Можна говорити, що негласним лідером інакомислячих росіян став колишній «в’язень сумління № 1» Міхаіл Ходорковскій. Або ж принаймні він не без причин претендує на цю роль. Тут слід згадати одну з його перших і найгучніших появ в Україні. А саме лекцію для студентів КПІ в березні. Колишній очільник компанії «ЮКОС» завітав до Києва поговорити про російську агресію. Він одразу заявив, що хоче представити погляд на події частини російського суспільства, яка керується дійсними, а не уявними національними інтересами РФ». Логічно, що мови про українські інтереси в цьому виступі й бути не могло. Випереджаючи реакцію зали, Ходорковскій додав, що його думка може відрізнятися від української, але її теж корисно почути. Власне, екс-олігарх був обережний, але послідовний у відстоюванні інтересів Росії.
Так, колишній в’язень рішуче засудив анексію Криму і визнав за українцями право захищати свою територію навіть зі зброєю в руках, проте не забув згадати, що врегулювати ситуацію в АРК могло б «створення широкої автономії, наприклад такої, яку має Шотландія у складі Великої Британії».
Дісталося тут і вітчизняним можновладцям за скасування скандального мовного закону, який у 2012 році викликав хвилю обурення і навіть призвів до такого собі міні-Майдану біля Українського дому. На думку російського гостя, українська нова влада надто поспішила зі скасуванням цього документа, який де-факто прирівнював російську до другої державної. Продовжуючи тему, Ходорковскій припустив, що після такого рішення Верховної Ради «значна частина населення України відчула для себе загрозу» в мовному питанні. А далі набір традиційних для російського громадянина страшилок про можливість насильницької українізації в… Україні.
Читайте також: Директор музею Берлінської стіни подякувала Путіну і порівняла його режим з нацистським
«Ми пам’ятаємо про роки насильницької русифікації в Україні й не збираємося скидати їх із рахунків. Це було. Але сам по собі цей прикрий факт не є підставою здійснювати насильницьку українізацію або хоча б думати, що така українізація в принципі можлива», – заявив із трибуни Ходорковскій і одразу ж додав, що такі інформаційні приводи у своїх інтересах може використовувати пропаганда.
Східнослов’янський світ замість «Русского міра»
Власне, риторика путінського опонента свідчить про те, що він не надто сприймає Росію окремо від України. І всіма силами намагається втримати цей зв’язок, який, за словами самого Ходорковского, починає стрімко зникати.
Більш, якщо так можна сказати, імперіалістичні погляди російський демократ продемонстрував під час виступу на конгресі «Україна – Росія: діалог», який був організований спільно з «Третьою українською республікою» Юрія Луценка. Ходорковскій заявив, що Москва втрачає можливості стати центром усього східнослов’янського світу.
«У результаті амбіцій нашого президента надовго чи назавжди заблокована можливість для Москви стати центром тяжіння всього східнослов’янського світу. У результаті цієї глибоко непродуманої політики місце слов’янського центру може через тисячоліття повернутися до Києва. Фактично похована ідея об’єднання православної церкви навколо Москви», – сказав колишній політв’язень.
Можна говорити про певні паралелі зі світоглядом нинішньої російської влади. Зокрема, і в питанні об’єднання православної церкви навколо РПЦ, що, як відомо, давно стала невід’ємною частиною путінської влади. На додачу в інтерв’ю письменникові Дмітрію Бикову Ходорковскій зізнався, що щиро бажав би приєднання Донецька до РФ. Щоправда, з вельми своєрідних причин.
Читайте також: Ламберто Занньєр: «Україна має захищати себе. Вона не повинна бути жертвою конфлікту політик ЄС і Євразійського cоюзу»
«Отримати не десь там у Криму, який відокремлений від України, а в безпосередній близькості, у восьмистах кілометрах від Москви, шахтарський регіон, де шахтарі за 20 років свободи навчилися протестувати, – це означає так розгойдати човен, як ніяка опозиція не зуміє», – щиро зізнався колишній російський олігарх.
Щоправда, одразу ж виправився, додавши, що сумнівається в бажанні більшості населення Донецька інтегруватися до братньої Росії.
«Я не вірю, що велика частина Донецька хотіла б приєднання, то не Крим, ризики куди вищі, і тріумфального входження в Східну Україну, швидше за все, не буде. Але якби це сталося, в Росії з’явився б такий детонатор, що, приєднуючи його, слід було б тричі подумати», – зазначив екс-в’язень.
Самореалізація через Україну
Можна говорити, що такими своїми виступами, та й візитами, Ходорковскій може готувати в Україні підґрунтя для власного проекту та шукати шляхів до певної публічності, з чим у сучасній Росії можуть бути великі проблеми. Так, на думку директора Інституту євроатлантичного співробітництва Олександра Сушка, колишній російський олігарх шукає «свою» нішу.
«Ходорковскій шукає нішу, намагається знайти, де і в який спосіб може застосувати себе, лишаючись публічним і просуваючи певні ідеї. Він бачить таку нішу в Україні. Він бачить нішу для образу іншої Росії, яка не поділяє підходів Путіна. Бо в сьогоднішній Росії немає сили або групи людей, які володіли б і волею, і бажанням, і ресурсами відбудовувати такий місток», – переконаний Сушко.
Утім, на його думку, швидких дивідендів така робота не принесе.
«Не думаю, що для Ходорковского є великі негайні вигоди в Росії від такого позиціонування (в Україні). Це радше робота на певну стратегічну перспективу. Наразі я не бачу в РФ запиту на таке лідерство. У випадку Ходорковского то швидше ніша міжнародного громадського діяча», – вважає Сушко і додає, що за режиму Путіна навряд чи йому вдасться реалізуватися як російському діячеві.
Між тим український політолог Вадим Карасьов припускає, що колишній голова компанії «ЮКОС» намагатиметься створити власний політичний хаб, як свого часу вчинив інший олігарх Боріс Бєрєзовскій.
Читайте також: «Європейці зраджують власним принципам, залишаючи українців без допомоги»
«Відсиджуватися у Швейцарії Ходорковскій не хоче і не може. Оскільки і в Україні, і в Росії почався черговий політичний цикл, цикл серйозних змін. Тому екс-в’язень, який уміє прораховувати не лише бізнесові, а й політичні ситуації, потребує плацдарму, щоб бути у звичайному, комфортному політико-культурному середовищі, поряд із Росією. Водночас потрібно відчувати пульс політичного життя в Україні та РФ. А, як відомо, зміни в Україні генерують зміни в Росії і часто навпаки», – зауважує політолог.
«Ходорковскій у таких починаннях не піонер. Свого часу Бєрєзовскій намагався створити в Україні свій політичний хаб, але тодішня українська влада цього не дозволила, тож він облишив таку ідею. З Ходорковскім ситуація інша: він діє обережніше, спокійніше і, очевидно, продуманіше», – зазначає експерт.
Хоча наразі зарано казати про те, що позиція як Ходорковского, так і іншої частини російських лібералів хоч якось може вплинути не те що на політику Владіміра Путіна, а на громадськість загалом. Оскільки в РФ ліберали становлять меншість і затавровані званням п’ятої колони.
Власне, можна стверджувати, що наразі Ходорковскій намагатиметься боротися за збереження зв’язків між українцями і росіянами, оскільки раптовий розрив таких контактів, найімовірніше, негативно позначиться на європеїзації РФ і призведе до скочування останньої в «азіатчину», що для ліберальної частини тамтешнього суспільства є катастрофою. Втім, не варто очікувати від них розуміння українського питання. І тут вже мова не лише про Ходорковского, а й про, скажімо, ту саму російську журналістку Юлію Латиніну, яка нещодавно в ефірі «Эха Москвы» нарікала на те, що серед донецьких сепаратистів немає інтелігенції, і, що та, мовляв, здебільшого виступає проти федералізації. І про екс-редактора Lenta.ru Ґаліну Тімченко, яка на тому самому конгресі, що був організований за підтримки Ходорковского, виступала проти припинення в Україні мовлення відверто пропагандистських «Первого канала» та «НТВ». Сюди ж можна зарахувати й опозиціонера Алєксєя Навального, який нині відійшов на задній план, проте ще два роки тому запевняв, що «українцям ввижається змова щодо захоплення України росіянами». Адже навіть за, здавалося б, демократичних поглядів російський лібералізм таки має певні «імперські хвороби» путінської Росії.