Коли Владімір Путін пояснив анексію Криму тим, що він скрізь мусить захищати російськомовних, The Economist сприйняв цей аргумент без особливого захвату: оскільки мовні кордони не збігаються з державними, це закінчиться хаосом. Зараз ми змушені визнати, що з таким підходом до міжнародних відносин ми показали власну ганебну консервативність. А позаяк пишаємося тим, що здатні виходити за рамки стандартного мислення й підноситися до осяйних вершин неординарної думки, то чом би й нам не придивитися до оригінальної ідеї радикального путінізму та не розвинути її плідно ще дужче? Відтак ми перекроїли карту світу відповідно до принципів Путіна. Гадаємо, наші читачі погодяться, що вона тепер бачитиметься вельми привабливою.
Під мудрим проводом товариша Путіна для старих колоніальних імперій мають настати золоті дні. Португалія зможе повернути собі Бразилію, Іспанія – більшу частину позосталої Центральної та Південної Америки, а Франція – Західної Африки (що навряд чи викличе протести місцевого населення, адже більшість урядів у тих краях нині геть негодящі). На світ з’явиться могутнє Скандинавське Королівство, яке включатиме в себе і Фінляндію, хоча фінська мова дуже відрізняється від скандинавських. Але якщо шведська – друга мова у Фінляндії, то у вікінгів будуть вагомі підстави провести щось на кшталт мирного злиття на основі спільних культурних цінностей, якими вони прославилися на цілий світ.
Читайте також: Протест у Франкфурті: сьогодні – Україна, – завтра Європа
Від Атлантики до Індійського океану простягнеться об’єднана Аравія. Коли-не-коли спалахуватимуть сварки між сунітами, шиїтами, християнами і прихильниками застарілих поглядів на націю, але, згуртовані спільною мовою, араби обов’язково дійдуть ладу і згоди, особливо якщо об’єднаються й розіб’ють носіїв мови фарсі по той бік Перської затоки. Обидві Кореї стануть одним цілим, на щастя. Або ні – залежно від того, котра візьме гору.
Позаяк гінді й урду – зрозуміла обом спільнотам суміш санскриту й перської мови, то Індія може заявити про свої права на Пакистан і навпаки. Наявність в обох сторін ядерної зброї додасть пікантності дебатам про мовний пріоритет.
Ну, і найголовніше – Британія знову поверне свою імперію, включно зі Сполученими Штатами (адже англійською раніше заговорили на островах). Очевидно, доведеться дати Бараку Обамі якусь почесну посаду (приміром, посідача мішка з вовною в Палаті лордів1) і гарну мантію. Проте Британії необхідно буде віддати Росії кілька лондонських вулиць, заселених переважно олігархами, а також ФК «Челсі». У редакції The Economist теж утворилася чимала російськомовна меншина, яка хотіла б заручитися захистом із боку пана Путіна напередодні обговорення чергового підвищення заробітної плати.
Читайте також: Стримати Путіна – не відлякати росіян
Але є одне «але». Таку консолідацію підриватимуть рухи за мовну незалежність. Від мандариномовного Китаю відколюватимуться десятки уламків. У Центральній Америці агітуватимуть за автономію нащадки індіанців майя. В Африці вимагатиме незалежності Суахіліленд. 7 млрд землян розмовляють сімома з гаком тисячами мов; у самій лише Росії їх понад сто. Можливо, трохи подумавши, Путін схаменеться поки ще не пізно.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com