18 листопада Центрвиборчком масово штампував відмови в реєстрації кандидатів на п’яти округах, де відбудуться повторні вибори до Верховної Ради. Подача документів на той час вже завершилась, але ще п’ять діб закон дає ЦВК на перевірку останніх звернень.
«Під завісу» комісія однією постановою відмовила в реєстрації одразу десяти мисливцям за мандатом на багатостраждальному окрузі 94 (Київська область). Тож там лишилося «тільки» 84 кандидати. На другому місці – як за кількістю кандидатів, так і за кільстю відмов – столичний округ № 223. Там зареєстровано 75 кандидатів, втричі більше, ніж на парламентських виборах минулого року. Разом із тим, в останній день ЦВК відмовила шістьом. Причини – від відсутності грошової застави до подання документів на день пізніше, ніж вони підписані.
223 округ вирізняється серед інших не тільки тим, що він – столичний. Якщо на 94 окрузі-рекордсмені майже половина кандидатів представляють партії, здебільшого карликові, то тут основна маса – самовисуванці (62 особи). В останню мить серед них опинився екс-голова Шевченківського району Києва (де й міститься виборчий округ) Віктора Пилипишина.
Саме з Пилипишиним у жовтні 2012 року змагався нинішній спільний кандидат від трьох опозиційних сил, свободівець Юрій Левченко. «Правильний» підрахунок голосів мали забезпечити групи молодиків спортивної статури, що окупували окружком під прикриттям журналістських посвідчень нікому не відомих видань. Однак свободівці кинули в бій (майже буквально) свої власні «мобільні групи». Розводити сторони довелося «Беркуту», на щастя, кровопролиття не сталося.
9 листопада того ж року ЦВК таки оголосив був переможцем Пилипишина: після відповідного рішення суду за нього зарахували 25,5 % бюлетенів, Левченка він випереджав на 0,4 % (442 голоси). Але «Свобода» доводила, що за протоколами з мокрими печатками перемога належить саме Левченкові. В підсумку ЦВК відніс округ до тих, де не зміг встановити переможця.
Таким чином, 223 округ виявився у певному сенсі еталонним для тих виборів. Випадки, коли провладні кандидати через суди домагалися перерахунку голосів на дільницях, де перевагу мали їхні опоненти, були типовими в Центральній Україні. Не було рідкістю й залучення невідомих «спорстменів» та, одночасно, міліції. Хоча, можливо, у штабі Пилипишина першими придумали масово оформляти «спорстменів» як нібито пресу.
Пізніше прокуратура та МВС заявляли про порушення справ через втручання в рботу окружкому, підробку документів і, зокрема, виборчих бюлетенів. Та відповідних судових процесів громадськість так і не дочекалася. Між тим, ще з 2011 року тягнувся інший судовий процес: екс-чиновника Пилипишина звинувачували в зловживанні службовим становищем за ч. 3 ст. 365 КК (тією ж, за якою сидить Юлія Тимошенко). Діяння Пилипишина нібито завдали київській громаді та державі шкоди на 15 млн. грн., прокуратура просила для нього 5 років тюрми.
Утім, арештовувати екс-чиновника не стали, а квітні поточного року зняли й підписку про невиїзд в обмін на заставу у 289 тис. грн. В останній день жовтня Пилипишин заявив, що знову піде на вибори, тільки якщо суд зніме з нього звинувачення. І суд їх зняв – саме 18 листопада, коли скандальний кандидат знову подав документи до ЦВК…
Це різко змінило картину на окрузі. Досі там спостерігалася непевна ситуація. З одного боку, Левченко є «офіційним» опозиційним кандидатом, і цього разу йому не загрожує конкуренція з представником того ж УДАРу (на минулих виборах такий представник зібрав 16 % голосів). З іншого боку, конкуренцію Левченку склав колишній нардеп від «Батьківщини», а до того – співзасновник «Народної самооборони» Юрія Луценка Юрій Гримчак.
Пере тим він заявляв, що готовий зняти свою кандидатуру, якщо за два тижні до виборів соціологія покаже його відставання від Левченка. Але на тлі тієї критики, котрій пан Гримчак зараз піддає свободівця (і опозицію в цілому), це виглядає сумнівним. До того ж, формально Гримчака висунула партія «Собор» – і це дає йому підстави в разі чого посилатись на волю партії. Про «волю виборців», скільки б їх не було, згадати можна теж.
Об’єктивно це грає на руку Пилипишину. В його інтересах виступають і кандидати «середньої ланки», як, скажімо, адвокат Тетяна Монтян, що рівно чотири роки тому запам’яталась усій країні як активний гість політичних ток-шоу, на яких звинувачувала депутатів від «Батьківщини» у нині підзабутій «справі артеківських педофілів», або пропагандист «Русского мира», письменник Олесь Бузина. На минулих виборах Монтян зібрала 9 % у 212 окрузі Києва, а Бузина – 8,2 % у цьому ж таки 223 окрузі. І скільки б вони не набрали цього разу, це будуть не ті голоси, що інакше відійшли б Пилипишину. Натомість обидвоє кандидатів одразу ж оголосили своїм головним ворогом Левченка.
Але, звісно ж, роль непрохідних кандидатів не обмежується публічною діяльністю, інакше їх бул б за півсотні. Важлива складова їхньї місії – формування комісій, куди представники кандидатів входять за жеребом. Природно, якщо половина кандидатів насправді висунутиі як «технічні» штабом кандидата Ікс, то й комісії в середньому наполовину контролюватимуться цим штабом. Друге завдання «технічних» кандидатів (кожен із яких має групу довірених осіб та спостерігачів) – не дозволяти порушень проти свого справжнього господаря та, навпаки, забезпечувати порушення в його інтересах.
На це існує величезна кількість прийомів. Один із «найчистіших» випливає з самої вже кількості кандидатів на окрузі. Цілком може статися так, що на певній дільниці всі довірені особи та спостерігачі просто не помістяться. А між тим, відмова в доступі такої особи чи спостерігача є підставою для оскарження результатів по дільниці. Саме так торік зірвали вибори в 94 окрузі, тепер це може повторитися і там, і на 223-му.
Як очікують знавці подібних прийомів, на цих перевиборах будуть вживатися «комбіновані» технології фальсифікацій. Одна з класичних технологій, наприклад – реєстрація кандидатів-клонів. 18 листопада, коли ЦВК зареєструвала Віктора Пилипишина, тією ж постановою до участі у перегонах було допущено аж двох Левченків, Андрія та Владислава (завдяки іменам вони стоятимуть у бюлетені одразу перед свободівцем Юрієм Левченком). Водночас у списку кандидатів з’явилися і повний тезко Юрія Гримчака. Понад те, тоді ж виник і кандидат Олександр Пелипишин, хоча через різницю в прізвищі повним клоном Пилипишина його не назвеш.
Саме по собі це вже здатне збити виборця з пантелику. Та ситуацію можна заплутати ще більше. Скажімо, незадовго до дня голосування, коли бюлетені будувть вже готові, який-небудь Гримчак чи Левченко оголошує про зняття своєї кандидатури. В таких випадках належдить ставити в бюлетені печатку «Вибув». Але бюлетень великикий, шрифт у ньому, відповідно, маленький – і «цілком випадково» така печатка може з’явитися навпроти прізвища зовсім іншого кандидата, котрий нікуди не вибував.
Таким чином, вибори на 223 окрузі не лише розвинуть старі-«добрі» технології фальсифікацій, а й, імовірно, збагатять арсенал фальсифікаторів чимось новим. Все інше поки – непередбачувано. Можливо навіть, що ЦВК знову «не зможе встановити результати» – бо в таких ситуаціях можливо все.