Цьогорічні програми кандидатів на Президентський пост зробили маленький крок вперед в порівнянні з попередніми роками, де виборця свідомо “годували” голим популізмом. Обіцянки стали більш конкретними і чіткими, але залишається високий рівень використання абстрактних та популістських тез.
Апокаліпичні пророцтва на початку більшості текстів, схоже, покликані компенсувати недостатність ідейного і візійного наповнення, а інколи і змістовності текстів. Замість того, щоб пропонувати цілі та вектори розвитку, кандидати здебільшого лякають виборця і обіцяють покарати всіх винних. В антикорупційній частині це виливається на перекладання відповідальності за боротьбу з хабарництвом на бізнес, народ, громадянське суспільство, міжнародну спільноту – тільки не на саму владу. Безперечно, що звільнення від корупції – справа рук всього суспільства, але в передвиборчій програмі логічно очікувати побачити програму дій кандидата, а не розповідь про важливість тих чи інших змін.
Проте без кадрових і структурних змін подальший розвиток країни дійсно неможливий. Тож розглянемо антикорупційні і люстраційні плани кандидатів детальніше.
Можливість відкликати непідходящих політиків попонує громадянам Ольга Богомолець, щоправда, не уточнюючи механізм реалізації громадянами цього права, а також критерії для відкликання посадових осіб. Надію на створення систем влади, в якій не буде спокуси корупції, вона покладає на новітні технології: “Запровадити електронні сервіси для громадян, в тому числі «електронний Уряд» та «електронну демократію» та впровадити у суспільство нову модель справедливого відкритого виборчого процесу без політичної корупції і залежності від олігархів”.
Читайте також: Навіщо йдуть у президенти не популярні кандидати
Рішуче налаштований і Петро Порошенко. Судячи з його програми, значну частину відповідальності за боротьбу з корупцією кандидат перекладає на саме суспільство. Порівняно з тим, яку увагу кандидат приділяє цій темі, конкретних кроків для подолання проблеми в програмі небагато. Близький до майдану, він покладає надії і на громадянське суспільство, яке в разі його перемоги має отримати “дієві механзми контролю за діями влади”. Інструменти для такого контролю – доступність інформації про рішення органів влади всіх рівнів, відкриті кадрова політика, інофрмація про спосіб життя чиновників і політиків. Підвищення прозорості, це, звісно, добре, але постає питання: чи саме по собі це зменшить кількість розкрадених коштів? Зважаючи на кількість публікацій і журналістських розслідувань про корупційні випадки за часів минулої влади, наявність інформації ще не гарантує наявність бодай якого розслідування. Як подолати цю проблему – кандидат в своїй програмі не уточнює.
Разом з тим, кандидат покладає надію і на українців. На його думку, прості люди мають перестати давати хабарі: “Усвідомлення, що пропонувати та давати хабар так само аморально, як його вимагати та брати. Утвердження в якості свого роду національної ідеї нетерпимості до корупції.” Про те, що в українських реаліях хабар може бути єдиним способом добитися реалізації свого законного права, і що робити, аби це змінити, кандидат не уточнює.
Серед конкретних законодавчих ініціатив, які слід очікувати від пана Порошенка, – зменшити кількість і розмір податків для підприємців, “перекрити” офшори. Він пропонує провести люстрацію за корупційною ознакою в судових, правоохоронних, податкових і митних органах. Є надія на те, що дієвим заходом буде обіцяне “формування професійного корпусу державних службовців, їх соціальний захист та посилення відповідальності”.
Мабуть найбільше уваги антикорупційній тематиці серед усіх кандидатів на Президентський пост приділила в своїй програмі Юлія Тимошенко. Є досить конкретне бачення люстрації: притягти до відповідальності суддів, прокурорів, працівників міліції, всіх посадовців, причетних до політичних переслідувань, порушень прав людини, неправосудних рішень, невиконання рішень Європейського суду з прав людини та до корупції. Як і Ольга Богомолець, Тимошенко обіцяє запровадити механізм відкликання народного депутата. Як і в програмі Порошенка, покладаються надії на відкритість інформації і громадський контроль. Серед законодавчих ініціатив на нас чекає новий закон про державні закупівлі та перекриття офшорів.
Чиатйет також: Вектори без Віктора: геополітичні концепції кандидатів у президенти
Досить конкретні, але ризиковані кроки передбачені для ліквідації корупції: надати широкі повноваження, зокрема, право на провокацію хабара незалежному Національному антикорупційному бюро, надати громадянам право вести приховану аудіо- відеореєстрацію під час спілкування з корумпованими чиновниками.
Серед її тез є і такі, які виглядають ідеалістичними і навіть популістськими, позбавлені більш конкретних пояснень щодо того, як саме це планується зробити: “змусити олігархів сплачувати податки у повному обсязі в Україні”, “арештувати і повернути Україні незаконно відчужену власність та кошти держбюджету, які корупційним шляхом були виведені за кордон”.
Колишній міністр палива і енергетики України, а нині кандидат на посаду Президента, регіонал Юрій Бойко бачить в антикорупційній діяльності фінансовий ресурс для розвитку країни. Але судячи з програми його бачення вирішення проблеми виглядає дуже примітивно: “Рецепт простий – максимальна прозорість взаємодії між бізнесом та державою помножена на відмову громадян толерантно ставитись до спроб хабарництва”. Тобто виходить, що у розкраданні, за його ж словами, мінімум 160 мільярдів гривень щорічно винні самі громадяни і непрозора взаємодія із бізнесом? Схоже, що високопосадову корупцію кандидат або вважає незначною проблемою, або не має реального наміру її вирішувати. Нагадаємо, що славнозвісна історія “вишок Бойка” стосувалася саме високопосадової корупції в особливо великих розмірах. Питанню люстрації уваги в програмі кандидата не приділено зовсім.
Програма Анатолія Гриценка загалом написана неконкретними гаслами. В "антикорупційній” частині кандидат демонструє популістську готовність до дій: “очищу державу від корупції, змушу чиновника дотримуватися Закону. Проведу люстрацію чиновників, насамперед суддів і правоохоронців”.
Цікавим і навіть смішним способом обійшов антикорупційну проблематику колишній Харківський очільник Михайло Добкін. Він обмежився спробою налякати корупіонерів суспільною думкою: “Керівники регіонів, депутати й судді повинні розуміти, що у випадку поганої роботи, хабарництва й кумівства вони не зможуть розраховувати на довіру людей у майбутньому”.
Тезка колишнього міністра податків і зборів, лідер Української народної партії Олександр Клименко планує долати корупцію шляхом зменшення податкового тиску на бізнес. Він вважає, що це має відбутися за рахунок зменшення соціальних обов'язків держави. Також кандидат має намір слідкувати за доходами держслужбовців, підвищивши при цьому їм заробітну платню. Питання люстрації кандидат в своїй програмі не розкриває.
Читайте також: Українське питання для Європейського парламенту
Клименко – не перший кандидат, який говорить про корупцію як про явище, спровоковане виключно неможливстю для бізнесу виживати легальним шляхом. Нажаль, з нещодавної історії, хоч би і на прикладі славнозвісної “сім’ї” ми пам'ятаємо, що бізнес представників родини держслужбовця може зростати в десятки разів за невеликий період часу. Тобто питання виживання бізнесу виключено. Як попередити повторення такого сценарію в майбутньому – поки що чіткої відповіді від кандидатів не маємо.
Черговий кандидат, що обіцяє запровадити відкликання депутатів – Олег Ляшко – судячи з усього, почне з реформування правоохороної системи. Кандидат обіцяє досить кардинальні кроки – змінити особовий склад правоохоронних органів, обіцяє передбачити виборність суддів і жорстокішу відповідальність за хабарнцтво. Особливу увагу пан Ляшко обіцяє приділити люстрації – “викоріненню перевертнів та пристосуванців у новій владі”.
Присутність на політичній арені гравця, що пропонує більш радикальні радикальні шляхи, ніж ми звикли бачити, безперечно збагачує політичний процес. Але кожен радикальний крок супроводжується певними втратами та ризиками. Наприклад, одночасне звільнення великої кількості правоохоронців спричинить цілий ряд короткотривалих і довготривалих наслідків, зокрема, працевлаштування звільнених осіб. Прорахунку таких наслідків в програмі Ляшка уваги не приділено.
Важко прокоментувати антикорупційний компонент програми Петра Симоненка: “прозора і чесна система державних закупівель, подолання корупції в розподілі бюджетних коштів” – схоже, комуністична пратія і досі робить ставку на декларативні і популістські гасла.
Звичними гаслами користується і Сергій Тігіпко: “реформувати державний апарат. Ліквідувати підґрунтя для виникнення корупції” – тези, які не дають уявлення про те, що ж насправді збирається робити кандидат. З конкретного маємо обіцянки знову ж таки запровадити процедуру відкликання депутатів усіх рівнів, імпчмент Президента. Так само неконкретно кандидат обіцяє провести і судову реформу.
Досить предметно і разом з тим сміливо представляє свою антикорупційну політику Олег Тягнибок. З найбільш радикальних тез: – “відшкодовувати моральні або матеріальні збитки, яких зазнає особа через неправомірні рішення органів державної влади, місцевого самоврядування та дії посадовців, у повному розмірі коштом винуватців. Відшкодовувати збитки за неправомірне судове рішення коштом судді, що його ухвалив; – встановити обов'язкову перевірку держслужбовців та кандидатів на виборні посади з допомогою "детектора брехні" на причетність до корупційних дій, співпраці з іноземними спецслужбами та наявність подвійного громадянства”. Крім того, йдеться про скасування депутатської недоторканності, заборону політичних переслідувань, крім випадків антиукраїнської, антидержавної, українофобської діяльності, підвищення відповідльності за корупційні злочини, контроль видатків посадовців та ін.
Позиція щодо люстрації також досить радикальна: усунення від влади кандидат обіцяє колишнім радянським дерслужбовцям та таким, що працювали за режиму Янукавича, якщо вони віддавали злочинні накази. Унікальною для передвиборчих програм також є обіцянка оприлюднити списки аґентів КҐБ СССР – ФСБ.
Загалом програма кандидата виглядає хоч і предметно, але нагадує скоріше “латання дірок” і “виправлення помилок”, ніж створення цілісного бачення антикорупційної політики.
Не менш радикальних кроків можна було очікувати і від лідера “Правого сектору” Дмитра Яроша. Натомість він пропонує прості, хоча і дещо декларативні кроки: мінімізація адміністративних процедур, легалізація любіювання, зільшення покарання за корупційні дії з довічним позбавленням права займати державні посади. На чиновників очікує атестація, люстрація, упрозорення роботи та електронне урядування.
Висвітлений пласт проблем охоплює тільки один сектор корупційних ризиків, такі питання, як знову ж таки високопосадова корупція та конфлікт інтересів на державній службі з тої чи іншої причини залишились без уваги.
Висновок, який випливає з такого огляду програм претендентів на головне крісло нашої держави, – неоднозначний. З одного боку, в порівнянні з попередніми президентськими перегонами ми маємо набагато більше уваги і конкретики щодо такого болючого питання. З іншого, є цілий ряд недоліків: по-перше, мало хто з кандидатів вклав в текст своєї програми заходи щодо усіх рівнів та видів корупції. Погляд на це явище в більшості випадків спрощений та поверхневий. Проблему конфлікту інтересів як менш очевидну причину для виникнення корупції не пропрацьовано взагалі. Більшість програм містять або гасла, або нагадують “латання дірок” – сукупність “точкових” заходів, при повній відсутності стратегічних бачень. Тому як висновок можна сказати, що кандидати, відповідаючи на суспільний запит, роблять кроки вперед, але процес зростання буде нелегким і тривалим. А на виборця чекає нелегкий, але відповідальний вибір, що і має визначити долю цього процесу.