Ольга Лозинська, 18 років, Львів, Голос львівського Євромайдану, студентка Львівської національної музичної академії
– Вдома, звичайно, розмовляємо українською. В академії, коли потрібно перечитувати музичну літературу (я музикант), зрідка беру стару радянську. А її більша частина… Шукаю польську з принципу, рідше англійську. Російська мені до відрази чужа, коли вона звучить у Львові.
Українська мова повинна залишатися титульною, домінуючою. Недарма Ліна Костенко писала: «Рятуйте мову, колись вона врятує нас». І вона рятує нас зараз, рятує нашу єдність, але це замкнений процес: мова рятує нас, пізніше ми мову, і так увесь час… Давайте називати речі своїми іменами: російська – це, по суті, мова окупантів, вона домінувала і домінує в підручниках, пресі, на телебаченні та радіо. Моєму народові забороняли розмовляти і писати рідною мовою, всюди насаджуючи «братскій магучій язик». Найбільше піддалися східняки – їх штучно змішували з людьми, які приїхали далеко з-за Уралу або близько до нього. Їй-богу, різниці немає. Просто росіян привезли до сіл у хати, в яких на стінах ще висіли українські вишивані рушники, а от самі їх мешканці вже лежали десь у братських могилах разом з іншими замордованими голодом чи розстріляними за свою українську горду вдачу.
Потрібно коригувати свідомість. Я не хочу цими словами образити когось, зовсім ні. Необхідно, як на мене, істотно змінити навчальну програму, прищеплювати діткам любов до рідного краю, як це роблять у нас у Львові.
Українці повинні нарешті зрозуміти, що йти на поступки – це неправильна стратегія. Просто провальна. У кінцевому підсумку виходить одне й те саме: ми програємо.
І тут не діє принцип «програємо битву – виграємо війну». Переможці не програють битв, коли на кону гідність і честь нації.
Що буде цього року у Львові 9 травня – питання, яке нікому не дає спокою. Впевнена, провокації будуть, ярлики «фашисти» клеїтимуть недолугі, пересічні особи… Але, поза сумнівом, совковий прапор не майорітиме в Місті Лева. Цього попросту не сприймуть львів’яни, наша інтелігенція, духівництво та й звичайні хлопченята у вишиванках, які співають «Ми хлопці з Бандерштадту»… І як пояснити цим людям, які дихають Україною і добре знають, якою ціною була утверджена оця «Пабєда», що менше ніж за тисячу кілометрів ті, хто 23 роки називався громадянином України, продають її, продають нас за ефемерну мрію «бить русскім»?
Олексій Лук’яненко, 16 років, Харків, учень 11-го класу
– У школі викладають українською. Планую вступати до Могилянки на юридичний факультет. У житті спілкуюсь обома мовами 50 на 50: у родині та з деякими друзями – російською, а з деякими – українською. До російської як другої державної ставлюся негативно. На мою думку, таку ідею підтримують здебільшого ті, хто не знає української.
З юридичного погляду я розумію, що таке федералізація, що таке децентралізація, розумію різницю між місцевим самоврядуванням та державною владою. 100% ватників, із якими мені доводилося поспілкуватися, взагалі не знають, що означають ці слова. Вони тупо слухають, що каже Раша по ТБ. Вважаю, що Україна повинна бути унітарною державою без автономних утворень. Я бував у різних частинах нашої країни. І всі вони насправді єдині. Протиріччя утворені штучно. «Услишать Васток» у сьогоднішньому розумінні цих слів означає почути не українців Сходу, а різне бидло…
На мою думку, 9 травня цього року варто було б заборонити масові заходи.
А нашій армії – звільнити міста на Сході й таким чином остаточно вже «победить фашизм».
Ольга Олександрівська, 18 років, Київ, студентка технікуму
– Мої батьки російськомовні, й тому мова мого дитинства російська. Частіше спілкуватися українською я намагалася з 12 років, бо відчула, що вона мені ближча. Навчаюся все життя українською. І в повсякденному житті послуговуюся здебільшого нею, а на російську найчастіше переходжу, якщо у співбесідника вона чиста, багата – в такому разі це справді має сенс, адже спілкування стає приємним і корисним. Вдосконалювати вміння говорити будь-якою мовою ніколи не зайве. Також російською залишилася мова мого спілкування з батьками, бо, по-перше, все ж таки звичка з дитинства, а по-друге, тут працює принцип, описаний вище, бо мої батьки розмовляють чистою, красивою російською…
Однак російська як друга державна є мильною бульбашкою, яку час від часу намагаються роздувати деякі особи задля власної вигоди. Зрештою, то лише аргумент для спекуляцій. Не більше. Реальної потреби в тому немає. Крім того, всі мислячі люди чудово розуміють, у скільки обійдеться державному бюджету переведення всіх процесів, виробництв, документації в двомовний варіант у разі встановлення другої державної, тому вимагати цього можуть або ті, хто свідомо діє на зло державі, або просто йолопи.
Жодна сильна держава не розкидатиметься своїми землями направо і наліво, як тільки на неї ледь натиснуть десь збоку. Якщо ми бажаємо бути Державою з великої літери, то мусимо зберегти, а тепер і повернути свою єдність. Ні про яку федералізацію і мови бути не може.
9 травня – День жалоби, а не свято. Так звана перемога у Другій світовій війні насправді не була нею. Тріумф комунізму, вражої ідеології не міг і не може вважатися перемогою. Позбувшись зовнішнього агресора, але маючи над собою внутрішнього, народ жив ще багато років під гнітом. То де ж та перемога?