Віктору Януковичу не звикати до переговорів з опонентами. Наприклад, ще 26 листопада 2004 року він, як прем’єр-міністр і кандидат у президенти, запропонував іншому кандидатові, Вікторові Ющенку, створити переговорні групи, які «знайшли б вихід із кризи» у вигляді протестних акцій на Майдані Незалежності.
Ющенко погодився. До груп повходили поважні люди. Наприклад, від опозиції – тодішній спікер Іван Плющ, нині покійний Олександр Зінченко, нині регіонал Анатолій Кінах, нині також активний прибічник переговорів Петро Порошенко. А з боку Януковича групу взагалі очолював цілий перший президент України Леонід Кравчук.
Наступного дня – була субота – переговірники зустрілися в готелі «Салют», де проговорили півтори години. На тому цей етап процесу фактично й закінчився. Янукович вважав (і досі вважає), що його цілком легімтимно обрали президентом ще тоді, в листопаді 2004-го. Тож ні на які суттєві компроміси з «нахабними узурпаторами» йти не збирався. На компроміси пішов тодішній презтидент Леонід Кучма, причому лише під гарантії Заходу.
Читайте також: З чого і з кого сконструйована українська влада
Через 9 із гаком років Кучма, як і Кравчук із Ющенком, хором грають для Януковича малошляхетну роль масовки – пам’ятаєте ці беззмістовні «круглі столи чотирьох президентів» у грудні? Офіційно їх збирали для того, щоб «уникнути насильства». З яким успіхом – нині відомо всьому світові.
Призначення Януковичем секретаря Радбезу Андрія Клюєва головою переговірної групи, яка дійсно мала б розпочати перемовини з опозицією (20 січня), було мало прихованим знущанням. Адже саме Клюєва опозиціонери вважають ініціатором «зачистки» Євромайдану 30 листопада. Щоправда, склад групи (Андрій Портнов, Олена Лукаш) нібито свідчив про готовність влади розглядати хоча б якісь зміни в законодавстві. І, напевне, «реєстрова опозиція» мога б піти на «перегляд» репресивних законів замість триматися однозначної вимоги їх повного скасування. Але протестуючих на вулицях українців почали викрадати. І вбивати.
В цій ситуації «пропозиція» Арсенію Яценюку стати прем’єром, а Віталію Кличку – його заступником з гуманітарних питань, має кілька очевидних цілей. Маленьку – зайвий раз принизити Кличка й зміцнити недовіру між усіма трьома політиками, включаючи Олега Тягнибока, якому нічого не пропонують. Середня – вкотре прилякати опозиційних депутатів «відповідальністю за підтримку екстремістів». Стратегічна – продовжувати втримувати їх при цьому у «переговорному процесі», як неформальному, так і офіційному, хоча насправді суто позірному. Тобто не випускати їх з-під контролю.
Читайте також: Янукович закручеє гайки
Чого тут немає, то це готовності до реальних переговорів. Власне, це видно за переліком владних пропозицій. Призначення Яценюка та Кличка? А якою буде решта складу уряду? Та й чи звучали ці пропозиції взагалі саме як пропозиції? Джерела з оточення цих двох стверджують, що впряму нічого їм ніхто не обіцяв – так, натякали…
«Доопрацювання» репресивних законів, закону про референдум, а десь-колись – і Конституції? Авжеж. Для цього, безумовно, буде створено чергові «переговірні групи»… Які, за традицією, й поховають процес. Амністію активістів, яких зараз буквально відовлюють на вулицях, цілеспрямовано збільшуючи кількість заручників? При цьому ніхто вже навіть не затинається про покарання злочинців із провладнго боку – навіть «тітушків», не кажучи вже про силовиків.
Натомість кадрові призначення говорять самі за секбе. Вже згаданий Клюєв – голова президентської адміністрації, Портнов – його перший заступник, вірний депутат Володимир Макеєнко – голова КМДА. Це – відвертий курс на збереження силової лінії. До речі, ту ж КМДА Янукович раніше все-таки не наважувався офіційно віддати в «донецькі» руки. Ба більше: за чутками, пропозицію очолити її неформально робили чи то Кличку, чи то і Яценюку, і Кличку (окремо, але майже одночасно). Однак тепер вирішено не манірничати. Війна все спише.
Тим більше, що, за чиїмсь влучним зауваженням, «партія війни» у владі не те що перемогла – там уже більше немає іншої партії. Під час «переговорів» влади з опозицією міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко через відомчу прес-службу змалював позицію цієї партії з прямотою людини в мундирі: всі опоненти режиму повинні «залишити радикалів» та перейти «у будь-яке інше, безпечне місце». «Тих, хто залишиться на Майдані та у захоплених будівлях, ми будемо вважати екстремістськими угрупуваннями», – наголосив міністр. Зверніть увагу: вже не тільки у захоплених будівлях, а й навіть просто «на Майдані».
Читайте також: Вийти з чужої гри
Словом, позиція Януковича лишається цілком однозначною: проти нього – злочинці, тоді як із його боку ніяких порушень закону немає. Точніше, його стороні закон не писаний. І йдеться не тільки про нинішні вбивства та викрадення, але й про роки попередніх дій влади, котрі, власне, й викикали масовий протест. Отже, «виправлятись» ніхто не збирається.
Кілька жертв не змусили владу до компромісів, а головне, наразі не видно підстав вважати, що її змусять до цього ще кільканадцять загиблих – чи кількадесят. Принаймні, поки очільники цієї влади лишаються в безпеці самі – як і їхні капітали.