Видання зазначає, що щороку близько 1 млн. людей, в тому числі вчителів, лікарів та студентів відправляють на бавовняні поля Узбекистану для збирання «білого золота». Їх примусово забирають із робочих місць та шкіл, іноді під загрозою звільнення або фізичного насильства. Проте, зазначає The Economist, ці «робітники» опинилися на полі не через бідність, а для того, щоб «допомогти уряду заробити трохи грошей».
ЮНІСЕФ та Світовий банк розробили пропозицію ґранту на суму $49.9 млн. для підтримки освіти в Узбекистані. Проте, як стверджують журналісти The Economist, «у заяві не йдеться про те, що величезна кількість учнів і викладачів в Узбекистані пропускають навчання два місяці в році, тому що вони витрачають час на бавовну». Захисники прав дітей критикують цю грошову допомогу, оскільки вважають, що ЮНІСЕФ «забув про своє призначення – попереджати примусову дитячу працю». Крім того, активісти зараз побоюються, що великі вливання міжнародної допомоги можуть приховати проблему, а не вирішити її».
Як пише видання, «до комерційного бойкоту узбецької бавовни в останні роки долучилося понад 130 роздрібних торговців одягом. Проте наскільки вона ефективна, залишається незрозуміло. Згідно з повідомленнями у російській пресі, Китай планує купити половину усього врожаю бавовни в Узбекистані. Бангладеш є вже великим покупцем. За деякими оцінками, 83% цьогорічного врожаю може бути відправлено до цих двох країн».