Народний депутат і фаховий юрист розповіла Тижню про щоденні погрози, правоохоронців, які «без пафосу та заяв» переходять на бік повстанців, і перемогу, за яку можна віддати все.
У. Т.: Важко сумніватися в тому, що вам часто погрожують… Ви якось намагаєтеся реагувати на це, скажімо, скаржитися до міліції? Чи у зверненні до правоохоронців зараз мало сенсу?
– Так, звісно, щоночі надходить у середньому три есемески або дзвінки з обіцянками вбивства. Щодо прокльонів та образ, то вже й не рахую. Логіки звернення до міліції не бачу жодної, довіри до так званих правоохоронних органів після 30 листопада немає. Тому намагаюся на цих погрозах не концентруватися – всі під Богом ходимо. Ним більше переймається моє оточення, ніж я, – хлопці із самооборони Майдану пообіцяли мене замкнути в кімнаті й не випускати, якщо не дотримуватимуся правил безпеки. Тож тепер мушу берегтися, бо самооборонці, на відміну від нічних писак, слів на вітер не кидають.
У. Т.: Ви багато спілкувались із силовиками – і на передовій, і, напевно, «в тилу». Чи чули якісь підтвердження постійних чуток про те, що серед них є охочі перейти на бік протестувальників «під гарантії»?
– Є люди, які переходять. Без пафосу та заяв – просто пишуть рапорти про звільнення і йдуть. Вони не готові робити публічні заяви, бо переживають за безпеку своїх родин. Кількох із них бачила на Майдані. На жаль, це переважно рядові працівники та керівники нижчої ланки. Керівництво ж силових структур «Сім’я» так перетрусила під себе, що там фактично немає з ким говорити. Але робота ведеться…
Звісно, легше було б працювати за наявності людини – гаранта безпеки емвеесників, які підтримають народ. Ця людина має бути керівником спротиву, визнаним як народом, так і міжнародною спільнотою. Але маємо те, що маємо.
У. Т.: Яка приблизно кількість поранених учасників протестів на сьогоднішній день, якщо можливо взагалі її оцінити?
– Кілька сотень людей з ушкодженнями різного ступеня тяжкості. Точні дані вам не скаже ніхто з багатьох причин. Офіційна медицина ними не оперує, бо багато постраждалих лікуються в польових госпіталях, щоб не наражатися на небезпеку викрадення міліцією з лікарень. А медики Майдану даних не оприлюднюють, бо в них немає часу підбивати статистику – дуже багато роботи.
У. Т.: Як особисто ви ставитеся до сьогоднішнього протистояння на Грушевського, чи бачите в ньому сенс? Адже в перші години опозиційні політики закликали людей відійти звідти.
– Саме нездатність влади почути людей спровокувала радикалізацію мирного протесту. Доведені до відчаю, вони почали діяти так, як діє вулиця, – відповідати силою на силу. Зупинити це вже було неможливо, тому єдине, що могли б зробити політики, – добитися максимально швидкого зниження градуса протистояння. Зважаючи на постійні провокації влади, це було дуже важко зробити, але, тільки-но почався переговірний процес, ситуація більш-менш нормалізувалася. На кожну силову дію з боку влади народ відповідатиме протидією. Чи варто звільняти Грушевського? На мою думку, лише тоді, коли буде створено умови, за яких ні 30 листопада, ні подальші криваві події не зможуть повторитися. А це означає, що лише після звільнення незаконно затриманих та покарання відповідальних за злочини. Причому не лише виконавців, а й головних замовників, зокрема Захарченка. Ну й, звісно, скасування диктаторських законів.
У. Т.: Чи знаходять підтвердження дані про безліч невпізнаних трупів у моргах? Свого часу нардеп Ігор Мірошниченко спростував цю інформацію, однак деякі діячі й далі наголошують на тому, що це так…
– Така інформація надходить регулярно – двічі-тричі на тиждень. Психологічно дуже важко – щоразу необхідно перевіряти, а на це потрібні час і сили. Зазвичай нікому ні про що не кажу – сама перевіряю, щоб не сіяти паніки. Жодного разу дані не підтвердилися. Часто за цим криється злий умисел: відволікти, забрати час, залякати. Тому зупинимося на тому, що є, – наші джерела це не підтверджують.
У. Т.: Як ви оцінюєте хід переговорів опозиції з Януковичем? Чи справді вони можуть допомогти врегулювати ситуацію в країні?
– Дуже на це сподіваюся. Але надій небагато, бо грати в карти з шулерами – справа невдячна. Янукович постійно дурив український народ, зокрема й щодо підписання Угоди про асоціацію. Тому єдиною умовою успішності переговорів, які однозначно потрібні, бо необхідно використовувати всі можливості вирішення проблеми малою кров’ю, є готовність влади чути власний народ, вийти з паралельної реальності та виконати першочергові вимоги протестувальників. Влада і досі думає, що люди стоять за гроші й що, трохи натиснувши, наповнивши інформаційне поле страхом, вона реалізує власний сценарій умиротворення Майдану: мінімальні подачки опонентам і реальні репресії після того, як протестувальники розійдуться. Поки вона веде переговори з такої позиції, успіх малоймовірний. Щоправда, є інформація про вагання вже в таборі регіоналів. Тож сподіватимемося на краще і працюватимемо, щоб не сталося найгірше.
У. Т.: Чи залишився бодай якийсь механізм впливу на «незалежні» українські суди? Який з останніх процесів, можливо, вразив вас найбільше? Чи вже нічого не дивує?..
– Судочинства в Україні немає. Є система розправи над «ворогами влади». Судова гілка має бути реформована однією з перших, бо в ній усе побудовано так, що для справжніх людей там місця не знаходиться. Лише для гвинтиків каральної системи.
Щодо процесу, який вразив… Немає судових процесів, є клоунада, де кожному клоуну – судді, прокуророві, слідчому – відведена його роль. Звинувачення написані під копірку в Адміністрації президента і розіслані як темники. Слідчий контролює суддю та прокурора, прокурор – слідчого й суддю, суддя – слідчого і прокурора. Така собі новітня «каральна трійка» під керівництвом АП. Вони самі розуміють, наскільки вони ведені, але нічого не протиставляють цьому. Хоча ні, ті, у кого людяність переважає, просто виходять із цієї системи… Є і такі.
У. Т.: Як ви хоча б двома словами описали б періодизацію, етапи Майдану? Можливо, залежно від зміни актуальних на площі гасел: «Батя, старайся», «Батя, ты перестарался», «Батя, мы стараемся»… Яким буде наступний етап?
– Знаєте, зараз я не готова аналізувати чи періодизувати Майдан як такий – на це ще час буде. Більше розглядаю його як живий механізм, який робить ті чи інші кроки. Ось аналізувати їх успішність – це те, чим варто займатися. Бо відповідно їх треба посилювати і закріплювати або відмовлятися від недієвих чи навіть програшних. А щодо гасла наступного етапу, то найадекватнішим мало б стати «Вітя, чао!». При цьому не лише як конкретна особа, а як система керівництва держави, побудована на політичній монополії, корупції та кабальності.
У. Т.: Які головні завдання зараз стоять перед Майданом, поточні, найактуальніші?
– І далі інституалізуватися. Народна рада має розширюватися за рахунок громадських активістів, створювати прототипи виконавчих органів, пропонувати вирішення поточних соціальних та економічних проблем не лише Майдану, а й цілої країни. Потрібно вдосконалювати координацію роботи з регіональними Народними радами та Майданами. Загалом якщо зараз сприймати Майдан як самоорганізовану мережу, то зараз саме час її систематизації за напрямами дії та завданнями. Десь це вже відбулося, наприклад, функція безпеки лягла на самооборону, десь ця робота ще на початковій стадії.
Ну й найактуальніше завдання – захистити своїх усіма можливими методами.
У.Т.: Ви впевнені у перемозі? Чому?
– Бо я щодня на Майдані, у лікарнях, у судах бачу людей, які готові за цю перемогу віддати все. Спілкуючись із міліцією по той бік барикад, такого бажання, такого горіння не бачила. Вона просто жорстоко виконує наказ, за що отримує гроші. Тому ми не маємо права програти, в нас вірять люди. Майдан – останній форпост проти диктатури. Мусимо його втримати, розвинути, що вже відбувається, зважаючи на поширення Майдану в регіонах… І перемогти.