Обережно: імперія!

З легкої руки президента США Рональда Рейґана Радянський Союз назвали імперією зла. Але колишнім громадянам СРСР важко усвідомити, що таке імперія. Адже в домі повішеного не говорять про мотузку. В радянській історичній науці вивчен­­ня устрою імперських держав, м’яко кажучи, не заохочувалося.

Чим же був насправді СРСР – демократичною державою робітників та селян чи тоталітарною імперією?

Економіка та державний устрій

Імперія – надцентралізована, мілітарна держава, володіння якої є конгломератом національних територій кількох підкорених народів. Перші імперії з’явилися в часи фараонів і почали масово розпадатися з поширенням ринкових капіталістичних відносин.

Принциповою особливістю імперської ідеології є її антигуманність. Найвищою цінністю вважалася держава, а людина – цеглинкою, матеріалом, із якого вона будується

Більшість із них займали певний природно-економічний регіон. Вихід за його межі нерідко ставав причиною загибелі держави. Так, римляни завоювали Середземномор’я, але спро­­­­би приєднати землі лісової смуги Європи закінчилися для Римської імперії крахом. Під сильним впливом Золотої Орди формувалося Московське царство, на якому постала Російська імперія. Тому її європейські колонії (Польща, Фінляндія, Прибалтика, Україна), що мали тісні економічні та культурні зв’язки з Європою, традиційно виявляли сильні відцентрові тенденції. Це стало однією з головних причин розпаду СРСР.
Економічною основою класичних імперій був азійський спосіб виробництва, якому не притаманна приватна власні­сть. Все в країні належало державі в особі імператора, царя чи фараона. Відбувалося одержавлення суспільства. Позбавлені засобів існування підлеглі були в рабській залежності від володаря і вважалися його холопами. «Раб – це людина, позбав­­лена май­­на», – казали давні греки. Ступінь залежності громадян від держави став абсолютним, як це було в СРСР.

Читайте також: Геть від Москви, назад у Європу!

Імперські режими від Стародавнього Єгипту до країн розвиненого соціалізму, як правило, базувалися на державній власності, а приватну під різними приводами нищили. Так, народження Третього Рейху знаменувалося послідовним обмеженням приватної ініціативи і націоналізацією підприємств. При цьому Ґеббельс переконував населення, що власність передається трудівникам країни, а держава лише захищає та відстоює їхні інтереси. Ця пропагандистська формула універсальна для всіх тоталітарних імперій ХХ століття, зокрема й СРСР.

Усі імперії трималися на примусовій праці. А праця рабів не буває продуктивною, казав Карл Маркс. Тому економіка імперій неефективна порівняно з державами європейського, рин­­кового способу виробництва. Це й стало основною причиною краху останніх імперій ХХ століття.

Примусова праця в імперіях набувала різних форм рабства та кріпацтва. Радянський колгоспник трудився на новітню імперію сім днів на тиждень майже безплатно. Такого рівня експлуатації не знала навіть кріпацька Росія за часів царату.

Усі імперії – держави мілітаризовані. Термін «імператор» виник у Стародавньому Римі й спочатку означав «володар війська». З моменту народження імперії армія в ній відіграє вирішальну роль. Адже йдеться про конгломерат народів, які спочат­­ку завойовуються, а потім утримуються в покорі. Імперська економіка, що базується на примусовій праці, теж потребує великого війська.

Читайте також: Кримська війна: 160 років тому

За допомогою армії імперія не тільки придушує націона­­ль­но-­­визвольні повстання, а й переселяє непокірні народи в слаборозвинені регіони країни. Масові депортації завойованого населення – один із головних інструментів демографічної політики імперських режимів із моменту їх виникнення і до сталінського великого переселення народів у середині ХХ століття.

Державні структури в імперії перетворюються на окремий організм, що стоїть над суспільством і паразитує на ньому. Тому інтереси імперії збігаються з інтересами її численної бюрократії. У жертву останній приносять економіку країни, добробут і саме життя її гро­мадян. Економічно ефективні прямі горизонтальні зв’язки між виробниками і провінціями неприпустимі. Усі офіційні зв’я­зки в імперії вертикальні, тобто їх контролює та оподатковує адміністрація метрополії. Її всевладдя та нерозвинені ринкові відносини зумовлюють розподіл продукції не через ринок, а через бюрократію.

Культура

Для імперій характерне протистояння імперської культури міста і національної культури села. Денаціоналізація провінції починалася з міст. Оскільки резиденцією імперської адміністрації в завойованих провінціях стають саме вони, то першима й перетворюються на осередки культури та мови панівної нації. Національна своєрідність підкорених народів поступово витісняється на село. Його відстала культура не витримує конкуренції з міською культурою завойовників, яка має могутню підтрим­­ку держави. Розпорошене і відстале, воно стає невичерпним джерелом продуктів, дешевої робочої сили та гарматного м’яса. Яскравий приклад цих процесів дає історія України.

Імперська влада увічнює себе в помпезних та економічно безглуздих спорудах, які повинні демонструвати її невмирущість: єгипетські піраміди, монументальні пам’ятники на кшталт Батьківщини-матері в Києві. З примхи імператорів на голому місці була побудована столиця Золотої Орди Сарай, а на гнилих північних болотах – столиця Російської імперії Санкт-Петербург.

Читайте також: У полоні сталінських міфів: коли насправді і навіщо був утворений Радянський Союз?

Імперії формувалися не в результаті природної, економічної та етнічної інтеграції людей в єдину державу. Інструментом їх творення було насильство над народами. Відповідно державний устрій імперій завжди має форму ієрархічної піраміди, яка є оптимальною для насильницького, командно-адміністратив­но­­го правління. На вершині цієї адміністративної піраміди обожнюваний верховний володар, що мешкає у священній столиці. Остання – еталон для провінції. Кремлівський палац з’їздів із сивими ялинками був розтиражований по всій країні в тисячах обкомів, міськкомів та райкомів партії. Вулиці Лєніна, горького, були в кожному місті СРСР, а помпезні ВДНГ – у всіх провінційних центрах імперії: Києві, Мінську, Алма-Аті тощо.

В імперських столицях концентрувався головний творчий потенціал держави. Чингізхан і Батий вивозили до своєї столиці із завойованих культурних центрів Китаю, Ірану, Середньої Азії, Русі найкращих майстрів: архітекторів, учених, художників. Їхній творчий набуток привласнювала панівна нація, живлячи свою культуру. Імперії завжди нищили духовний потенціал підкорених народів і за їхній рахунок розбудовували культуру метрополії.

Україна, як будь-яка провінція кожної імперії, була донором культури метрополії. Вона відіграла для культури Москви приблизно таку саму роль, як завойована римлянами Греція в становленні культури Риму.
Біля джерел великої російсь­­кої літератури стояв українець Феофан Прокопович, музики – Максим Березовський, Дмитро Бортнянський, Артем Ведель. Письменник Федір Достоєвський походить із сім’ї поліського священика. Філософ Володимир Соловйов вийшов із роду Сковороди. Українцями були такі видатні діячі російської культури, як Володимир Короленко, Антон Чехов, Олексій Толстой, Микола Гнєдич, Всеволод Гаршин.

Українське коріння мали видатні поети Анна Ахматова (Горенко) та Максиміліан Волошин (Корнієнко). До слави російсь­кого малярства традиційно зараховують цілу плеяду видатних художників-українців: Дмитро Левицький, Михайло Врубель, Володимир Боровиковський, Ілля Рєпін, Микола Ге, Володимир Маковський, брати Мясоєдови та багато інших. Українцями були знамениті композитор Петро Чайковський, актор Михайло Щепкін, співаки Леонід Собінов, Іван Козловський, скульптор Іван Мартос. Навіть знаменитий російський флотоводець адмірал Павло Нахімов пишався своїм походженням з українського роду запорозького старшини Нахімовського. До чис­­ла геніальних росіян імперські ідеологи зарахували численних українських вчених, як-от Володимир Вернадський, Софія Ковалевська, Микола Мик­­лухо-Маклай, Ігор Грабар, Микола Пржевальський, Костянтин Ушин­­ський, Сергій Корольов та ін.

Читайте також: Міф Столипіна: химерний і небезпечний

Відоме твердження против­ників української незалежності, що якби діячі російської культури Петербурга не викупили Шевченка з кріпацтва, то Україна не мала б свого геніального поета. По-перше, сам Петербург у 1783 році закріпачив Україну. Адже дід Тараса ще був вільним козаком, а його онук уже став кріпаком. По-друге, хто порахує незчисленних Шевченків та Гоголів, які не доїхали до столиці імперії, так і не змігши проявити талант в Україні, яку метрополія цілеспрямовано перетворювала на глуху провінцію, свідомо нищачи її культурні та освітні центри (Києво-Могилянську академію, тисячі шкіл).

Культурні діячі підкорених народів могли реалізувати свій творчий потенціал тільки в нечисленних імперських центрах і, як правило, мовою «старшого брата». Саме тому шотландець Бернс став великим англійським поетом, а українець Гоголь – фундатором російської прози. До речі, Пушкін називав Гоголя «хохликом», а Володимир Даль писав про нього: «Его творчество можно понять, если пом­нить, что он до мозга костей малорос».

Як наслідок – живлені за рахунок потенціалу підкорених провінцій, культури імперських націй видаються велетами на тлі карликових культур більшості поневолених народів.

Імперська ідеологія

Агресивність імперій щодо сусідів породжує філософію протистояння наддержави всьому світові. Тому громадяни імперії ставляться до людей поза її межами як до варварів, істот другого ґатунку, яких імперія повинна цивілізувати. Римляни вважали варварами всіх, хто не був громадянином їхньої імперії. А громадянин СРСР не сумнівався у праві поширювати свою єдино правильну, на його думку, ідеологію по всьому світу.  

Читайте також: Люди натовпу: як створювався homo sovieticus

Могутня державна пропагандистська машина насаджує імперські стереотипи серед населення. Свідомість носія такої ідеології спрощена, чорно-біла. Він ділить людей на «наших» і «чужих», вважаючи перших джерелом усього позитивного, а других – носіями зла. Нетерпиме ставлення до інакодумців поєднується з безініціативні­стю, підсвідомим бажанням роз­­чинитися в колективі, відсутністю власної гідності. Утримати різноетнічну людність в антигуманній, деспотичній державі допомагають «образ ворога», ефект «обкладеної фортеці», що в усі часи пропагувалися імперськими режимами серед підлеглих.
Принциповою особливістю імперської ідеології є її антигуманність. Найвищою цінністю вважалася держава, а людина – цеглинкою, матеріалом, із якого вона будується. Складається враження, що народи імперії живуть майбутнім. Увесь час вони будують або Велику Росію, або всесвітнє царство трудящих, або щасливе комуністичне майбуття. Усе це приховані форми експлуатації рядових мешканців імперії її привілейованою бюрократією, що, як ми знаємо, не схильна до особистих жертв заради майбутнього.

В усіх відомих імперіях спостерігалося загальне зубожіння населення. Причому якщо експлуатація призводила до матеріального збідніння, то імперський ідеологічний контроль – до духовної злиденності громадян. Їхні інтереси зводяться до задоволення елементарних потреб. «Хліба та видовищ» – гасло плебеїв усіх імперій світу. «Ковбасна» філософія так званого совка – типовий приклад деградації свідомості під тиском наддержави.

Імперія – це конгломерат народів. Тому її ідеологи завжди наголошують на інтернаціоналізмі, рівності та розквіті націй, чого насправді не знала жодна наддержава. Усі вони без винятку мали «старшого брата», тобто панівну націю. Імперії не плекають народи, а нищать їх. Національна своєрідність провінцій смертельно небезпечна для централізованої держави, оскільки є постійним джерелом національно-визвольних змага­­нь. Тому в усіх імперіях світу послідовно проводилася політика етноциду – народонищення. Якщо на початку ХХ століття в Російській імперії налічувалося 190 народів, то в 1980-х роках у СРСР – лише 100.
Міф про злиття націй і народження принципово нової етнічної спільноти – «радянсь­кого народу» – прикривав брутальну загальносоюзну русифікацію, що відбувалася за потужної адміністративної, ідеологічної, фінансової підтримки імперського центру. За всіма параметрами так званий радянський народ – це продукт асиміляції Російською імперією поневолених етносів, яким насильно прищеплювали елементи офіцій­­ної імперської культури. Радянська людина – це або росіянин, або зрусифікований представник підкореного Москвою народу. Адже її рідна мова, як правило, російська або провінційний діалект, вона усвідомлює себе часткою російської історії, найбільш знані нею й улюблені діячі – носії російської ментальності (Пушкін, Толстой, Ґорькій, Лєнін та ін.).

Реліктом і прямою спадкоємицею імперії зла з її людиноненависницькою філософією є сучасна путінська Росія. Про це красномовно свідчить її імперська агресія в Чечні, Абхазії, Осетії, Грузії, Криму і на сході України. Сотні років нищення імперією українців, їхньої мови і культури свідчать, що нова окупація Кремлем загрожує самому існуванню українського народу.