Звіт комісара з прав людини Ради Європи щодо ситуації в Україні(повний текст)

ЗВІТ

Нільса Мужнієкса

Комісара з прав людини Ради Європи

 

За результатами візиту до України

4 – 10 лютого 2014 року

 

Вступ

1. Комісар з прав людини Ради Європи відвідав Україну з 4 по 10 лютого 2014 року. Це була спеціальна місія для оцінки захисту прав людини під час подій, що відбуваються в Україні з кінця листопада 2013 року.¹ З часу прибуття Комісара Україну охопили політичні заворушення, які тривають і на момент закінчення написання цього звіту (28 лютого 2014 р.). І хоча в даній кризі будь-який звіт негайно відстає від подій, що розгортаються на місці, Комісар переконаний у користі від документування становища з захистом прав людини включно до цього етапу. На додачу до аналізу зловживання силою з боку вже ліквідованого підрозділу міліції і фактичної відсутності до цього часу слідчих дій, цей звіт також звертає увагу на основну проблему для української влади – потребу відновити довіру суспільства до правоохоронних органів. У цьому звіті також зроблено аналіз кількох довгострокових проблем з правами людини, які стали однією з причин виникнення даної кризи: потреби посилити незалежність і безсторонність судів і прокуратури, недостатнього доступу до правосуддя, нерівності сторін і браку законодавчої бази для проведення мирних зібрань.
2. Рішення відвідати Україну було прийняте в світлі подій, що відбулися в Києві та інших обласних центрах. Втручання міліції в протести проти рішення уряду призупинити підготовку до підписання Угоди про асоціацію з ЄС супроводжувалося повідомленнями, в яких ішлося про численні порушення прав людини. Відповідно до свого мандату Комісар досліджував гуманітарний і правозахисний аспекти кризи, не розглядаючи її політичний і/або геополітичний аспекти.
3. До завдань візиту входило отримання конкретної інформації про обставини застосування сили представниками державних органів, а також певних громадянських груп, які з ними могли співпрацювати, і оцінка загальної ситуації з дотриманням прав людини під час і після подій, що відбулися з кінця листопада 2013 року, зокрема, в частині будь-яких відкритих розслідувань заяв про серйозні порушення прав людини. Комісар особливу увагу звертав на інформацію, що свідчила про порушення права на життя, заборону жорстокого ставлення, а також повідомлення про викрадення і осіб, зниклих безвісти. Крім того, він розглянув питання, що стосувалися доступу до правосуддя і законодавчої бази проведення зібрань.
4. Протягом свого перебування в Україні Комісар зустрічався з в.о. міністра закордонних справ Кожарою, в.о. міністра внутрішніх справ Захарченком, заступником міністра юстиції Райком, першим заступником голови Адміністрації президента Портновим, а також головами і членами різноманітних парламентських комітетів (з питань верховенства права та правосуддя; правової політики; законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності; прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин; свободи слова та інформації; тимчасової слідчої комісії з питань розслідування подій, що відбулися в Києві 18 травня 2013 року). Комісар зустрічався також з суддями Конституційного Суду України, а також з головою Верховного Суду і головою Вищих спеціалізованих судів (з розгляду цивільних і кримінальних справ і з розгляду господарських і адміністративних справ). Він зустрівся з групою високопоставлених працівників прокуратури, в тому числі двома заступниками генерального прокурора Середою і Фроловою. Крім того, Комісар зустрічався з уповноваженою Верховної Ради України з прав людини (омбудсменом), адвокатами затриманих/ обвинувачених у зв’язку з подіями, що відбуваються з кінця листопада 2013 року, громадськими активістами, журналістами і медичними працівниками.
5. Комісар і/ або члени його делегації відвідали також лікарню швидкої допомоги в м. Київ і її ізолятор, приватну клініку «Борис» у м. Київ, ізолятор тимчасового утримання (ІТУ) в м. Запоріжжя, лікарню ім. Мечнікова в м. Дніпропетровськ і СІЗО (слідчий ізолятор) у м. Дніпропетровськ.
6. Комісар хотів би висловити свою вдячність українським органам влади за співпрацю і намагання забезпечити перебування у повній відповідності з його мандатом. Зокрема, він хотів би подякувати Постійному представникові України у Раді Європи, а також міністрові закордонних справ за сприяння у цій місії. Комісар хотів би також висловити вдячність Представництву Ради Європи в Києві за цінну допомогу і сприяння, надане в ході візиту.

Обставини візиту

7. 21 листопада 2013 року, після оголошення урядом про призупинення підготовки до підписання Асоціації про угоду між ЄС та Україною в рамках саміту ЄС і країн Східного партнерства, що мав відбутися 29 листопада у м. Вільнюс, у Києві та інших містах України почався ряд демонстрацій. Спочатку демонстрації мали мирний характер. У ніч з 30 лютого на 1 грудня надійшли повідомлення про перші сутички з загонами міліції спеціального призначення «Беркут», а також про зловживання силою з боку представників силових відомств.  Після того надходили неодноразові повідомлення про сутички між спецзагонами міліції і протестувальниками, зокрема, під час демонстрації під стінами Адміністрації президента в м. Київ 1 грудня та під час подій 11 – 12 грудня на Майдані Незалежності. Прийняття парламентом пакету законів, відомих як «антипротестні закони» 16 січня 2014 року призвело до подальшої ескалації напруги, і в наступні дні на вулицях Києва та інших міст відбулися сутички і з’явилися повідомлення про перших загиблих. Комісар з прав людини разом з іншими інститутами Ради Європи висловив занепокоєння стосовно кількох положень цих законодавчих актів, оскільки вони не відповідали принципам і стандартам, закріпленим у Європейській конвенції прав людини.² Деякі з цих законів були скасовані парламентом 28 січня 2014 року.
8. Ще серйозніша ескалація насильства почалася 18 лютого 2014 року, коли було вбито більше десятка осіб, у тому числі кілька міліціонерів. 20 лютого 2014 року відбулися найжорстокіші сутички з великою кількістю жертв (загиблих і поранених) серед протестувальників від рук снайперів в уніформах. 22 лютого 2014 року протестувальники без опору захопили приміщення президента, а парламент проголосував за імпічмент президента Януковича, який втік зі столиці. Наступного дня парламент призначив тимчасового виконувача обов’язків президента, почав процедуру формування нового уряду і оголосив про проведення нових виборів 25 травня 2014 року. Криза набула нового, небезпечного повороту 27 лютого, коли озброєні особи захопили урядові будівлі в Криму.
9. За даними Міністерства охорони здоров’я станом на 28 лютого 2014 року кількість загиблих з 18 лютого складала 82 особи, 876 осіб звернулися по медичну допомогу, 588 осіб госпіталізовано. Міністерство внутрішніх справ оголосило, що станом на 21 лютого загинули 16 міліціонерів, 565 зверталися по медичну допомогу, 410 госпіталізовано. 26 лютого МВС повідомило, що у відомчому госпіталі перебуває 72 співробітники. Того ж дня в.о. міністра внутрішніх справ розпустив підрозділ «Беркут».
10. Комісар недвозначно засуджує будь-яке застосування сили як засіб вирішення кризи, що триває. Захист людського життя належить до основних обов’язків будь-якої держави-члена Ради Європи. Комісар також висловлює шану загиблим, а їхнім родинам – свої глибокі співчуття, а також співчуття усім постраждалим.

Охорона громадського порядку під час демонстрацій і відповідальність за серйозні порушення прав людини

11. Недавні події привернули пильну увагу до питань охорони громадського порядку під час демонстрацій і дотримання прав людини українською міліцією через численні серйозні звинувачення у зловживанні силою проти демонстрантів і помітну відсутність відповідальності за такі порушення. Під час перебування в Україні Комісар зосередив свою увагу на наступних питаннях особливої ваги: надмірне застосування сили міліцією проти демонстрантів; відсутність покарання за серйозні порушення прав людини; співпраця правоохоронних органів і громадянських груп. Питання надмірного застосування сили місцевими органами охорони порядку в Україні і необхідність незалежного, безстороннього і прозорого розслідування таких звинувачень вже порушувалися попередником Комісара у листі, датованому 20 серпня 2010 року, і надісланому Михайлу Добкіну, голові Харківської обласної державної адміністрації, та Геннадію Кернесу, секретарю Харківської міської ради.

а) Надмірне застосування сили міліцією і жорстоке поводження

12. Під час перебування Комісара в Україні на початку лютого 2014 року точна кількість поранених у результаті жорстоких сутичок на той момент ще була спірною.³ Надійшли кілька достовірних повідомлень про викрадення (у деяких випадках – з лікарень) групами осіб, які, можливо, співпрацювали з міліцією. Жертви викрадень, імовірно, зазнавали жорстокого поводження, і згодом їх або передавали міліції, або залишали напризволяще. Одного з викрадених, Юрія Вербицького, було знайдено мертвим 22 січня 2014 року. На час приїзду Комісара до Києва принаймні ще четверо осіб загинули в сутичках (крім наведеного вище випадку, троє осіб загинуло від вогнепальних поранень, ще одна – внаслідок обливання водою з водомета при мінусовій температурі). Також надходили численні заяви про зниклих безвісти, дехто з них, можливо, переховувався. У цьому зв’язку Генеральний прокурор поінформував Комісара, що жодних офіційних скарг від родин зниклих не було зареєстровано.

13. Протягом свого перебування в Україні Комісар та члени його делегації опитали різних людей, які в той чи інший спосіб постраждали від сутичок. Багато з них стали жертвами жорстоких дій міліції (у тому числі колишні і нинішні заарештовані), а значна кількість опитаних отримали медичну допомогу або ще досі лікувалися в медичних закладах. Серед опитаних були також очевидці подій і медичні працівники. Одна особа, з якою зустрічалася робоча група Комісара – співробітник приватної охоронної фірми, якому, можливо, було доручено забезпечити охорону урядової будівлі під час демонстрацій і який лікувався від отриманих травм.

14. Делегація Комісара отримала численні заяви про фізичне насильство проти людей, у тому числі завдання важких тілесних ушкоджень співробітниками міліції і особами в цивільному. Ряд жертв заявляли про перевищення застосування сили під час затримання. Багато з них свідчили, що їх били вже лежачими, побої продовжувалися у відділках міліції і в автомобілях без розпізнавальних знаків під час транспортування до відділків. З багатьох повідомлень випливає, що жорстокі побої (міліцейськими палицями, дерев’яними кийками і ногами по голові) часто закінчувалися втратою свідомості. Отримано також повідомлення про погрози страти і/ або завдання важких тілесних ушкоджень.

15. Крім того, отримано низку заяв від осіб, затриманих силами безпеки, про те, що їх частково чи повністю роздягали при мінусовій температурі в імпровізованому збірному пункті в Маріїнському парку (м. Київ), змушували ставати на коліна з руками за спиною і продовжували бити далі.

16. Медичний експерт, який супроводжував Комісара, перевірив медичні записи про травми, надані окремими особами, опитаними медпрацівниками та/ або пацієнтами державних і приватних лікарень і польового госпіталю в приміщенні Будинку Профспілок на Майдані. Багато історій хвороби містили записи про фізичні знущання з боку співробітників спецпідрозділу «Беркут». Травми, описані в історіях хвороби, відповідають повідомленням про фізичні знущання, а в деяких випадках медичний експерт безпосередньо спостерігав сліди побоїв на тілах жертв, які відповідають заявам про побиття. У низці випадків зафіксовані травми включали відкриті та закриті черепно-мозкові травми (напр., струс мозку/ контузія), вибиті зуби, переломи ребер і забої м’яких тканин, завдані тупим важким предметом.

17. Медичний персонал і санітари Майдану заявляли, що вогнепальні поранення (включно з завданими гумовими кулями) відмічені в область голови і очей. Багато протестувальників отримали поранення голови гумовими або «еластичними» кулями. Під час перебування Комісара в Україні принаймні 10 осіб втратили принаймні одне око. Комісар вважає, що навіть за умов розгону насильницьких протестів немає абсолютно жодної необхідності цілитися в голову і обличчя, це – перевищення сили. Серйозних ушкоджень було заподіяно застосуванням світлошумових гранат. Водомети, очевидно, застосовувалися при сильних морозах.

18. Також надходило багато повідомлень про силовиків, які вибірково нападали на журналістів і медичних працівників. Їхні травми також свідчили про те, що цілилися в обличчя і голову. Комісару було надано фотографії медпрацівників Майдану з пораненнями голови. Крім того, медичний експерт Комісара зустрівся з хірургом, який працював добровольцем і був поранений гумовою кулею в обличчя (між лівим оком і носом) 22 січня 2014 року. Він заявляє, що на момент поранення був одягнений в уніформу «Червоного Хреста». Ця людина надала зроблений пізніше фотознімок, на якому чітко видно кульове поранення, а медичний експерт Комісара бачив шрам від рани, що гоїлась, ще через 16 днів після поранення (7 лютого). Крім того, перший заступник голови Адміністрації президента визнав, що напади на журналістів призвели до зменшення довіри до міліції в суспільстві. Комісар хотів би підкреслити, що навмисне обрання медиків і журналістів мішенями абсолютно неприйнятне, і всі причетні повинні відповісти за це перед законом.

19. Законодавча база, якою регламентується застосування міліцією спеціальних заходів для захисту громадського порядку, а також правила, що регламентують дії загонів міліції спеціального призначення, слід щонайменше ретельно переглянути і узгодити з чинними міжнародними стандартами⁴ та прецедентами Європейського суду з прав людини.⁵ Правила, що регламентують застосування спеціальних засобів міліцією для захисту громадського порядку, були спочатку оприлюднені в 1991 р.,⁶ а згодом зазнали кількох редакцій. Останній перегляд цих правил відбувся зовсім недавно, 22 січня 2014 року, коли уряд випустив Резолюції №13 і №14, якими список спецзасобів розширювався і доповнювався за рахунок аерозольних гранат «Дрейф-2», світлошумових гранат і ручних димових шашок. У новій редакції, правила також дозволяли застосування водометів за будь-яких температур (у початковій редакції застосування водометів при температурі нижче 0° C було заборонене).

20. Положення про підрозділ міліції спеціального призначення «Беркут» було прийняте Указом №1011 Міністерства внутрішніх справ від 24 жовтня 2013 року і зареєстроване Міністерством юстиції України 11 січня 2014 року. Постає питання про те, якими юридичними чи регуляторними положеннями визначалися дії цього спецпідрозділу до дати офіційної реєстрації вищезгаданого Указу. Як зазначено вище, в.о. міністра внутрішніх справ розпустив «Беркут» 26 лютого 2014 року.

б) Безкарне серйозне порушення прав людини

21. Крім наголошення потреби вжити негайних і дієвих заходів проти тортур і жорстокого поводження з боку міліції, вищезгадані події звертають увагу і на задавнену проблему безкарності. У прецедентах Європейського суду з прав людини є достатньо матеріалів, що свідчать про відсутність дієвого розслідування таких справ в Україні.⁷ Характерно, що в рішенні у справі «Каверзін проти України»⁸ Суд вказав, що «системні проблеми на державному рівні […] вимагають негайного запровадження всеохоплюючих і комплексних заходів».⁹ Він наголосив, що Україна повинна «негайно запровадити конкретні реформи своєї правової системи з метою забезпечення викорінення практики жорстокого поводження в місцях позбавлення волі, проведення результативного розслідування у відповідності зі Статтею 3 у кожному окремому випадку оскарження жорстокого поводження з тим, щоб будь-які недоліки такого розслідування було негайно виправлено на загальнодержавному рівні».¹⁰ Запровадження в 2012 році Національного превентивного механізму відповідно до формули «Омбудсмен+» стало позитивним кроком. Проте цього було недостатньо для забезпечення дієвого захисту від широкомасштабних зловживань силою з боку міліції, що й виявилося протягом останніх місяців.

22. Під час свого візиту в лютому 2014 року Комісар отримав численні повідомлення від затриманих та їх адвокатів про бездіяльність суддів і прокуратури за фактом видимих травм підзахисних і /або їх заяв щодо жорстокого поводження, а також про відмову судів і прокуратури задовольнити прохання підзахисних про проведення судово-медичних експертиз з огляду на вищенаведене. У цьому контексті слід зазначити, що такі дії очевидно суперечать пункту 6 Статті 206 Кримінально-процесуального кодексу, який зобов’язує суддю, що провадить судове слідство, призначити судово-медичну експертизу особи, яка заявляє про травми, призначити розслідування звинувачень у жорстокому поводженні і гарантувати безпеку такої особи.¹¹

23. У своєму звіті про відправлення правосуддя і захист прав людини в правовій системі України, оприлюдненому в лютому 2012 року, попередник Комісара закликав українську владу вжити негайних заходів, щоб ще раз засвідчити «нульову толерантність» до проявів жорстокості з боку співробітників міліції і продемонструвати недвозначну відданість боротьбі з безкарністю таких діянь. Більше того, він рекомендував прослідкувати, щоб особи, які мають законні підстави скаржитись на ці заклади, повинні мати можливість звертатися за відшкодуванням збитків до незалежного органу. У звіті також наголошувалось, що «попущення злочинній жорстокості серед співробітників міліції може згубно відбитися на довірі суспільства до органів, відповідальних за охорону порядку».

24. Дехто з офіційних співрозмовників Комісара в Києві визнав, що жорстокий розгін мирного протесту 30 листопада 2013 року спецпідрозділом міліції «Беркут», задокументований і переглянутий тисячами людей епізод знущання правоохоронців над голим протестувальником на морозі і напади на журналістів ще більше загострили й без того напружену ситуацію і зашкодили іміджу міліції в очах широкого загалу. В.о. міністра внутрішніх справ проінформував Комісара, що його відомством проведено внутрішнє розслідування дій співробітників правоохоронних органів і відповідні висновки передано до прокуратури. Проте під час зустрічі з представниками прокуратури не було жодних згадок про будь-які кримінальні справи у зв’язку з надмірним застосуванням сили міліцією в згаданий проміжок часу. Більше того, 12 лютого 2014 року засоби масової інформації повідомили, що за кілька днів до того, 7 лютого, суд вже виправдав принаймні двох із трьох осіб, які нібито віддавали накази міліції щодо силового розгону демонстрації наприкінці листопада. Згодом ЗМІ повідомляли також про те, що один з причетних високопосадовців (який, згідно з офіційними повідомленнями, був звільнений через цю справу) продовжував виконувати свої повноваження у відповідному державному органі.

25. Згідно з офіційною інформацією, наданою Бюро Комісара Генеральною прокуратурою 10 лютого 2014 року, було відкрито 139 кримінальних справ за фактами подій, що відбулися в період з 26 грудня 2013 року по 10 лютого 2014 року (13 справ знаходилося у провадженні органів прокуратури, 120 – міліції, 6 – слідчими Служби Безпеки України). Кількість затриманих протягом вказаного періоду – 236 осіб. Стосовно більшості з них суди спочатку виносили рішення про обрання запобіжного заходу у вигляді позбавлення волі, проте пізніше цей запобіжний захід було замінено домашнім арештом і/або іншими заходами без позбавлення волі, передбаченими Кримінально-процесуальним кодексом.

26. На зустрічі в Генеральній прокуратурі Комісара поінформували, що сім справ, розпочатих проти правоохоронців, призупинено. Чотири з них стосувалися подій у Києві (перевищення службових повноважень і перешкоджання роботі журналістів), дві – в Дніпропетровську (в тому числі одна, що стосується незаконних затримань) і ще одна в Запоріжжі (це, схоже, була єдина кримінальна справа, що стосувалася звинувачень у надмірному застосуванні сили не лише міліцією, а й іншими особами, які співпрацювали з міліцією). При пред’явленні фотоматеріалів, на яких був зафіксований старший офіцер дніпропетровської міліції в оточенні осіб у цивільному, в масках і з міліцейськими кийками, співробітники Генеральної прокуратури підтвердили, що не існувало законодавчої бази, яка б дозволяла таку співпрацю між правоохоронними органами і подібними особами, пообіцявши дослідити це питання.

27. Комісар хотів би ще раз нагадати, що до основних обов’язків держав – членів Ради Європи належить боротьба з безкарним жорстоким поводженням та іншими видами правопорушень з боку представників державних органів. Змусити винних відповідати за законом необхідно для недопущення порушень у майбутньому. Це матиме позитивний вплив на жертви і переконає широкий загал, що перед законом усі рівні.

28. Роль прокуратури в боротьбі з безкарністю і жорстоким поводженням надзвичайно велика. Працівників прокуратури слід заохочувати негайно проводити відповідні слідчі дії і передавати матеріали до суду за будь-якою підозрою в порушенні прав людини, відпоавідно до Розділу VIII.1 «Основних напрямків діяльності Комітету міністрів Ради Європи з викорінення безкарності у випадках серйозного порушення прав людини». У той час, як влада зобов’язана розслідувати будь-які злочинні дії, попускання порушенням прав людини з боку правоохоронців і їхня безкарність становлять безпосередню загрозу верховенству права. Тому вони мають стати пріоритетним напрямком роботи кримінальної юстиції всіх держав-членів.

29. У цьому контексті Комісар хотів би повторити, що політичне керівництво відіграє в цьому процесі ключову роль, оскільки правоохоронна система часто побудована за принципом суворої ієрархії – сигнали, які надходять від політиків, особливо міністрів внутрішніх справ та інших високопосадовців, мають дуже велике значення. Помилування або амністування працівників правоохоронних органів, винних у серйозних порушеннях прав людини, неадекватні санкції або політична риторика, яка виправдовує будь-які з цих злочинів або порушень, нищить усі зусилля, спрямовані на захист прав людини. Комісар переконаний, що неспроможність політичного керівництва вирішити проблему безкарності за вчинені правоохоронцями злочини у всій її серйозності, і відповідний брак політичної волі до забезпечення відповідальності за такі порушення в останні місяці призвели до наростання обурення громадськості і спричинилася до ескалації насильства.

______________________________

¹У ході візиту Комісара супроводжували Бояна Урумова, заступник директора Бюро Комісара, і два радники: Олена Пецун і Ваган Мурадян. До складу делегації входили також судово-медичний експерт і колишній член Європейського комітету з запобігання тортурам і нелюдському або принизливому для гідності поводженню або покаранню Марія Дефініс-Гоянович.

2 Заява від 17 січня 2014 р.

³ Комісар отримав офіційні дані з Дніпропетровська, за якими 46 осіб (з них 22 співробітники міліції) зверталися по медичну допомогу після сутичок, що відбулися 26 січня 2014 року в цьому місті. Медичний персонал лікарні ім. Мечнікова в Дніпропетровську засвідчив, що п’ятеро пацієнтів поклали в лікарню – всі з черепно-мозковими травмами.

⁴ Як, наприклад, «Основні принципи ООН щодо застосування сили та вогнепальної зброї співробітниками правоохоронних органів».

⁵ Як, наприклад, рішення ЄСПЛ у справі «Абдулла Яша проти Туреччини» (постанова суду від 16 липня 2013 р.)

⁶ Визначається Указом Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 27 лютого 1991 р., №91.

⁷ На даний час є ціла група справ, що чекають виконання в Комітеті міністрів (головна справа – «Каверзін проти України»). Ще одна група справ («група Афанасьєва») чекає на рішення Комітету міністрів з 2005 р.

⁸ Рішення від 15 травня 2012 р. Справа про нелюдське і принизливе поводження у в’язниці шляхом систематичного одягання наручників на сліпого заявника при виведенні його з камери.

⁹ Там же, § 180.

¹⁰ Там же, § 182.

¹¹ Див. також Статтю 214 Кримінально-процесуального кодексу, де чітко зазначено, що слідчий або прокурор зобов’язаний законом відкрити кримінальне провадження протягом 24 годин з моменту отримання інформації щодо можливого вчинення злочинного діяння.

30. Важливо також забезпечити чітку законодавчу базу й політику для зниження ймовірності неправомірних дій і покарання у випадку, коли такі дії мають місце. Повинні бути чіткі вказівки щодо застосування сили з боку міліції, що має відбуватися лише як крайній захід (див. пункти 19 і 20 вище). Під час відбору, набору й просування по службі міліціонерів особливу увагу слід звертати на задокументовані випадки неправомірних дій у минулому й здатності індивідів витримувати стресові ситуації.

31. Правоохоронні органи повинні мати також чіткі й строгі вимоги щодо ідентифікаційних номерів міліціонерів. Вони завжди повинні мати їх на собі, бо інакше дуже важко ідентифікувати тих міліціонерів, які могли брати участь у насильницьких діях. У цьому контексті варто завважити, що в Україні є юридична прогалина щодо обов’язку членів підрозділів міліції особливого призначення мати на собі ідентифікаційні номери під час супроводу демонстрацій. Це питання було порушено на зустрічі делегації Європейського комітету з питань запобігання катуванням (КЗК) з міністром внутрішніх справ у Києві 19 грудня 2013 року.[1] Під час нашої особистої зустрічі з тим самим міністром 10 лютого 2014 року комісара було повідомлено, що поправки з метою виправлення цього недоліку в законодавстві було сформульовано й передано у Верховну Раду. Комісар закликає владу привести законодавство в цій галузі у відповідність  до релевантних міжнародних стандартів.

32. Розслідування внутрішніх сил безпеки щодо порушень в міліції часто є неефективними, бо нерідко буває так, що члени однієї й тієї ж структури проводять розслідування щодо своїх колег, й інколи вступає в дію «кодекс мовчання» з метою захисту своїх. Тому комісар хотів би знову закликати українську владу розглянути запровадження незалежного механізму розгляду скарг на дії міліції. Водночас комісар хоче висловити свою підтримку пропозиції Генерального секретаря Ради Європи щодо створення незалежної консультативної ради для нагляду за розслідуваннями у випадках застосування міліцією надмірної сили під час протестів[2] та інших порушень прав людини.

33. Робота міліції важка, особливо коли учасники демонстрації вдаються до насилля чи міліція значно поступається їм кількісно або ж є неготовою чи перевтомленою. Щоб зменшити ймовірність порушень із боку міліції, важливо забезпечити соціальні й економічні права міліціонерів, як-от належну зарплату, достатній відпочинок та психологічну підтримку. Особовому складу міліції також слід надати належні й адекватні засоби, зокрема необхідне обладнання, щоб вони могли належним чином виконувати свої функції. Особливо важливим є ґрунтовний вишкіл з опертям на дотримання прав людини протягом усієї кар’єри. Зокрема, «практичний вишкіл щодо застосування сили та його межі з урахуванням усталених принципів дотримання прав людини, особливо тих, що закріплені в Європейській конвенції з прав людини та в її прецедентній практиці, [слід] включити у міліцейських вишкіл на всіх рівнях».[3]

34. Комісар хотів би знову наголосити на важливості постійно нагадувати особовому складу міліції про необхідність поважати наступні принципи, що їх слід дотримуватися під час проведення будь-якої акції/оперативного заходу міліції й що викладені в Європейському кодексі поліційної етики: «Поліція повинна завжди перевіряти правомірність своїх запланованих дій»[4] та «Особовий склад міліції виконує накази старших, віддані належним чином, але має обов’язок утриматися від виконання однозначно незаконних наказів і повідомити про них без загрози санкцій».[5]

в) Співпраця з цивільними особами

35. За останній час зросла кількість вартих довіри повідомлень про співпрацю міліції з невпізнаними цивільними особами під час супроводу демонстрацій. Ці цивільні особи часто були озброєні кийками, битками чи «травматичною» зброєю й одягнені в маски. В Дніпропетровську делегації показали фотографію начальника обласної міліції, оточеного чоловіками в масках, що мали в руках дерев’яні палки й жовті нарукавні пов’язки. Кілька членів делегації розмовляли з чоловіком, якому в місцевій лікарні лікують травми голови, й він сказав, що був серед тих цивільних осіб, що забезпечували безпеку обласній адміністрації в згаданому регіоні, й мав на собі жовту нарукавну пов’язку. В Запоріжжі представники місцевої міліції вказали, що міліції допомагали місцеві козачі організації. Під час зустрічей з громадськими активістами регіону комісару також донесли звинувачення місцевої влади в тому, що вона співпрацювала з організованими злочинними угрупованнями, а також заяву про те, що в місті бачили снайпера вранці після того, як розігнали протестні акції.

36. Під час зустрічі з комісаром у Києві міністр внутрішніх справ визнав, що протягом певного періоду міліція шукала підкріплення серед колишніх правоохоронців, колишніх військових та ветеранів війни в Афганістані, що діяли разом із чинним складом правоохоронних органів для захисту громадського порядку, проте від цієї практики зрештою відмовилися. В Запоріжжі було вказано на Закон України «Про участь громадян в охороні громадського порядку й державного кордону»[6], який передбачає створення добровільних громадських формувань, як на законодавчу основу такої співпраці.[7] Це також підтвердив міністр внутрішніх справ, який, тим не менш, наголосив, що закон не дозволяє таким особам носити маски чи зброю невстановленого зразка. Він сказав, що заяви про такі випадки — чи про будь-які інші групи, що використовують силу під видом охорони громадського порядку, — має вивчити прокуратура. Коли комісар порушив це питання під час зустрічі з заступником генерального прокурора, той висловив сильні сумніви, що існують якісь порушення, пов’язані з такою співпрацею, але, тим не менш, визнав, що будь-яку інформацію такого роду слід розслідувати. Всі офіційні співрозмовники комісара чітко підтвердили, що в Україні не було законних підстав для співпраці міліції й груп цивільних осіб у масках і з нестандартною зброєю.

37. За офіційною інформацією, представленою 13 лютого 2014 року міністерством внутрішніх справ для офісу Комісара, станом на 1 січня 2014 року, в Україні зафіксовано 3713 громадських організацій із захисту суспільного порядку, до складу яких входять більше 76000 членів, 2887 з яких (78%) – вихідці із сіл. 74 з усіх громадських формувань України – студентські асоціації; 163 – козацькі; 130 – створені як організації безпеки. Комісар відзначив брак публічної інформації та обізнаності населення щодо закону про права і обов’язки вищезгаданих громадських формувань, принаймні серед тих активістів, яких він зустрів у Києві та інших регіонах.

38. У цьому контексті Комісар звертає увагу української влади на чинну судову практику Європейського суду з прав людини, що стосується вищезгаданих питань. Зокрема у справі «Сейфеттін Акар та інші проти Туреччини»[8] Європейський Суд з прав людини вкотре висловив недовіру до практики використання добровольців із цивільного населення [наприклад турецької сільської охорони] для реалізації квазіполіційних функцій. Так Суд зазначив, що, з огляду на діяльність сільської охорони поза межами прийнятої структури дисципліни та тренування, дійсної для жандармів і поліцейських, немає певності щодо гарантій захисту від зумисного або неумисного зловживання становищем з боку представників сільської охорони, з власної ініціативи або за наказом представників служби безпеки[9]. Таким чином Суд постановив, що держава повинна нести відповідальність за дії сільської охорони.

39. Відповідно до прецедентного права Суду, згідно зі Статтею 3, держава може бути притягнена до відповідальності, в разі неспроможності забезпечити методи захисту громадян від катування, негуманного або принизливого ставлення чи покарання, а також методи виявлення випадків катування, негуманного або принизливого ставлення. Таку відповідальність держава несе, незалежно від того, хто винен у вищезгаданих протиправних діях – держслужбовці чи приватні особи. Той самий підхід Суд застосовує у зв’язку зі Статтею 2.

40. Відповідно до прецедентного права Суду, влада несе безпосередню відповідальність за дії приватних організацій, пов’язаних з будь-якою формою здійснення поліційних функцій (наприклад, застосування сили, арешти, затримання, застосування вогнепальної зброї або будь-яких інших видів зброї чи засобів захисту; погане ставлення; порушення права приватності тощо). Будь-які приватні організації такого штибу, незалежно від їхньої назви – приватні поліційні організації, організації безпеки, громадські формування для захисту суспільного порядку тощо – зобов’язані поважати права людини, так само як представники регулярної поліції, особливо беручи участь і/або здійснюючи будь-які поліційні функції спільно з регулярною поліцією.

41. Для того щоб поліція могла ефективно здійснювати свої функції, потрібен високий рівень довіри до неї з боку всього населення, а також з боку окремих різноманітних угруповань та спільнот. Передання поліційних функцій цивільному населенню завжди передбачає певний ризик. Особливо у випадках, коли відповідні угруповання – відкрито або таємно – підтримують певні політичні сили і/або виступають за певні політичні погляди на шкоду іншим. Така практика стає особливо загрозливою в атмосфері нестабільності, яка склалася в Україні наприкінці 2013 – на початку 2014 років, з огляду на порушення уявлення про поліцію як нейтральну інституцію, створену для підтримки верховенства права. Така ситуація з великою ймовірністю веде до ескалації насилля за рахунок загострення проблем у суспільстві.

Мирні збори і доступ до правосуддя

42. За результатами переговорів з владою та іншими контактними особами в Києві та регіонах, Комісар дійшов висновків щодо важливих питань, які мають безпосередній стосунок до кризи в Україні. Йдеться про наступні аспекти: захист свободи мирних зібрань; функціонування судової системи; ситуація із захистом прав людини та роль інституції Уповноваженого з прав людини.

а). захист свободи мирних зібрань

43. Право на мирні збори, а також свобода асоціацій і свобода слова, відіграють чільну роль в ефективному функціонуванні демократичного суспільства. Право на мирні зібрання гарантується Статтею 39 Конституції України. 2001 року Конституційний Суд України, Рішенням №4-рп/2001 від 19.04.01, постановив, що визначення конкретних дат для завчасного сповіщення та конкретних форм мирних зібрань, їх масового характеру, місця, часу проведення тощо регулюється законодавчими нормами. Відповідно до цього Рішення, право на мирні зібрання є «невідчужуваним і непорушним», а також «однією з констит