Він просить не називати його ім’я – як би там не було, на Схід хочеться. Ми назвемо його Олегом. «Тепер кажуть, що сьогодні ввечері будемо їхати», – розповідає Олег. Зауважує, що потрохи навіть почали видавати бронежилети і каски, передбачені програмою забезпечення бійців. «Але ще вчора, коли казали, що поїдемо зранку – ми не мали нічого. Навіть зараз у частини хлопців немає нормальної зброї. Калаші хороші, а от гвинтівкі та кулемети – такі, наче їх танком переїхали».
У багатьох моментах, зауважує Олег, хлопці знаходяться фактично на самозабезпеченні. Самі чи за спонсорський кошт купують каремати, спальники. Та вони б і раді купувати потрібні речі на власну зарплату – бійцям Нацгвардії обіцяли платити по 5-6 тисяч гривень на місяць. Але ж по факту добровольці отримують копійки. «Наразі – дві тисячі», – констатує боєць. «Я от своїм хлопцям рюкзаки роздавав – мав три власних».
Видана зброя – не пристрілена. «Нам давали постріляти з неї, звісно. Але мають бути і спеціалісти, які пристрілюють зброю». Хлопців, які вирушать на Схід таким чином – близько 300.
Читайте також: Капітулянтські настрої влади
Може, на місці буде краще? Але те, що розповідають чоловіки, які вже на війні, не дає приводів навіть для стриманного оптимізму.
«Де ми?»
Перший добровольчий резервний батальон Нацгвардії нині знаходиться в одному з селищ під Слов’янськом. Це – за словами бійця батальону. А за фактом.
«Беріть камери, приїжджайте, – просить Андрій. – Покажіть це. Бо інакше з цими покидьками не можна… Подейкують, що офіційно ми перебуваємо у Павлограді, а не під Слов’янськом. Що за документами нас на війні немає – у Павлограді їмо тушонку зараз. Так каже старшина. Відправте якийсь запит, може… Хотілося б зрозуміти – де ми?!»
Як і тим, хто тільки має вирушити в зону бойових дій, добровольцям не вистачає елементарних речей. Наприклад, саперних лопаток. «На словах нас усім забезпечують. По факту – купуємо все самі. Бажаючі допомогти – зокрема, наші ж друзі – збирають кошти. Нацгвардія дала тільки автомат та патрони».
З бази у Нових Петрівцях, згадує Андрій, хлопці виїзжжали у бронежилетах першого класу захисту – бронежилетах, здатних захистити лише від ножа.
Зараз, дякувати Богу, броніки вже є – від спонсорів. Але ще до того, як вдалося розжитися ними, були неприємні моменти. «Знімали нас журналісти, СТБ. І Парубій був. То вони назнімали не реальність, а тільки те, що їм показати вигідно. Що у нас все добре».
Перші п’ять діб після тилу хлопці спали у старих автобусах, сидячи. Тільки згодом привезли намети.
І сьогодні дуже бракує гвардіцям приборів нічного бачення. ВВшників, які воюють пліч о пліч із ним, Андрій лагідно називає «мусорами». Не тільки через старі образи – сам пішов у Нацгвардію з Майдану – а й через різницю у ставленні. «Мусора ходят з гранатами та приборами нічного бачення, – констатує. – Нам навіть гранати не видають. Я спілкувався з військовими – на складах все це є. Але не видають…»
Читайте також: Удар по верхах. Війна очима учасника АТО
Крім того, за офіційною версією, у Нацгвардії поряд з традиційним озброєнням широко використовується зброя науково-виробничого об'єднання «Форт» МВС України. Насправді все інакше. Андрій говорить про ту зброю майже пошепки, як про мрію: «То зброя чудова, з прицілами, з оптикою, калібр натовський. Справжні снайперські гвинтівки, а не СВД старого зразку. У Нових Петрівцях ми мали саме з цією зброєю навчатися. Калаш – це класно, але ж є краща зброя, і вона є на складах…»
6 патронів
«Люстрація потрібна не тільки в уряді, але й у армії», – впевнений він.
Як і Олег, підкреслює різницю між обіцяними зарплатами – грошима, на які хлопці все одно купують необхідні у бою речі – та реальними. «Вчора отримав 2600 гривень за два місяці. 1300 на місяць виходить», – вихваляється.
Багато і спогадів про підготовку. «Хлопці, яких готували під Борисполем, розповідають, що готували їх добре. Стріляли вони скільки заманеться… А в нас, у Нових Петрівцях, було по 6 патронів на день. Потім – по 12».
З такою «підготовкою», яка видавалася хлопцям, які прагнули воювати за Україну, практично марною, справа швидко дійшла до ультиматиму. «Ми сказали, що якщо нас не відправлять воювати – візьмемо автомати і підемо на Майдан. Дали їм час – до 7-ї години. Близько другої приїхав до нас заступник Авакова – Величкович. Сказав, що все нормально, що відправлять нас. І за 3-4 дні – дійсно відправили».
Чим копати?
«Ми стояли на блокпості у 10 км від Павлограду. Село Вертки, – розповідає Андрій. – Мусора мали привезти нам блоки, мішки – не привезли нічого. Слава Богу, нам допомогли місцеві мешканці – і блоки дістали, і мішки піском наповнили. І трактор підігнали – бо в нас і лопат не було! Чим, б…ь, копати? Годували нас на убій. Жінки відрами несли борщ. Вони стільки грошей витратили…»
Дуже просить за це людям подякувати.
Читайте також: Силова надія. Хто зупинить сепаратизм?
Місцеві, у свою чергу, були вдячні гвардійцям не тільки за захист від зовнішніх агресорів. На блокпості разом із гвардійцями стояли ДАІшники. Раніше на трасі, просто за можливість проїхати, вони брали хабарі з водіїв фур – зокрема, фур із борошном. По 20-50 гривень. «Коли там з’явилися ми – водії змогли їздити без хабарів. І дякували нам за це».
І ще одна «транспортна» цікавинка: на Донеччину бійців Нацвагрдії привезли звичайними автобусами «Неоплан». Попросили у шахтарів, каже Андрій. «Може, це така хитрість, – іронізує він. – Мовляв, ми просто туристи». Але насправді йому майже не смішно.
Величезна проблема – документи. Ті, хто тільки має їхати на війну, їх начебто має. Але помилки там не тільки у прізвищах хлопців, а й навіть у назві МВС – пропущені літери. «Чи не скажуть потім, що це якесь неіснуюче міністерство?», – гадає Олег.
Під Слов’янськом – ще гірше. «Тим, хто не служив, в нас не хочуть відкривати військові квитки. А посвідчення Нацгвардії у багатьох – проста картонка. Навіть без фотографії. Декому і такої не дали», – розповідає Андрій.
Військовий квиток, каже керівництво, потім можна буде зробити на мирній землі. Постфактум. Одак відсутність нормальних документів вже призводить до негараздів. По-перше, у військових квитках мають бути записані номери виданої гвардійцям зброї. По-друге, вони побоюються, що відсутність нормально оформлених документів – це можливість не заплатити їм ані копійки потім. А найстрашніше – поточне. «Одного пораненого хлопця нашого, що був без документів, відмовились везти у шпиталь. Штопали на місці…»
