24 травня завершився XVIII Петербурзький міжнародний економічний форум (ПМЕФ). Захід, який став визнаною платформою для обговорення регіональних і світових тенденцій, прийнявши за 18 років глав 20 держав (деяких по кілька разів), цього року видався не надто успішним. Владімір Путін, котрому торік склали компанію федеральний канцлер Німеччини Анґела Меркель та прем’єр-міністр Нідерландів Марк Рютте, цьогоріч, не маючи співучасників такого рівня, самотужки намагався переконати світову бізнес- спільноту в тому, що санкції Заходу суттєво не вплинуть на Росію і що на його країну чекають яскраві перспективи бурхливого розвитку. Судячи з усього, не переконав.
ПМЕФ виявився менш представницьким, ніж торік. І не лише через відсутність гостей найвищого рангу, окрім самого Путіна. Відповідно до переліку учасників на форум приїхало на 20% менше іноземних гостей, ніж 2013-го. За оцінкою журналістів телеканалу «Дождь», насправді від участі відмовилося близько 40% запрошених із-за кордону. Щоправда, трохи побільшало іноземців, які працюють у дочірніх компаніях та представництвах закордонного бізнесу в Росії. З огляду на те, що їхній бізнес уже функціонує в РФ, їх, очевидно, більше цікавили не економічні, а геополітичні перспективи останньої та сценарії розвитку подій. Разом із власне російськими підприємцями та армією чиновників, яких запросили, щоб заповнити вільні місця, вони сподівалися, що промова Путіна дасть відповідь на численні запитання. Натомість вона залишила після себе неоднозначне враження, поляризувавши реакцію присутніх.
Промова Путіна
Виступ президента РФ на ПМЕФ-2014 став найбільш очікуваною подією форуму. Путін був у своєму репертуарі. Він виклав свою «правду» стосовно теперішніх геополітичних процесів. При цьому кілька разів звернув увагу аудиторії на те, що глобальна спільнота не рахується із «законними інтересами» Росії. На його думку, однополярна модель світу себе вичерпала (згодом його підтримав заступник голови КНР Лі Юаньчао, який у своїй промові заявив про необхідність переходу до багатополярної моделі світу). Справді, появи кількох політичних центрів на планеті, мабуть, не уникнути. Але, очевидно, вони сформуються на базі тих країн, які самі мають численні перспективи для розвитку економіки, суспільства, особистості й створюють подібні можливості для інших. Бо якби порядок у світі бодай на йоту залежав від авторитарної країни, яка утискає права та свободи навіть свого населення, то це призвело б до глобального повстання вільних людей, яке переросло б у Третю світову війну. Події в Україні, де Кремль намагається впливати на вже тепер вільних громадян, чітко доводять і моделюють це. Відтак претензії РФ на роль геополітичного центру, на які натякнув Путін, бачаться неприродними й непереконливими, особливо для бізнес-спільноти, якій достеменно відомо все про рівень розвитку російської економіки.
Інтерпретуючи події в Україні, кремлівський лідер не раз наголосив, що в Україні відбувся державний переворот із метою скинути й, можливо, ліквідувати «законного» президента Януковича. І ні слова про народ, який вистояв два місяці до початку радикалізації подій, регулярно освистуючи пропозиції опозиційних лідерів, про численних ефесбешників, які нашіптували екс-президентові план кривавого розгону Майдану, про інші, неприємні для Кремля подробиці української революції. Ось така «правда» від Путіна: з цілковитим ігноруванням простих людей, особистісний розвиток яких визначає силу будь-якої держави та ґрунт для її геополітичних претензій.
Дійшовши до економічних питань, президент РФ визнав, що санкції розвинутого світу таки вплинули на економіку Росії. Хоча він нібито не розуміє, за віщо їх запровадили, адже Кремль лише хотів, щоб урахували його інтереси. На його думку, санкції матимуть тимчасовий ефект, а запропоновані заходи зі стимулювання економіки зовсім знівелюють негатив і вже в середньотривалому періоді забезпечать бурхливий розвиток російського бізнесу. Путін навіть намагався жартувати із приводу обмежень, застосованих до його друзів, «двох євреїв та одного хохла», які нібито не мають жодного стосунку до подій в Україні та Криму та «ще до запровадження санкцій усі свої гроші вивели в Росію». Ці жарти справляли гротескне враження на тлі запропонованих млявих інструментів стимулювання економіки, які, за свідченнями російських аналітиків, мігрують із виступу до виступу ось уже третій рік.
Читайте також: Стримати Путіна – не відлякати росіян
Путін чітко ідентифікував ключову на сьогодні проблему економіки – дефіцит фінансування, який виник у зв’язку із запровадженням Заходом обмежень. Президентський рецепт для її усунення також нібито адекватний та різноманітний. Ідеться і про впровадження проектного фінансування у промисловості за ставкою інфляція + 1%, і про збільшення капіталізації системоутворювальних російських банків, і про бюджетне фінансування технологічного переобладнання економіки, і про використання коштів Фонду національного добробуту для фінансування будівництва об’єктів інфраструктури, і про надання державних гарантій при грошовому забезпеченні вибраних інвестиційних проектів. Однак усі ці елементи так чи так пов’язані з федеральним бюджетом. А от де братиме гроші кремлівський лідер в умовах, коли розвинуті країни обмежать купівлю російських енергоносіїв, захищені статті надалі зберігатимуть високу частку в бюджеті РФ, а підписана з Китаєм угода абсорбує захмарну суму інвестицій $55 млрд, – питання відкрите. Спроба відповісти на нього стандартно (спрощенням відкриття й ведення бізнесу та політикою імпортозаміщення, яка, до речі, видається підготовкою Москви до ізоляції країни) видалася непереконливою.
Економічні реалії
У відповідь на вербувальну промову Путіна аудиторія загалом проявила скептицизм, хоча й виявилася поляризованою. За свідченнями присутніх на форумі, цього року слова президента РФ вітали оплесками раз чи двічі, а торік – разів із десять. І хоча російські чиновники, як завжди, перебували в екстазі від слів очільника своєї держави, постійно демонструючи це в кулуарах, однак серед людей від бізнесу переважали песимістичніші настрої.
Читайте також: Західні політики про Путіна: поганий поліцейський вирішив стати хорошим напередодні 9-го травня
І треба визнати, що такі настрої мають тверде підґрунтя в макроекономічних тенденціях. Дефіцит грошей у Росії видно практично всюди. По-перше, ставка міжбанківського кредиту виросла від 6,7–7% торік до 8,95% у травні цього року. Це супроводжувалося дворазовим підвищенням облікової ставки Банком Росії від 5,5% до 7,0% і далі до 7,5%, а також зростанням дохідності до погашення десятирічних федеральних облігацій від 6,5–7,5% торік до 8,5%–9,5% у березні – травні 2014-го. По-друге, в березні вперше від 1998 року грошова маса (М2) скоротилася відносно попереднього місяця. З урахуванням знецінення рубля це означає, що кількість депозитів у російських банках падає: росіяни забирають гроші з фінустанов й, можливо, конвертують у тверду валюту. Через це вповільнюється зростання вимог (переважно кредитів) банків до бізнесу та населення. По-третє, з Росії масово утікає капітал (див. «Утеча капіталу»). За оцінками центробанку, в І кварталі 2014-го чистий його відплив (з урахуванням валютних свопів та коррахунків банків-резидентів у ЦБР) із РФ становив $63,7 млрд, що більше, ніж за весь минулий рік при тому, що події у Криму та на Донбасі почалися лише наприкінці лютого. Якщо ця тенденція триватиме, то за весь 2014 рік, за оцінками російських експертів, із РФ можуть вивезти близько $200 млрд, що призведе до скорочення ЗВР на 40%. Не допоможе навіть жорстке обмеження обсягу сумнівних угод, за допомогою яких гроші виводилися в офшори. Разом із секторальними санкціями третього рівня ця динаміка руху капіталу може призвести до того, що федеральний бюджет не лише не впорається з масштабними інвестиційними проектами на кшталт інфраструктури для експорту газу в Китай, а й соціальні виплати росіянам забезпечуватиме з великими труднощами.
Тож не дивно, що низка інвестиційних банкірів, за словами російських журналістів, порівняла ПМЕФ 2014 із форумом 2008 року, коли великий бізнес передчував економічну кризу. Імовірно, їхні відчуття більшою чи меншою мірою справдяться.