У. Т.: Якою є стратегія роботи ОБСЄ з кримськими татарами як національною меншиною в Криму?
– Важко говорити про стратегію, коли події застають кожного зненацька. Як верховний комісар у справах національних меншин намагаюся стежити за ситуацією та перевіряти, чи помічаємо ми ті проблеми, повідомляти про них інші органи. Але переважно, звісно, питання стосується кримських татар. Вони мають представницький орган – Меджліс, і ми уважно дослухаємося до його пропозицій. Рівень участі у виборах до Меджлісу незмінно високий, що свідчить про його репрезентативність.
У. Т.: Чи є у вас спостерігачі в Криму зараз? Як ви там вирішуєте ситуацію?
– На сьогодні спостерігачів від моєї організації там немає. У нас є можливість підтримувати зв’язок із людьми, які знають ситуацію і позицію Меджлісу.
У. Т.: Чи вважаєте ви етнічних українців у Криму національною меншиною в нинішній ситуації?
– Таке визначення має виходити з їхнього боку. Ми маємо схожі ситуації на автономних територіях, де групи, що становлять більшість у решті країни, перебувають у меншості в автономії і заслуговують на особливу увагу там. Українськомовне населення в Криму є групою із іншими мовними потребами, тому ми почали їм приділяти більше уваги. Наприклад, необхідно стежити за ситуацією з їхніми школами, щоб знати, скільки їх лишиться в Криму у майбутньому.
Читайте також: Лілія Шевцова: «Захід не готовий до серйозних санкцій»
У. Т.: Якими були проблеми національних меншин в Абхазії та Нагірному Карабасі? Чи можна їх порівняти з тими, із якими стикаються зараз меншини в Криму?
– Я не пригадую жодних дій у Нагірному Карабасі. Що ж до Абхазії, то мій офіс намагається виокремити освітні потреби та необхідність вільного пересування через адміністративний кордон. Мій попередник також висловлював неабияке занепокоєння, коли в Південній Осетії ускладнився його перетин. Ось деякі типові проблеми, які мали місце раніше, і ми звертаємо на них увагу, зокрема на питання громадянства та паспортів.
У. Т.: Чи схожі вони на ті, що виникають нині в Криму?
– У певному сенсі ситуація в Криму відрізняється. На півострові вона юридично ще складніша, оскільки зараз вступає в абсолютно нову правову базу. Тому потрібно простежити, як дотримуватимуться прав меншин, зокрема освітніх потреб. Ми можемо винести певний досвід із попередніх випадків, але кожна ситуація унікальна.
У. Т.: Чи бачите ви якісь проблеми з правами меншин у Східній Україні?
– Як я вже казала, на законодавчому рівні нічого не змінилося. Так званий закон про мови діє й далі. Ситуація з російською в останні місяці не погіршилася. Проте нічого й не поліпшилося. Ми також маємо закон про національні меншини, який ніяк не відображає реальність. Структури для участі та репрезентації меншин не такі, як зазначено в документі. Ця різниця між законом та реальністю є проблемою протягом уже багатьох років, і такі меншини, як угорці, греки та інші, просять про нові структури. Уряд вирішив розпочати роботу з їх напрацювання.
Читайте також: Не стріляйте в піаніста. Де межа критики влади і сприяння ворогу?
На жаль, у Східній Україні ми зараз спостерігаємо ситуацію, коли в людей складається враження, що їхній голос не враховують. І це більш політичне питання та питання суспільства.
У. Т.: На Сході є російськомовні групи, які становлять більшість, і етнічні росіяни, які є меншістю. Яка різниця між цими визначеннями і кого ви там вважаєте меншиною?
– Думаю, дуже важливо враховувати, як групи самі себе називають. Маємо ситуацію, коли де-факто меншини говорять про себе як про спільноти замість меншин Я також хочу підкреслити чітку розбіжність, яку бачу: у вас є російськомовні українці й російська меншина. Сподіваюся, що люди не розглядатимуть згадане питання з етнічного погляду. Це також питання поваги до мови одне одного, що дуже важливо.
У. Т.: Що, на вашу думку, має бути покращено в питанні прав меншин у теперішній ситуації в Україні?
– Не поспішайте з розробкою законодавства про мови, щоб можна було визначити й інші потреби, особливо деяких дрібніших меншин. Не вирішуйте цих питань наспіх. У довгостроковій перспективі, на мою думку, дуже важливо мати чітку законодавчу базу, яка визначатиме права, особливо на участь меншин та їхню освіту.
