Просто Гемінґвей і Ремарк, – ділиться він першими враженнями. – Є серед нас один чувак… Кончений. Йому начебто все байдуже. Прийшов, щоб заробити бабла на операцію доньці. І тут таких повно. Потворних, але все ще людей…»
Каже, на «базі» дуже холодно. Пробували навіть розвести вогнище просто у приміщенні. Але, зрештою, один із чоловіків заснув біля вогню й мало не згорів живцем.П’яний був, звісно… Раніше тут пили «Хлібний дар». Потім зненацька завезли «Путінку». Обіцяли й зброю…
Сам він не з Донеччини. Їхав туди, у Слов’янськ, захищати Україну. Як, точно не знав… Вийшло – розвідником у тилу ворога.
Він сидить на даху з телефоном. Розповідає, що серед сепаратистів став кимось на кшталт сотника. Платять йому 300 грн за добу. «Мені здається, ніби це не бойовий табір, – проскакує в розмові, – ніби ми просто чекаємо на російський спецназ, щоб п’яних усіх перерізали і сказали, наче то наші…»
«Їдь додому», – прошу я. – «Треба лишитися… Тут люди. Їх треба вивести, щоб не пустили на м’ясо», – відповідає. Втім, уже за кілька днів додому все-таки поїде. «Якби в них хоч трішечки було самоповаги…» – казатиме про тих, кого щиро жалів.
«Калаш» – хоч їх і роздали – не привезе. Зате привезе спогади.
Читайте також: Хто стоїть за сепаратизмом у Донбасі
Про базу сепаратистів
«Ми потрапили до села неподалік Слов’янська. Жили на побудованому за радянських часів складі. Бетонні плити, побиті вікна, протяги… Це пекло. Деякі персонажі мочилися на стіни просто у приміщенні».
«Там було чимало «агітпропівських» речей. Бачив навіть запаковані в коробку таблички на районні адміністрації – з російським гербом. Блискучі такі, під золото. Вони готуються… Щось там має бути…»
Про «інструкторів» та фінансування
«Місцеві – просто шістки. А є такі, як їх називають, «інструктора». Це стопудово росіяни».
«Крутий був наш інструктор, мужик із яйцями! Йому почали нити, що платять мало, вимагати, щоб матраци якісь приніс. Мовляв, не хочемо спати на сіні! А він такий: ви, б…дь, бійці чи хто?!. Все. Ми бійці. Мовчимо».
«Я бачив, скільки бабла вони носять із собою. Гроші знімають десь в Україні. У гривнях. Який обмінник поміняє три сумки купюр?.. Та ще й у Слов’янську?»
«Найменше платили тим, хто багато бухав. Горілки привезуть, дадуть 50 грн на сигарети – і все добре. Тим, хто не бухав, платили більше і стабільно».
«Мені інструктор дав 11 метрів георгіївської стрічки – цілу котушку. Щоб усі були «при параді».
Про бурхливу діяльність
«Нам розповідали, що ми виступимо як народне ополчення… Один раз звозили до військової бази десь в області. Їхали у хлібовозці, в темряві, думали, перекинемося. Там якогось діда з частини тягали за куртку… Якби я сказав «не бийте діда», мене відразу самого порішили б».
Читайте також: «Самовизначення» для Кремля
Про есбеушника в лавах сепаратистів
«Він такий дебіл, я в шоці. Приїхав, гладко поголений, лосьйон, усе таке. І намагається затесатися, про Росію поговорити. Дивлюся на цей цирк і думаю: зараз йому дадуть п…ди».
«Так соромно за нашу СБУ. Наче оце йде Друга світова війна і США кидають на нашу територію розвідника-афроамериканця…»
«Ми з ним відійшли в лісосмугу, поговорили. Він нічого не розповідав, але зізнався, що має відношення до силових структур. Наступного дня вже зник».
Про «соратників»
«Нехай буде така метафора: люди – це ґрунт. Якщо кидати туди зерна сепаратизму – не проростуть. А якщо 50 грн і пляшку «Путінки», то вони й рідну матір продадуть. Я такого взагалі ніде не бачив… Серед цієї публіки – жодного шахтаря, котрий розповідав би, як вкалує, як вирішив сепаратистом стати, щоб прогодувати дітей. Або якихось інших людей, яких можна умовно назвати таким середнім бідацьким класом… Це дно. Не знаю, на що вони живуть зазвичай. Може, щось пиляють та здають».
«Для мене це просто моральна травма. Чесно скажу, я вирушав туди з іншими думками. Бойова слава!.. Приїхав – а там мрак повний. Людей спочатку дуже жалів. Але… Якби в них хоч трішечки було не те, що ідейності, а якоїсь честі, самоповаги…»
Про горілку
«Був там такий мужик… Відкорковує пляшку, зриває дозатор, випиває залпом. Відкриває другу, знімає ковпачок, дозатор… Висушив! Сів. І сидить. Дивиться вдалечінь».
«Путінка» була з георгіївськими стрічками. Випив, занюхав стрічкою – і все! Росія! Хтось навіть знімав ці стрічки з горілки й чіпляв на себе. Котушка стрічки лежить, а вони з «Путінки» знімають».
Про «калаші»
«Казали, привезуть калаші. І привезли! Але роздали зовсім конченим людям. Просто набухаються й перестріляють один одного…»
"На них не збиті номери, що цікаво… На кожному автоматі – свій, заводський, унікальний. Біля приклада, зверху. Тобто можна дізнатися, звідки цей калаш. Шлях цих, мабуть, обривається ще 1991 року в Москві, або вони Афган бачили… Дуже старі. Відстріляні, певно, ще за часів Ґорбачова, – димлять, дринчать. Дерев’яні приклади аж скривило від вогкості. Якщо Рашка такими калашами воює…»
Читайте також: Європарламентарі про ситуації на сході України
Про місцевість
«Іноді їжджу в село до бабусі – і, чорт забирай, усе засіяно, хати якісь будують, життя… А там такі бур’яни, що я можу в них сховатись і партизанити ще 10 років. Узагалі жах. Люди в хаті живуть, а в даху дірка, під нею якась клейонка теліпається роками… Не побілено, не пофарбовано, паркан упав. І живуть люди! Немає кому вилізти, ту пробоїну залатати?!»
«Але й там є такі, що за Україну…»
Про повій
«Повії приходили самі, йшли по колу. Бо траси там зараз порожні…»
«Останні дві доби були найскладніші. Доти до нас весь час навідувалися нічні метелики… Але в цей момент почали школярки. Неповнолітні дівчата… Восьмий клас, сьомий, не знаю. Вони там крутяться, бо там бабло – у тих чуваків, які сидять за 50 грн, більше бабла, ніж у мамки вдома…»
Про перспективи
«Не знаю, навіщо їх стягують. Як бійці вони взагалі нулячі. Ну як алкоголік із 15-річним стажем може воювати? Навіть тими калашами вони швидше самі застреляться…»
«Їх можуть пустити вперед, коли наші підуть… Хоча я сумніваюся, що підуть. Не розумію, як так… Ходить «інструктор» українською територією з повними сумками грошей, а СБУ не в курсі? Десь у банку просто торбами знімають ці бабки – а воно не знає?!. Або прийде російський спецназ і їх завалить».
Про інших
«У нашій дислокації інших загонів не було. Але я знаю, що до Слов’янська вони постійно прибувають. І це не місцеві. Не українці взагалі. Втім, не військові, здається. Везуть багато таких собі підкачаних мужичків. Серйозних. Автобусами… Номери не можу впізнати – на них немає ані прапорця, ані номера регіону, як заведено в Росії. Транзитні якісь, певно. Може, ці люди прямують через Донеччину кудись іще. Везуть їх через Луганську область, це точно. А казали, що перекрили кордони…»
Про патріотизм
«Така хохма була… Не знаю, наскільки історія правдива. Але нібито перетинав кордон десь біля нас російський гелікоптер. На малих висотах. І мужики розповідають, що летить-летить він і стоять наші прикордонники, нічого не роблять – просто дивляться на нього в бінокль. Летить на територію – вони далі спостерігають… Може, доповідають комусь. І тут гелікоптер починає крутитися, падає на землю. Вилазять звідти закопчені пілоти. Наші під’їжджають у бобіку. Пілотів повезли кудись, гвинтокрил відтягнули… Але ніхто не стріляв по ньому! Розвернуло, закрутило, впав.
Мужики цю історію розповідають – і сміються, мовляв, росіяни – х..я.
Самі сидять за сепаратизм, за 50 грн… і пишаються нашою країною. Мовляв, у нас жоден гелікоптер іще не впав! А в росіян уже впав! Божевільний народ…»