторанів, ніж у праці законотворців.
У. Т: Але гострі промови лідера UKIP у Європарламенті Найджела Фараджа не раз привертали увагу. Він має здатність говорити в обличчя брюссельським посадовцям те, що почуєш хіба у відвертій дискусії в англійському пабі, де за словом у кишеню не лізуть.
– Справді, є такі оратори як Найджел Фарадж чи лідер консерваторів у Європарламенті Мартін Каламан, які не соромляться порушувати статус-кво. Адже однією із проблем у ЄС останніх 30–40 років була поява у Європарламенті самозадоволеного центру, що складається з урядових партій низки країн. Розрізнити їх практично неможливо. Виборці бачать, що брюссельські політики «читають з одного папірця». А коли приходять такі як Найджел Фарадж, ми чуємо щось зовсім інше. Це відповідає настроям багатьох європейців.
Читайте також: Обраний, безвідповідальний
У. Т.: Чи може громадська думка у Британії знову схилитися до ЄС?
– Наразі важко уявити, щоб жителі країни стали до нього прихильнішими. Панує відчуття, що впродовж багатьох років їхню думку в Брюсселі ігнорували. Британців часто звинувачували в дивакуватості, коли наша країна мала відмінну думку від більшості в ЄС. Тому є оцей розрив між європейською елітою в Брюсселі та британським народом. На шкоду іміджеві ЄС працює чимало прикладів, коли Євросоюз помиляється, запроваджуючи, скажімо, дріб’язкові вимоги стосовно того, як будівельники повинні використовувати драбини, або закони про те, скільки людям дозволено працювати. Британці вважають, що це надмірне втручання й воно не має нічого спільного із зоною вільної торгівлі, до якої долучилася Велика Британія в 1970-х роках. Завдання Сполученого Королівства – позбутися принаймні частини бюрократії і повернути Євросоюз до того, що ЄС може робити найкраще: забезпечувати зону вільної торгівлі, яка надає нові ринки і створює людям нові можливості.
У. Т.: Ви не згадали проблему міграції, про яку говорять як про одну з найсерйозніших. ЄС заснований на проголошених принципах вільного пересування товарів, послуг і робочої сили. Але в низці країн люди невдоволені появою в останні роки надто великої кількості приїжджих. Як вирішувати цю проблему?
– Я особисто залишаюсь палким прихильником права на вільне пересування людей і, зокрема, для нових країн ЄС у Східній Європі. Чимало британців вважають, що кордони були відкриті занадто швидко. 2004 року лише Британія та Ірландія повністю відкрили їх для східноєвропейців. Німеччина, наприклад, запроваджувала перехідний період, упродовж якого діяли обмеження. Треба визнати: у цій галузі були проблеми, уряд діяв усупереч настроям громадськості. Але водночас варто активніше пропагувати переваги, які приносить міграція в ЄС. Часто доводиться чути критику на адресу східноєвропейців, які працюють у Британії. Є ті, хто звинувачує мігрантів, мовляв, вони живуть на соціальну допомогу й не роблять внеску в суспільство. Але погляньмо на справжні позитивні приклади. Більшість громадян знають принаймні одну людину, наприклад із Польщі, яка успішно працює, платить податки, і важливо указувати на той економічний внесок, який роблять іммігранти. Політики повинні сміливіше акцентувати на позитиві від міграції.
Деніел Гамільтон про структуру Європарламенту
Система європейських виборів дуже складна. Велика Британія має в Європарламенті 73 депутатів. Вони репрезентують округи, в яких 5–9 млн виборців. Тому майже неможливо, щоб один обранець став справді знаною постаттю в своєму окрузі. Ця проблема ще гостріша в Німеччині – країні з населенням близько 80 млн. Євродепутатам дуже важко бути політиками у традиційному розумінні слова. Депутат у Брюсселі виявляється невідомим, непідзвітним і не працює на своєму окрузі. Тобто при теперішній системі депутатам Європарламенту складно бути представниками своїх виборців