"Не можна хвалити політиків – вони від цього псуються", – каже Леся Оробець. Якщо слідувати цьому простому правилу, стає доволі важко розповісти щось про неї саму. Ми зустрічаємось у вкрай скромному офісі неподалік від Верховної Ради. На стіні – прості мапи Європи та столиці України. На підлозі – лінолеум. Такий саме, розповідає вона, мав би бути під ногами "сильних світу цього", київської міської влади – замість дорогих паркетів КМДА, приміщення якої доцільно було б здати в оренду. Скажімо, під готель. Чому так? Бо живемо у бідній країні. Управління нею, переконана політик, має бути максимально дешевим. І максимально ефективним.
У.Т: Чи пропонували Вам посаду в уряді?
– Пропонували. В останній момент… Посаду, яка вже була погоджена Радою Майдану і закріплена за іншим кандидатом, якого я особисто підтримую. Тобто, пропонували у такий спосіб, що можливості прийняти цю пропозицію не було. Це по-перше.
А по-друге – я переконана, що владу можна брати безпосередньо у громадян. Маємо зробити все, щоб легітимізувати нашу владу. Тому готова піти на вибори.
У.Т: Брати владу безпосередньо у громадян… Отже, Ви згодні, що "погодження" кандидатів на посади міністрів з Майданом було умовним?
– Кандидатури точно погоджувалися з Радою Майдану. Втім, особисто мене не було на площі в момент, коли кандидатів оголошували на самому Майдані – в цей час я була у Львові, на ефірі. Мені розказували різне…
У. Т: Чому Ви прийняли рішення йти у мери столиці?
– Зараз проти нас веде війну Росія. Одним з найболючіших аргументів їхньої пропаганди є те, що ми – українці, які по суті повернули собі владу – не можемо навести лад у власній країні. У власному домі. Це мене дуже зачіпає, і я готова взяти ділянку роботи, під свою відповідальність зібрати команду, отримати кредит довіри і довести цю ділянку до ума. Це моя відповідь на зовнішню загрозу.
Читайте також: Леся Оробець: Місцеве самоврядування в Україні – фікція
У. Т: Це Ваше особисте рішення? Чи певної політичної сили?
– Це моє особисте рішення. Але на виборах мене підтримає політична партія «Демократичний Альянс». Я вважаю, що мер має бути позапартійним, я дотримуюсь цього правила.
У. Т: Команду набиратимете незалежно від політичної приналежності її членів? Вже відомо, хто увійде до неї?
– Хтось уже відомий. Когось ще будемо підбирати – дуже багато вільних вакансій. Ми шукаємо в першу чергу професійних і порядних людей. Вже понад 1000 волонтерів зголосилися брати участь у кампанії.
У. Т: Можливо, кілька прізвищ?
– Назву тих, хто першими відгукнулися на заклик про початок кампанії. Це Ольга Богомолець, Михайло Винницький, Василь Гацько – люди, які одразу загорілися ідеєю і заявили, що готові долучатися до команди. Але іде мова не про розподіл якихось формальних посад, а про те, що люди готові долучитися своїм професіоналізмом, порядністю, громадською позицією і високим рівнем експертності.
Я вже згадувала, що у моїй команді зараз достатньо велика кількість вільних місць. І ми шукаємо професіоналів. Принципи формування команди будуть прозорими. Буде зрозуміло, чому ця людина, а не інша – щоб це не була якась темна конячка. Буде видно, яких результатів людина досягнула і яких результатів ми від неї очікуємо.
Наразі люди готові приєднуватись у дуже різних форматах. Хтось ладен кидати все, брати відпустку, волонтерити, іти працювати і досягати. Хтось готовий порадити дати мудру пораду. І та, і інша допомога вкрай необхідна…
Раніше, ще з радянських часів, було прийнято, що політик, держслужбовець, робить вигляд, що він знає все, орієнтується у всьому. Одна людина могла очолювати сільське господарство, потім піти у рибгосп, після того – у ЦК Партії, а потім ще викладати у вищій партійній школі… І все він, дядя Вася, знає! Я перша це кажу, убийте мене: політик не може якісно розбиратись у всьому. Ключове завдання політика, маючи підтримку і довіру до нього особисто, зібрати таку команду, яка могла б професійно дати відповідь на кожне запитання.
У роботі мера будуть проекти і проектне управління. Скажімо, нам доведеться розбиратися з Бортницькою станцією аерації. І під цей конкретний проект ми будемо шукати конкретних експертів, які в цьому розбираються. Я не можу зараз сказати: "В мене на цю проблему будуть оці люди". Але по мірі виникнення проблеми буде задіяний принцип підбору кадрів – людей, які в цьому тямлять, а ми до них дослухаємось. І, виходячи з наших спільних київських інтересів, приймаємо мудре адекватне рішення.
Саме таким має бути принцип формування команди. Таким має бути справжнє місцеве самоврядування – коли людей питають, коли з людьми радяться. Коли люди самі приймають рішення…
У. Т: Яке ставлення прогнозуєте до себе з боку Партії регіонів – зокрема, пана Пилипишина?
– З Партію регіонів у нас все склалося давно. Вони починали як мої опоненти і закінчили як мої особисті вороги – багато хто з них. Роблячи речі, які просто не налазили на голову нікому… Тому з ПР все очевидно.
У. Т: А кого бачите своїми конкурентами на виборах?
– Ця кампанія дуже-дуже коротка. Думаю, всіх бажаючих конкурентів ми побачимо протягом наступного місяця.
У. Т: Здається, від УДАРу вже висувається Юрій Луценко…
– Він ще сам не заявив про свою готовність. Були якісь попередні заяви. Подивимось. Я ще сама не знаю, якою буде конфігурація перед виборами. І мені самій дуже цікаво побачити.
Я точно знаю, що я йду. Я точно знаю, що я йду, щоб перемогти. Я точно знаю, на яких принципах я йду і як я буду формувати команду. Точно знаю, що таку виборчу кампанію, як ми будемо робити – ми робимо вперше в історії України. Ніхто ще раніше не опирався на волонтерів, на прозоре формування програми, команди, принципів ведення кампанії. Це буде західна кампанія – у хорошому сенсі.
Читайте також: "Батьківщина", "Свобода" і УДАР підуть на вибори мера Києва окремо
Не буде гречки. Ми на собі відчули це… Посіяли гречку – отримали кулі. Спершу – обрали неадекватних управлінців, а потім – вони наказували вбивати людей.
У. Т: Цілком зрозуміло, що майбутній мер Києва зіткнеться з безліччю проблем та викликів. Які з них здаються Вам найскладнішими?
– Думаю, що найбільшим викликом моїм як мера буде мовчазний саботаж чиновників середньої ланки.
У. Т: Мовчазний?
– Абсолютно. Вони будуть посміхатися, говорити правильні речі, звітувати про правильні кроки… І нічого не робити з того, що потрібно. Тому одне з перших завдань – доведеться проводити управлінський аудит, перевіряти адекватність людей зайнятим посадам.
Політична воля – сонячне проміння, яке в цю гущу ніколи не пробивалось. Вся політична воля, проходячи крізь середню ланку, просто викривлювалась як явище. Мені доводилось за цим спостерігати з Верховної Ради. Відстежувались прийняття певних рішень, а коли справа доходила до втілення… "Господи, невже ми цього хотіли?!"
Думаю, що це і буде найбільший опір – опір людей, яким і при "папєрєдніках" жилося добре. Їм нічого не хочеться, їх все влаштовує. На відміну від киян.
У. Т: Яким чином можливо буде змінити ситуацію з розподілом міського бюджету, який, певно, також "влаштовує" багатьох?
– Максимальна прозорість його витрачання, яка можлива через механізм громадського обговорення перед прийняттям і електронної системи врядування. Коли кожен, хто заходить на сайт, може побачити, куди пішли кошти. Окрім того, я, як давній борець з корупцією, прекрасно розумію як мають працювати механізми тендерів і держзакупівель. Дуже схожу процедуру можна буде ввести, скажімо, і на рішення щодо земельних ділянок. Максимальна прозорість того, куди пішли кошти, і звітність – чому ті чи інші кошти були витрачені саме на це.
У. Т: Як Ви будете скасовувати рішення попередньої влади – зокрема, рішення пані Гереги?
– Ми не будемо займатися реваншизмом. Не будемо скасовувати рішення по прізвищам, які під ними стоять. Якщо ми всю Київраду завантажимо лише відміною попередніх рішень – ми ніколи не дійдемо до так званої позитивної частини роботи.
Але, певна річ, ми будемо скасовувати ті рішення, які виявились неефективними або злочинними. Тут все залежить від юридичної конструкції рішень. Якщо їх можна буде скасувати Радою – їх треба скасувати Радою. Якщо для їхнього скасування треба буде йти в суд – значить, треба буде йти в суд. Повністю розумію, що моя ефективність як мера буде залежати від того, наскільки ефективною до того моменту буде судова реформа. Якщо мені доведеться піти в "той самий" Печерський суд – одразу кажу, що саме до цієї міри я буду ефективною. А далі я буду «тролити» суд – стільки, скільки зможу. Поки ми з киянами разом не доб'ємося реформи судочинства.
У. Т: Чи можна зробити дійсно ефективним такий інструмент контролю над владою як громадські слухання?
– Я переконана, що механізм громадських слухань у нас просто недовикористаний. Маємо хороше законодавство про громадські слухання. Я його добре знаю, тому що свого часу воювала проти сміттєспалювального заводу на Солом'янці. Тоді завдяки громадським слуханням нам вдалося переграти ситуацію і закрити вже практично працюючий сміттєспалювальний завод під вікнами людей. Саме завдяки тому, що прийшли на громадські слухання адекватні кияни.
Читайте також: Громадський сектор Майдану висунув свого кандидата у мери Києва
У. Т: Тобто, це були справжні громадські слухання…
– Це були вперше на моїй пам'яті справжні громадські слухання! Там був напряг, як із ЦВК 2004 року. Туди прийшло – дякую, панове журналісти! – 5 телекамер національних. І вся Укрзалізниця – Укрзалізниця, на території якої був об'єкт, який спалював все, що проходило вагонами сміття через Київ, в 125 метрах від житлового будинку, ночами, щоб ніхто не бачив – вигребла по повній.
Громадські слухання тоді дійсно врятували. Я в них вірю. Як це має виглядати по-людські? Виноситься тема на обговорення: на Соломянці стоїть такий-то об'єкт, який заважає місцевій громаді, чи не варто його знести? Є один доповідач, який захищає проект.
Слухання мають проходити в два етапи. На першому етапі обираються опоненти, які здатні кваліфіковано опонувати тому, хто доповідає. Архітектурне питання? Значить, від громадськості має виступати архітектор, який має достатню кваліфікацію, щоб пояснити чому ні, навести свої аргументи. Після того відбувається обговорення громадське – по суті. Дві години – так дві, три – так три, чотири – так чотири. Після того проходить певне формалізоване голосування тієї громади, яка прийшла і зареєструвалась.
У нас хороше законодавство про громадські слухання! Його просто ніхто ніколи не виконував.
У. Т: Можливість киян впливати на архітектурну політику міста – це теж громадські слухання?
– Так, генплан міста – це теж громадські слухання. І вони мають проходити по заздалегідь затвердженному графіку. Захисник, доповідач, офіційно затверджені опоненти, публічна дискусія, голосування… Втім, можливо, з якихось зовсім критичних питаннях доведеться проводити місцевий референдум. В нас буде багато нелегких питань… Наприклад, питання по Андріївському узвозу – це культурна чи комерційна визитівка міста? Тут є певні протиріччя. З історичної точки зору краще зробити так, а з комерційної – інакше. І я не готова вирішувати за всіх киян. Моє завдання – почути їхню думку і зробити так, як вони пропонують.
Чимало питань впирається у прийняття генплану. Ми розуміємо, що центр адміністративний, центр діловий і центр культурний і туристичний треба фізично розмежувати. Місто задихається. Має бути грамотне зонування, інфраструктура, логістика. Потрібно долучати експертів.
У. Т: Доцільно було б "вивезти" з Хрещатика мерію?
– Я особисто вважаю, що мерія має бути, м'яко кажучи, компактною і, м'яко кажучи, дешевою. Помпезне круте приміщення на Хрещатику бюджет Києва собі дозволити не може.
Ми знаходимо офіс класу B або класу C з лінолеумом і оупен-спейсом в умовному місці, де в нас буде майбутній адміністративний центр…
Приміщення на Хрещатику виставляємо інвесторам. Що там буде? Готель? Чудово. Офісно-торговий центр? Прекрасно! Моя головна задача, мій головний біль і інтерес – гроші в казну міста. Якщо це приміщення може приносити нам більше, а ми знімемо собі скромний офіс деінде – значить, так і маємо зробити.
У нас, вибачайте, бідна держава. А якийсь чиновник ходить по коридорах 5 метрів завширшки, сидить у приміщеннях, де стеля – вісім метрів… Площа його кабінету – в три квартири. З якої честі? Маємо привчитися до того, що державне управління – це сервіс. Управління містом – тим більше. Воно має бути ефективним і дешевим. Максимально дешевим.
У. Т. Чи стане переїзд мерії у офіс "з лінолеумом" одним з ваших перших кроків на посаді мера?
– Не переїзд має бути першим кроком має… Першим кроком має бути відновлення довіри людей. Це критично. Два роки в Києві не було адекватно виборної центральної влади. Друге, що ми маємо зробити, це відновити відповідальність влади перед людьми. Це ключові речі, без яких неможливо втілювати ніякі зміни – ані лінолеуму не буде, ані офісу, ані оренди. Нічого.
Взагалі-то для того, щоб поговорити детально про перші кроки, ми маємо проговорити якими мають бути повноваження. Станом на зараз це, м'яко кажучи, «Голодні ігри». «Капітолій» змінює правила по ходу гри. Якими будуть вибори? Буде два тури? Буде окремо голова КМДА і окремо мер, чи це одна посада? Чи буде в мера достатньо повноважень? Чи ми далі будемо як Севастополь? В Севастополі все закінчилось проблемами… В Києві теж попахує проблемами. Тому, відповідаючи на питання про перші кроки, я окреслюю лише першочергові завдання: відновити довіру, відновити відповідальність. І змінити ставлення чиновників до киян. Чиновники – не боги!
У. Т. Отже, Ви проти подальшого розмежовування представницької і виконавчої влади.
– Категорично. Я вже згадувала – в Севастополі це ні до чого доброго не призвело. Переконана, що мер має мати всю повноту виконавчої влади, тому що він під своє чесне ім'я бере на себе колосальну відповідальність. В нього має бути можливість втілювати цю відповідальність.
Станом на зараз місцеве самоврядування у нас – фікція. А моя ідеальна картинка – відновлення того, чим колись закінчувалось середньовіччя. Це Магдебурзьке право. Коли місто наділяється можливістю почати дерегуляцію бізнесу, розвивати сервісний підхід… В свій час завдяки цьому після Середньовіччя міста почали багатіти. В містах почав розвиватися бізнес, торгівля. Так з'явилися кошти для культури, для освіти, для просвітництва.
У нас теж було кромешне політичне середньовіччя. Були феодали, які у закритому порядку, за "мзду" вирішували все, всіх решта «нагинали». Хто не згоден…
У. Т. Але спроби змінити ситуацію наштовхнуться на шалений спротив…
– Єдиний мій спосіб при цьому вижити – це підтримка киян. Якщо киянам це по-справжньому потрібно, якщо кияни дійсно готові – все буде добре.
Кияни заплатили надвисоку ціну за те, щоб мати право самим вирішувати своє майбутнє. Кияни, на секундочку, Майдан вистояли – щоб були демократичні зміни. І єдине, на що зараз може розраховувати мер, добиваючись цих змін – це на підтримку жителів міста. Крапка. Неможливо одному воювати з гідрою, яка відгодовувалась не один рік. Із земельною мафією, прокурорською мафією, суддівською мафією… Я прекрасно знаю, про що говорю. Я сім років воюю на цьому полі. Але… хоробрий не наступає один. Готові будемо об'єднатися?
У. Т. Маємо прикрий досвід нечисельних мітингів під Киїрадою із вимогою провести вибори. Що, як кияни втомились і після Майдану знов не демонструватимуть суттєвої політичної активності?
– Нас десятиліттями годували міфом про господарників. З радянських часів господарник – це людина, яка прийде і все за нас "парєшаєт". Це "самий умний", "самий толковий"… В ідеалі – це лисий дядько у дорогому костюмі. Синьому! Він прийде, розставить кадри і наведе порядок. Щоправда, мало хто здогадувався порахувати, що залишається після нього із того, що було до нього… Все закрто і щось там відбувається. Але люди спокійні: він господарник! Він хороший.
Таке можливо лише коли люди не беруть самі на себе роль господаря. Господарю не скажеш: "Я господарник, я крутий, я знаю краще! Я пішов «рєшать», а ви мовчіть і платіть комуналку". Людям, яких назвали "електоратом", це ще можна було втюхати. Людям, які пройшли те, що пройшли кияни – ні… Мені здається, що час настав. Я правда в це вірю. Подивимось.
У. Т. Отже, в першу чергу – допомога громади. Але громаду інколи вдається використати нечесним людям – як це було, наприклад, на Дарниці, коли "рейдери в рясах" грали на релігійних почуттях киян. І ті нещасні бабусі захищали незаконну забудову…
– Про незаконні забудови – пропоную наступні правила гри. Є об'єкт незаконної забудови? Якщо будували без потрібної дозвільної документації, пославши всю міську владу, яка мала б дати дозволи – то місцевою владою приймається рішення що робити з цим об'єктом. Якщо він має певну архітектурну чи функціональну цінність – він зберігається, але забудовник платить такий штраф в казну міста, щоб наступного разу йому було неповадно порушувати наші правила. Якщо ніякої функціональної чи архітектурної цінності об'єкт не несе – ескаватор. Взяли ескаватором і "винесли". Я особисто піду на курси категорії Е, і дуже попрошу у нашому місцевому автопарку мій власний мерський бульдозер. Пофарбуємо його в рожевий… чи у рудий колір. І тільки так.
Якщо хтось думає, що може принести комплект документів і, не дочекавшись згоди, почати рити котлован, а потім поставити нас перед фактом – "ну извините, деньги уже вбуханы" – то ідіть ви лісом!
Я готова організувати всю систему надачі дозволів на будівництво (не в історичному центрі!). Дозвіл на будівництво надається протягом трьох місяців з моменту подачі повного пакету документів. Це моя відповідальність – як я це організую. Але якщо я, як мер, побачу, що котлован починає ритися до того, як пройшли ці три місяці, або не буде всього комплекту документів, або він взагалі без документів почне ритися – вони відчують весь мій гнів як мера. Є ще один дуже важливий момент. Величезна біда – недобудови. «Еліта Центр» і десятки недобудованих об'єктів, куди люди внесли кошти. А там лише котлован. Свого часу я працювала юридичним радником Baker&McKenzie, спеціалізувалась на нерухомості. Я дуже добре знаю ту сторону медалі – як воно робилося і як не має робитися. Як робилось? Забудовник купляє площадку, риє котлован, збирає під котлован гроші. Замість того, щоб будувати, він купляє ще три площадки, і знов риє котловани, і знов збирає гроші. Все. На цьому етапі шанси повернути гроші і побудувати хоча б один з будинків – нульові. А потім приходять ті, кому обіцяні були квартири і сльозами гіркими плачуть під мерією: "Побудуйте нам наші квартири". Але гроші уже вкрадені. І ти їх вже не вернеш. Тому мені здається, що має бути наступна система: на момент дачі дозволу на початок житлового будівництва має бути 100% фінансова банківська гарантія, що будівництво буде профінансоване.
В свій час Литва пішла по дуже цікавій моделі: недобудоване житло там не продається! Литва дозволила збирати лише 10% від вартості з громадян, до 70% дає банк, усе решта має надати забудовник. Банк дуже боляче починає "пинати", щоб це будівництво відбувалося і відбувалося швидко – тому що це його кредитні кошти. Мені здається, що, маючи такі правила, ми забудемо про недобудови.
У. Т. Чи не вплине це на обсяги будівництва?
– Що краще – п'ять недобудованих об'єктів і навіки загублена довіра закордонних інвесторів до інвестицій в будівництво в Києві? Чи один об'єкт, який будується у нормальному темпі? Потім, показуючи його, можна буде знайти банківські кошти на будівництво наступних об'єктів.
Довіра вирощується поступово.
У. Т. Як щодо розміщення реклами? Її вже непристойно багато в місті…
– Дуже слизьке питання. На нього немає простої відповіді. З одного боку, аляпувата реклама, яка нав'язливо і агресивно розміщується по всьому місту, дратує багатьох киян. З іншого боку, є реклама – значить, є живий бізнес, який за неї платить. А бізнес нам дуже потрібен…
Станом на зараз бюджет міста по факту залежить він Мінфіну і Держказначейства. Хочуть – проплатять, хочуть – не проплатять. Скільки дадуть – стільки "плюхне". Ситуація має бути діаметрально протилежною. Бюджет міста має залежати від добробуту його жителів, від кількості і успішності підприємств, які працюють на його території.
Підприємствам потрібна реклама. Думаю, що адекватне громадське обговорення того, якою має бути реклама, на яку готові погодитись громадяни і у якій, з іншого боку, зацікавлений бізнес – це наш шлях до вирішення цієї дуже нелегкої ситуації.
У. Т. Що може зробити столиця для залучення більшого обсягу іноземних інвестицій?
– Магдебурзьке право. Інвестори чекають прозорих і зрозумілих правил гри і відповідального підходу. Та ж Грузія показала приклад. Маючи значно менше, ніж ми маємо в Україні – по всіх потужностях, по купівельній спроможності населення, по кількості населення, по економічним передумовам – вони стали по суті інвестиційним Клондайком, тому що запровадили прозорі й зрозумілі правила гри, які максимально сприяють бізнесу. І ми це можемо зробити.
У. Т. Київ – один з пілотних регіонів медичної реформи. Вона викликала чимало нарікань…
– До нашої команди вже приєдналась Ольга Богомолець… Думаю, що доєднається ще багато експертів в цій сфері. Загальний принцип такий: цінним кінцевим продуктом системи охорони здоров'я має бути здорова вилікувана людина, а не кількість койкомісць, грошей, потрачених на лікарні тощо. І ще один дуже важливий принцип роботи: коли у родині є хвора дитина – ніхто не починає робити євроремонт. Всі кошти, всі зусилля, вся увага йдуть на те, щоб ця дитина видужала. Є люди, для яких це питання виживання. І ми маємо знайти кошти. Тому останнє, що я потерплю – це дорогі ремонти у кабінетах директорів…
У. Т. Але інші нагальні питання "ремонтів" вирішувати доведеться – це ЖКГ. Дахи, ліфти…
– Має бути адекватний технічний аудит. Ми навіть собі не уявляємо, у якому занедбаному стані є технічні комунікації Києва. Як народний депутат маючи доступ до певної інформації, до якої не мають доступу інші, вже бачу, умовно кажучи, декілька відсотків проблеми. Фонди київського метро на 80% застаріли – а це питання безпеки! Технічний аудит потрібен для того, щоб зрозуміти, куди спрямовувати кошти в першу чергу.
Другий аудит – це аудит власності міста. Що насправді ще належить місту, що ще не встигли розікрасти?..
У. Т. Чи можливе підвищення тарифів ЖКГ?
– Я живу в місті Києві. Вчора отримала по пошті рахунок – за квартплату. 600 з хвостиком гривень. З них 300 гривень – на прибудинкову територію. Останніх 10 років, поки я мешкаю на Подолі – до цього була Оболонь – спонсором лампочки у під'їзді є я. І при цьому я щомісяця оплачую 300 гривень! Мені цікаво дізнатися – а куди йдуть ці гроші? Прибирання вонючою тряпкою раз на три місяці – це той бездоганний сервіс, який надають за мої 300 гривень?
Я хочу, щоб мені про ці гроші відзвітували. Якщо відзвітують, а потім переконають, що треба доплатити ще 15 гривень і мені квіточки посадять – може, я знайду у своєму господарстві ці 15 гривень. Але якщо мене не переконають, що кошти йдуть куди потрібно, що все чисто і прозоро – про яке підвищення тарифів може бути мова?
Наразі я бачу огидний сервіс, який трошки покращується після того, як я виношу мозок директору ЖЕКу. І то ненадовго – ефект триває, зазвичай, півтора тижні.
Я хочу інакше. Я за це гроші плачу. Те, до чого ми маємо привчити чиновників міста Києва – що вони надають послуги. З моїх податків їм платиться зарплата. Будьте ласкаві:
а) звітувати
б) робити якісно.
Кожному, хто з цим не готов миритися – моя особиста повага!
У. Т. Чи потрібно вносити зміни у законодавство стосовно статусу Києва як столиці?
– У мера має бути вся повнота виконавчої влади.
І ще – важливо – Київ є обличчям України. І, виконуючи цю функцію, Київ має мати під це бюджет. Ми маємо мати, як і чим забезпечувати це. Це державне завдання, отже, має бути певна домовленість між державним і комунальним бюджетом – яким чином.
Що ще? Ще – прозорі правила гри. Ви розумієте, що ми зараз мера собі обираємо на трошечки більше, ніж рік? І все. Напевно, тому так мало самогубць і сміливців, які готові на це піти. Я цього свідома. Чергові мерські вибори будуть восени 2015. Більше того – мені сьогодні колеги по коаліції натякнули, що чергові мерські вибори можуть бути ще в цьому році. Прийде новий президент, захоче переобрати парламент, захоче переобрати всю вертикаль місцевого самоврядування… Отже, дуже може бути, що ми мера собі обираємо на шість місяців. Це відсутність прозорих правил гри. Це суцільні «Голодні ігри». Як можна планувати відповідальне державне управління, місцеве самоврядування – не знаю…
А з іншого боку мені, як киянці, соромно – в нас два роки мера не було. І я більше не готова терпіти цей сором.