Різко змінивши зовнішньополітичний курс України понад два місяці тому, Янукович немов перемкнув тумблер у своїх підлеглих големів. Депутати та очільники ОДА, які до того переконували народ у необхідності євроінтеграції та співпраці з ЄС, за один день змінили свою думку і взялися з тим самим запалом перераховувати вигоди від тісного союзу з РФ. Риторика чиновників змінилася так різко й цинічно, що буквально підірвала українське суспільство та зрештою призвела до людських жертв.
Нині, дивлячись на серйозних хлопців у костюмах, які впевнено озвучують переваги вступу до Митного союзу, вже важко повірити в те, що колись вони казали протилежні речі й вдавали із себе прихильників підписання Угоди про асоціацію з ЄС.
Занадто переконливими в ролі кремлівських агітаторів є колишні бандити, нувориші та комсомольці. Західницькі промови завжди виходили в них фальшивими та натужними, зате добре завчені абзаци з радянських методичок ідуть як по маслу. Здається, вони відчувають полегшення від того, що більше не потрібно прикидатися перед європейцями. Так, тепер можна бути самими собою. Спокійно впадати в божевільну хрущовську гарячку, не боячись, що в Європі сміятимуться. У Росії не сміятимуться. Там бачили і не таке. Там звикли.
Читайте також: Фінансова допомога Кремля: Як поводок стає зашморгом
Після запаморочливого геополітичного розвороту України тільки ледачий регіонал не розказав про те, як добре почуватиметься вітчизняна промисловість, коли для неї відкриються ринки країн Митного союзу. Між рядків таких заяв зазвичай чітко читався меседж: «Наші низькоякісні товари не потрібні європейцям, цей мотлох можуть купити тільки в братній країні третього світу, де населення потерпає від злиднів». МС у цьому світлі здається таким собі вимушеним шлюбом двох інвалідів, до якого партнерів підштовхнули виключно фізичні вади, але мільйони людей тіль-
ки пораділи зближенню з РФ. Схвальні слова представників ПР лише додали їм упевненості.
Але що криється за одноманітними мовними заготовками, які політики змушені вимовляти для проформи? Чи справді тісний економічний союз із Росією, що межує з васалітетом, такий вигідний для спікерів із партії влади? Чи їхні слова – це лише вияв лояльності до Януковича? Адже ми пам’ятаємо, як регіонал Ландик ще в листопаді 2013-го стверджував, що для його холодильників NORD європейський ринок привабливіший, ніж російський. А пізніше, у грудні, заявляв про підтримку нового курсу президента у бік російських ринків. То коли ж він брехав: уперше чи вдруге?
Залежні від Росії
Насправді більшість бізнесменів у ПР справді зацікавлені в ринках країн Митного союзу, оскільки володіють переважно застарілими радянськими заводами, які багато років не знали якісної модернізації. Переважна частина цих підприємств, на жаль, не можуть виробляти сучасну, якісну продукцію, на яку був би попит на світовому ринку, а також показують низьку рентабельність через високу енергоємність.
Йдеться передусім про важке машинобудування. Нинішні проблеми цієї галузі в разі її подальшого застарівання навряд чи вирішить навіть Росія. Адже там теж живуть і працюють капіталісти та бізнесмени, які думають про якість і прибуток, тож змусити їх насильно купувати продукцію українських підприємств не зможе навіть Путін. Митний союз – то не благодійна організація, а лише об’єднання держав, очолюваних старою радянською номенклатурою. І тому сподіватися на те, що одні червоні директори стануть виручати інших із якихось альтруїстичних спонукань, навряд чи правильно.
Дорожити українсько-російськими відносинами може, наприклад, регіонал В’ячеслав Богуслаєв із Запоріжжя, який володіє заводом «Мотор Січ». Його підприємство справді дуже залежить від російських споживачів. Щоправда, і партнерам із РФ без «Мотор Січі» наразі не обійтися. Завод, який випускає вертолітні двигуни, унікальний у своєму роді, й росіянам його продукцію замінити поки що нічим. Утім, цю проблему наш північний сусід уже вирішує. У мережі з’явилися новини про плани побудувати під Санкт-Петербургом аналогічний завод. «Уже в контрактах на наступний рік російські двигуни дешевші від українських, а до 2015-го ми зможемо повністю змінити «Мотор Січ» на нашому ринку – у неї просто не залишиться покупців, оскільки на всі нові вертольоти ми випускатимемо двигуни самі», – сказав у інтерв’ю виданню «Известия» генеральний директор Об’єднаної двигунобудівної корпорації Владіслав Масалов.
Читайте також: РФерендум стане найбільшим викликом Януковичу
Крім того, сам Богуслаєв не раз скаржився, що росіяни проводять політику подвійних стандартів щодо його підприємства. «Ми отримуємо техзавдання і робимо двигун для спільного українсько-російського гелікоптера Ка-226. Разом із російськими співрозробниками витратили $18 млн протягом чотирьох років. А нам заявляють у Мінпромторгу РФ, що Україна хоче йти в НАТО – ми не беремо ваш двигун. І який же вони взяли? Французький, прямо з НАТО», – сказав Богуслаєв торік на Міжнародній науковій конференції в Москві.
Вочевидь, у майбутньому Росія від українських двигунів все ж відмовиться на користь дешевших або власних. Дружба дружбою, а мотори нарізно. Не для того ж Україну так посилено затягують до Митного союзу, щоб обсипати дарами окремих нардепів…
Схожа ситуація на Новокраматорському машинобудівному заводі, близько 60% продукції якого також надходить до РФ. А це означає, що його власник Георгій Скудар не може обійтися без цього ринку. Але й тут є нюанси: Росія завжди захищатиме насамперед своїх виробників, а вже потім думатиме про інших. «Ми вже зіткнулися з практикою закриття для нас російського ринку. Ось один приклад: виграли тендер на поставку шести млинів для Уральської гірничо-металургійної компанії. Зараз вони віддані для виробництва Уралмашу – Росія захищає свій ринок, ніхто не хоче ризикувати грошима, вкладати кошти в хаос, безлад, нестійку країну», – заявив в одному з інтерв’ю генеральний директор НКМЗ Геннадій Суков.
Слід визнати, що практично вся важка промисловість Південного Сходу так чи інакше працює з країнами МС, а отже, певною мірою залежна від Росії, але при цьому немає жодних гарантій, що північний сусід підтримуватиме її далі на шкоду своїй. Особливо в умовах кризи, що насувається. Електорату Партії регіонів необхідно пам’ятати, що в РФ є справжній клон ПР – «Единая Россия», котра теж має своїх виборців, яким необхідно догоджати.
Справді, якщо замислитися, купувати донецькі холодильники NORD тільки тому, що вони зібрані руками «братів-слов’ян», російські споживачі не стануть. Так само як не квапляться купувати їх і в Україні, де перепон для реалізації продукції заводу Валентина Ландика немає зовсім. Принаймні в супермаркетах побутової техніки на імпортні аналоги набагато більший попит.
Для старіючих виробництв Донбасу російський ринок – це справді такий собі шанс продовжити агонію. Продати свою продукцію хоч кудись, де її ще беруть. Але чи допоможе така тактика вирішити проблеми в довгостроковій перспективі? Схоже, що лише одиницям. Адже є безліч прикладів зупинки українських заводів через проблеми зі збутом і рентабельністю. Скорочений робочий тиждень діє на низці донецьких підприємств і після потепління українсько-російських відносин. Росіяни зараз самі в кризі. В інтернеті, наприклад, можна знайти інформацію про складну ситуацію на Уралі, де останнім часом машинобудівні виробництва також мають великі труднощі.
В умовах рецесії нарощувати виробництво і розвиватися можуть лише найбільш високотехнологічні та рентабельні підприємства. В Україні таких небагато. І за недалекоглядність наших олігархів, які нічого не вклали в застарілі заводи у минулі роки, сьогодні доводиться розплачуватися всьому українському народу. Розплачуватися своїми європейськими перспективами і національними інтересами, за які тепер видаються інтереси високопоставлених чиновників із Партії регіонів. Замість розвитку за новими стандартами нам пропонується стагнація, яка з часом тільки посилить відставання.
Важке похмілля
Утім, є і бізнесмени, яким МС не дуже-то й потрібен. Насамперед ідеться про виробників металу та сільськогосподарської продукції, товари яких надходять переважно до Європи, а також у країни Азії та Африки. Тож відносини з РФ не надто впливають на їхні виробничі показники. Зокрема, це головний український сталевар Рінат Ахметов, а також безліч дрібніших виробників харчових продуктів та аграріїв. Однак для металургії важливий дешевий газ. І тут також виявляються наші вразливість та залежність від росіян.
Читайте також: Референдум про МС: комуністичне свято демократії за закритими воротами
Здавалося б, з одного боку, все зрозуміло: проросійський схід України керується у своїй поведінці передусім економічними міркуваннями. Саме економічні причини здебільшого рухають місцевим істеблішментом, капітали якого куються на підприємствах Південного Сходу. З іншого – усі розуміють, що простого, чесного економічного партнерства з РФ бути не може, вона обов’язково спробує використати становище газового монополіста для зміцнення своїх позицій в Україні. Російські обійми для вітчизняного бізнесу в будь-який момент можуть стати надто тісними. Здається, це усвідомлюють і наші олігархи, які добре знають путінські порядки. Швидше за все, попри їхню проросійську риторику, вони прагнутимуть зберігати максимальну незалежність від Росії, наскільки це буде можливо. Опозиційний олігарх Петро Порошенко вже добре розуміє чим загрожує велика залежність його виробництва від примх уряду РФ. Саме час замислитися й іншим. Адже в разі надмірної орієнтації вітчизняної промисловості на російський ринок Путін у будь-який момент може перекрити кисень будь-якому українському бізнесменові.
Очевидно, що в найближчі роки українським олігархам із Південного Сходу доведеться вирішувати дуже непросте завдання: чи то витрачатися на модернізацію обладнання та підвищувати стандарти виробництва, чи то вичавлювати із застарілих потужностей усе, що можна, перед тим як їх ліквідувати. Російська економіка, де останнім часом серйозно загострилися кризові явища, навряд чи субсидуватиме ще й деградуючу промисловість України. А це означає, що пропаганда, яка віддає гнилуватим радянським душком, може виявитися чимось на зразок опіумного сну, після пробудження від якого може настати важке похмілля.