Комісари революції

«Я просто так їм і сказав: хочете йти – йдіть!» – розповідає український підпри­­ємець Марк Зархін. Йому належить більш ніж 200 закладів громадського харчування по всій країні; багато працівників його мережі брали участь у протестах, які в лютому повалили корумпований режим Віктора Януковича. Зархін дозволяв відгули й не припиняв видавати заробітну плату. Коли в Києві почали стріляти, його піцерії в епіцентрі повстання на Хрещатику довелося стати лазаретом для поранених.
Під час суспільних потрясінь практичні потреби нікуди не зникають. Від пострадянських держав до Близького Сходу й далі – скрізь приватні підприємці забезпечують інфраструктуру революції. Вони ж таки можуть скористатись і її плодами.
Для повстань потрібні люди. Позаяк вони зазвичай працюють, їм часто потрібна згода керівництва, щоб вийти на вулиці. Під час каїрських протестів проти Мубарака у 2011 році директор студії дубляжу Аїша Селім відпускала працівників раніше, щоб ті могли сходити на площу Тахрір; інколи вони залишалися на роботі на ніч, щоб відпрацювати за пропущений час. Власник західноукраїнської компанії – розроб­ника програмного забезпечення розповів, що в його фірмі (і в багатьох інших місцевих фірмах) спеціально складали графіки роботи для працівників, які хотіли їздити до Києва на демонстрації.
А якщо протесту потрібні люди, то їх треба забезпечувати харчуванням, ліками й (особливо у холод) ковдрами та наметами. Часто це робить саме бізнес. Під час протестів у Стамбулі одна фірма встановила на площі Таксім сонячні акумулятори, щоб демонстранти могли заряджати телефони. Інша привезла біотуалети (за словами одного активіста, студенти у Стамбулі зараз бойкотують ті магазини, які не давали їм води й не дозволяли користуватися вбиральнями). У Єгипті аптекарі віддавали протестувальникам ліки, що продавались у них зі знижкою, а пекарі пропонували хліб дешевше.
У деяких громадянських конфліктах приватному бізнесу належить і терапевтична роль як основному місцю зустрічі супротивних сторін. Бізнесмени (особливо ті, кого вважають нейтральними) можуть виступати в ролі посередників. Наприклад, уродженець Індії, власник готелів і ресторанів у Північній Ірландії лорд Рана на приватних обідах улаштовував зустрічі британських високопосадовців і колишніх лоялістів.
Проте головне й найважче завдання бізнесу в часи політичних криз – вижити і далі торгувати: відбиватися від мародерів, якщо перестануть діяти закон та порядок, і переконати клієнтів, що робота триває. Магнати, яким важко залишатися поза боротьбою, інколи стикаються з особливими труднощами. В Україні пов’язані з Януковичем олігархи мерщій почали відхрещуватися від нього, коли він утік. «Ми знаємо, власники яких готелів допомагали терористам, – заявив турецький прем’єр-міністр Реджеп Таїп Ердоган по закінченні протестів у Стамбулі. – Ці злочини не залишаться без покарання».
Але крім зобов’язань і небезпек бізнес здатен мати ще й зиск від заворушень у суспільстві. Лю­­ди без особливих принципів можуть скористатися нагодою у випадку безвладдя для контрабан­­ди: через сирійсько-турецький кор­­дон їде не тільки гуманітарна допомога, а й нафта (із Сирії) та автомобілі (у протилежному напрямку). І все це, звісно, без митних зборів.
Є і законні вигоди. Приклад – історія одного сирійського банкі­­ра. Частина його персоналу втек­­ла із країни під час громадянської війни або втратила житло внаслідок обстрілів та бомбардувань. Сирійська валюта й економіка в руїнах; на інкасаторів банку нападають, щоб пограбувати. Але, як він сподівається, по закінченні війни банк пожинатиме плоди від того, що більшість відділень не припиняв діяти: «Люди скажуть: оцей банк був відкритий тоді, коли було потрібно». Крім доброї волі, є ще й дивіденди для командної роботи, вважає він, бо працівники в біді згуртовуються.
Або підйом інтернет-магазину Jumia.com після революції в Єгипті. Кількість користувачів інтернету там зросла, бо люди шукали достовірних новин. «А позаяк на вулицях було небезпечно, вони не рвалися ходити по крамницях», – пояснює Маттіа Перроні, директор Jumia в Єгипті. Так розквітла інтернет-торгівля.
Інколи шлях від лиха до доб­ра не такий заплутаний. Під час кровопролиття в Колумбії в 1990-ті Міґель Кабальєро познайомився з дочкою політика, якій набридло носити важкий бронежилет. Його фірма розробила полегшений варіант haute couture, який зараз можна купити в дорогому лондонському універмазі Harrods. Після цього запустили у виробництво лінію куленепробивних наплічників для американських школярів. І справді, немає лиха без добра, як каже наш банкір-сирієць.