Загибель імперії

Минуле століття породило найжорстокішу форму імперіалізму – тоталітаризм. Її фундаторами були російські більшовики.

Більшовизм

На думку філософа Миколи Бердяєва, більшовизм – це специфічне явище Росії, один із про­явів її імперіалізму. Він був принесений на багнетах до національних окраїн (як пізніше до Європи, Азії, Латинської Америки) з російських центрів – Москви та Петербурга. Наприклад, у більшовицькій партії України на 1920 рік українці становили лише 20%. Як свідчить недавня історія, комуністичні режими всього світу виявилися нежиттєздатними без прямої підтримки Кремля. Майже всі вони загинули відразу після розпаду більшовицької Російської імперії. Останні з них (Куба, Північна Корея) – у стані агонії.

Отже, так звана комуністична імперія Радянський Союз – сучасна форма російського імперіалізму. «Старшим братом», тобто панівною нацією, в ній були росія­ни. Це не означає, що кожен із них панував над латишами, грузинами чи узбеками. Рядові представники панівного народу в імперіях не мали великих матеріальних переваг над підкореними й також були експлуатовані імперським адміністративно-бю­рок­ратичним апаратом. Однак їхня роль відрізнялася від ролі пригноблених. Представників панівної нації використовували для завоювання сусідів, а потім нівелювання їхньої національної своєрідності й утримання в складі наддержави. Культура імперської нації була інструментом нищення мови та культури підкорених народів. Під час націона­льно-визвольних повстань вони опинялись у заручниках метрополії в бун­тівних провінціях. Порівняймо сучасні ситуації на Кавказі, в Середній Азії, Придністров’ї, Прибалтиці.

Військово-бюрократичний апарат і одурманені пропагандою народні маси є тим сприятливим ґрунтом, на якому зростає тоталітаризм

Більшовизм як породження імперіалізму – це інструмент творення Російської імперії ХХ століття. Якщо росіяни будували Велику Росію (хай навіть частково на власних кістках), то узбекам, грузинам, українцям чи литовцям відводилася роль будівельного матеріалу.

Єдиною привілейованою верствою імперій, завдяки зусиллям якої вони виникали й існували, є цивільна та військова бюрократія. Вона головний носій і джерело імперської ідеї. Матеріальний зиск приваблює в її лави представників підкорених народів, які переходять до табору завойовників. Тому серед носіїв ідей російського імперіалізму опинилися русифіковані люди із грузинськими, українськими, татарськими, єврейсь­ки­ми, прибалтійськими прізвищами, що гнобили й нищили свої народи не менше, ніж представники панівної нації. Досить згадати Сталіна, Берію, Кагановича, Троцького, Щербицького, деяких сучасних діячів Росії з українськими прізвищами.

Читайте також: СРСР як Російська імперія. Чим була радянська Україна?

Носії імперської ідеології, що спочатку борються за збереження наддержави, після падіння останньої сприяють її відновленню в новому вигляді. Так, Російська імперія, що впала в лютому 1917-го, через півроку відродилася в новій тоталітарній формі – більшовизму. Вирішальним виявився факт переходу на службу до нової влади половини офіцерського складу царської армії, значної частини російської інтелігенції та чиновництва, які дуже скоро вбачили в більшовиках нових носіїв імперської ідеї.

Щось подібне сталося наприкінці ХХ століття, коли на руїнах СРСР радянська бюрократія за участю одурманених великодержавною ідеєю народних мас створила Російську Федерацію – нову версію імперії. Путінська Росія демонструє всі небезпечні характерні «принади»: обожнюваний вождь і безправні піддані, надцентралізація влади Москви над підкореними народами та провінціями, шовінізм, що межує з нацизмом, схильність до військової агресії на землі сусідів, зокрема України.

Тоталітаризм

Найкривавіші диктатори ХХ століття Лєнін, Сталін, Гітлер, Мао Цзедун, Пол Пот, Гусейн були носіями ідеології тоталітарного імперіалізму. Тоталітаризм – це вища форма імперіалізму, коли наддержава встановлює всеохопний контроль над суспільством, проникає в його первинні ланки (общину, сім’ю) і контролює кожну людину особисто.

До минулого століття низький рівень розвитку науки й техніки не давав імперській машині змоги встановити тоталітарний контроль над усіма громадянами держави. Сім’я та община віками зберігали традиції, що нерідко суперечили відповідним ідеологічним цінностям.

За сприяння технологічного прогресу ХХ століття імперська форма державного устрою наблизилася до ідеалу. Скорострільна зброя і танки зробили повстання проти деспотичної влади безнадійною справою. Електронний контроль за інформацією унеможливив будь-яку нелегальну діяльність. Монополізовані владою могутні ЗМІ дали змогу формувати й підтримувати в громадянах потрібний державі імперський світогляд від народження до самої смерті. Одержавлюються всі сфери людської діяльності, навіть духовна. Якщо за Пєтра І російська православна церква стала державним департаментом, то в СРСР вона перетворилася на філію радянської охранки – КГБ. Духовенство, учені, письменники, митці стають державними службовцями й змушені проводити в життя політичну лінію наддержави. Імперія стала тотальною.
Тоталітарні режими зазвичай укорінюються на руїнах імперій. Носії ідеології зруйнованої деспотії (військово-бюрократичний апарат, одурманені пропагандою народні маси) є тим сприятливим ґрунтом, на якому в ХХ столітті зросла найжорстокіша форма імперіалізму – тоталітаризм.

Читайте також: «Скажи-ка, дядя, вєдь нєдаром…» Звідки взялися основні міфи франко-російської війни 1812 року

Саме так у 1917 році на руїнах Російської імперії під впливом більшовизму постала перша тоталітарна імперія світу – СРСР. Пізніше досвід Владіміра Лєніна та Іосіфа Сталіна у справі тотального контролю над суспільством за допомогою всюдисущих спецслужб, ідеологічного одурманювання, масових превентивних репресій, терору, концтаборів, небувалого геноциду та етноциду перейняли Гітлер, Мао Цзедун, Пол Пот, Гусейн та інші лідери тоталітарних держав недавнього минулого.

Символом проникнення держави у сім’ю та її руйнації є розпропагований імперським мистецтвом образ Павліка Морозова, який доніс на найближчих родичів, прирікши їх на певну смерть. Саме на таких прикладах через офіційну освіту та засоби масової інформації тоталітарна держава налагодила масове виховання «нової радянської людини», гомо совєтікуса з «ковбасним» світог­лядом.

Усі імперії – це законсервовані, замкнені в собі наддержави. Прагнення вберегти загарбане штовхає їх до боротьби з новаціями, стає причиною застою і неминучого краху. Однак надцентралізація влади дає змогу імперіям зосереджувати зусилля на одному вузькому напрямі. Зазвичай це військова сфера. Тому СРСР при загальній відсталості й злиднях мав найчисленнішу армію, могутні виробництво зброї, ракетобудування та космонавтику. Величезний мілітарний потенціал разом із агресивною імперською філософією, що завжди претендує на світове панування, перетворює тоталітаризм на фактор глобальної небезпеки. Тоталітарні імперії ХХ століття, поглинувши дрібні держави, роз­в’я­зують конфлікти за конт­роль над усією планетою (світові війни). З поширенням зброї масового знищення у другій половині ХХ століття протистояння тоталітарних наддержав стає небезпечним для існування всього людства.

Читайте також: Росіє, куди несе тебе?

Від ХІХ століття в Європі та Північній Америці утвердилась альтернатива імперському устрою. Це національна держава, що становить органічну цілісність, а не утримуваний військовою силою конгломерат народів. Такі держави виникли з уламків імперій, що розпалися під час промислової революції через конкуренцію ринкової економіки. Їхня територія переважно збігається з етнічним ареалом певного народу. На відміну від імперій, економічною базою національних держав європейської цивілізації є приватна власність і ринок. Ідеї політичної демократії та гуманізму в незалежних національних державах трансформувалися в демократичний парламентаризм, правове громадянське суспільство, пріоритет прав людини. Гуманізм – визначальна риса ідеології сучасних національних держав європейського типу (Швеція, Фінляндія, Угорщина, Польща, Франція тощо).

Серед сучасних національних держав як пережиток минулих століть агонізують кілька багатонаціональних імперських монстрів, найбільшим із яких є Російська Федерація. Всі вони рано чи пізно розпадуться на суверенні держави окремих народів. Національні держави виявилися найміцнішими, найбільш безконфліктними, економічно ефективними й найменш небезпечними для сусідів.

Оскільки міжнародне співтовариство визнає право усіх народів на самовизначення в межах своїх етнічних територій, крах тоталітарних імперій ХХ століття неминучий. Однак ментальність їхніх громадян деформована тиском наддержави, а первинні ланки суспільства (сім’я, община) зруйновані. Крім того, колишня імперська еліта, а також частина одурманених пропагандою мешканців пострадянських теренів ностальгують за СРСР. Тому на руїнах тоталітаризму довго зберігатиметься загроза відродження імперського монстра в новій формі. Неоімперські намагання Москви «інтегрувати» довкола себе колишні провінції загиблої тоталітарної держави – прямий доказ цього.

І все-таки, як вважає американський дослідник Френсіс Фукуяма, розпад СРСР на мононаціональні країни відповідає генеральній тенденції історичного розвитку людства. Світова історія не знає випадків благополучного перетворення імперій, які завжди були тюрмами народів, на стабільні мононаціональні держави. Усі вони рано чи пізно розпадались або втрачали населену іншими народами периферію. Цей історичний закон – запорука незалежності України як національної держави європейського типу.